Новини

• 8 цікавих фактів про життя польського села. Що можуть перейняти громади в Україні?

  Нещодавно координатор програми “Розвиток волонтерства в громадах” Станіслав Клосовський разом із 30-ма молодими та активними з України та Польщі взяв участь у тижневому проекті “Молодий громадянин - досвідчений підприємець”. Кілька спостережень та висновків про життя середньостатистичного села в Малопольському воєводстві Польщі читайте нижче.

   

    

  Фото Анни Біловус

  Протягом тижня молоді люди відвідали Urząd Marszałkowski Województwa Małopolskiego, де мали можливість поспілкуватися з представниками владних структур Малопольського воєводства про державну політику у сфері розвитку сільських територій.  А також низку агротуристичних господарств, готельних комплексів, пансіонатів та інших об’єктів сільського господарювання, а ще більше десятка об'єктів культурної та історичної спадщини.

  Отже, чим живе польське село та що доброго ми можемо перейняти у сусідів для розвитку своїх громад?

   

  1. Самоорганізація. Польські села мають громадське життя, організоване самими селянами. Чи завжди там акцент на молодь? Ні, акцент на різні вікові групи, адже не всюди молодь є і готова до змін. Яскравий приклад такої самоорганізації - це нереально жива та енергійна організація "Коло сільських господинь" у селі Стромовці Вижні. Жінки пенсійного віку власними силами за підтримки ґміни утримують великий будинок в центрі села, мають в ньому гарний етнографічний музей, коференц-зал, кухню, а також відроджуть стародавні ремесла, зокрема, ткацтво на давньому, "ледве теплому" верстаті.
  2. Переосмислення або повернення до джерел. Більшість агротуристичних господарств, які приймають гостей, діляться автентикою, вони пропахнені, пронизані, прокурені, продимлені і підперезані автентикою. Люди бережуть, люблять, але не ховають, а гордяться і показують себе, свою істину.
  3. Бізнес ”по-новому”. Польські села наповнені чудовими прикладими бізнесу “по-новому”. Система локального бізнесу в польських селах - це гарний приклад для нас. Рослинництво, травинництво, переробка продукції на невеликих фермах забезпечує гідне життя села, оскільки власниками невеликих агробізнесів є місцеві люди, а не великі агропідприємства. Це сприяє створенню у селі так званого середнього класу.
  4. Здорова конкуренція. Були ми в туристичному регіоні, тому багато чули про конкуренцію. Дуже часто я запитував як вживаються в одній громаді кілька власників однотипних господарств, що орієнтовані на туристів. Так ось,  ці люди навіть "діляться гостями", якщо у тому є потреба.
  5. Синергія. Уявіть собі наступне: ґміна,як юридична особа, може бути членом громадської організації і платити членські внески. Ну і за рахунок ґрантових коштів, які залучає ця ГО з великих фондів (переважно європейських), може реалізовувати проекти  у своїх населених пунктах (культурні, соціальні, туристичні, інфраструктурні і т.д.). Складна і на перший погляд незрозуміла система, але вона працює. І працює так, що влада і громадянське суспільство на локальному рівні взаємодоповнюють одне одного, а не перекрикують чи конкурують.
  6. Активність. Динаміка сільської місцевості в Польщі зростає... Сільське населення повертається з великих міст. І на них вдома чекають бібліотеки, школи і центри розвитку. Які творять та підтримують самі люди.
  7. Збереження історичної та культурної спадщини. Польська держава береже пам’ятки! У Малопольському воєводстві немає жодного дерев'яного костелу, що був би побитий бляхою. Усі з оригінальною, автентичною душею всередині.А ще завжди особливо вражає Шлях дерев'яної архітектури, не тільки як засіб для заробітку, але й для розвитку... Насамперед самих селян.
  8. Культура, культура і ще раз культура. Якщо з освітою складніше, то культура в селах розвивається стрімко. У селах навіть хори з костелів мають окремі тематичні концертні програми, з якими виступають в околичних громадах. Хоча так звані центри чи будинки культури є не у кожному населеному пункті. А ще села наповнені культурних життям для людей солідного віку. Це те, чого мега-мега бракує нам.

   

  

  Фото зі сторінки проекту у мережі Фейсбук

   

  Проект „Młody obywatel – dojrzały przedsiębiorca. Polsko-ukraińskie inspiracje dla terenów wiejskich” отримав дофінансування з Польсько-Української ради обміну молоді з дотації Міністра національної освіти Польщі.

  Більше
• Міцна родина – міцна Україна – фестиваль родин на Жидачівщині

  У неділю, 1 жовтня 2017 року, в селах Іванівці та Туради відбудеться перший фестиваль родин “Міцна родина - міцна Україна”, що має на меті сприяти активізації та розвитку сільської молоді та розвитку волонтерського руху в малих громадах.

   

  

   

  “Україна починається з кожного з нас, Україна - це кожна родина, кожна громада. Ми віримо, що будуючи міцні родини та громади ми будуємо міцну державу” - зазначають організатори.

   

  Організаційна команда фестивалю - це гарний приклад справжньої співпраці та синергії, оскільки до неї входять  парафія УГКЦ с.Іванівці, парафія УГКЦ с. Туради, Народні доми с.Іванівці та с.туради, Іванівцівська ЗОШ I ступеня, Турадівська ЗОШ та Вільховецька сільська рада.

   

  У рамках фестивалю відбудеться святковий концерт, низка майстер-класів (аквагрим, твістинг та ін.), козаціькі розваги та святкова ярмарка.

   

  А також кожен зможе почастуватись смачним кулішем та місцевою сільською випічкою, повеселитись під спів і танці.

   

  Чекаємо усіх охочих у неділю, 1 жовтня, о 14.00 на в’їзді із Жидачева у с.Туради.

  
  Фестиваль підтримують  БО “Львівська освітня фундація”, Львівська обласна державна адміністрація, Львівська обласна рада та Департамет з питань культури, національностей та релігій ЛОДА.

   

  Фестиваль відбувається в рамках програми “Мистецьке таборування при Народних домах Львівщини”.

  Більше
• Школа відповідального служіння – старт для розвитку громади

  Цього тижня у Львівській освітній фундації стартував проект “Школа відповідального служіння”, що має на меті підвищити якість соціального служіння в громадах через активізацію мешканців локальних громад.

   

  Першою в проекті бере участь громада с. Вибранівка, що на Жидачівщині (Львівська область). Протягом чотирьох днів активні громадяни села разом з місцевим священиком та старостою працюватимуть над визначенням проблем громади, оцінкою ресурсів та потенціалу громади.

   

  

   

  Навчальна частина проекту спрямована на розвиток умінь з побудови команди, ефективної комунікації, планування проектної діяльності в контексті стратегічних планів розвитку та пошуку ресурсів (матеріальних, нематеріальних) на її здійснення.

   

  Місія проекту - це створення “інклюзивної громади”, тобто інтеграція та залучення до життя громади соціально вразливих категорій населення. Важливу роль у цьому процесі виконує парафіяльна спільнота. Саме тому представники цієї спільноти є ключовими членами команд-учасників проекту.

   

  “Проект спрямований на комплексний розвиток громади, окрім навчальної програми кожну з громад протягом року супроводжуватиме наставник, який допомагатиме учасникам у реалізації розробленого проекту. Громади самостійно готуватимуть фандрейзингові заходи для залучення ресурсів на його реалізацію, після чого отримають дофінансування від Львівської освітньої фундації”, - розповідає координатор проекту Наталя Шалата.

   

  Проект реалізовується Львівською освітньою фундацією за підтримки ICCO Cooperation

   

  

  Більше
• БУДІВНИЦТВО ЯК ЗАСІБ КОМУНІКАЦІЇ

  Кореспондент Depo.ua прожив кілька днів у Бердянську разом із волонтерами руху "Будуємо Україну разом", які допомагають відбудовувати житла соціально незахищеним і постраждалим від війни сім'ям 

   

  На залізничному вокзалі Маріуполя у неділю гамірно - щойно прийшов потяг із Києва, і весь калейдоскоп із літніх людей, курортників і дітлашні зайняв привокзальну площу. Попри те, що лінія фронту проходить всього в кількох десятках кілометрів звідси, про війну тут найбільше нагадують численні блок-пости, на які краще без паспорта не потикатися. 
  
  Люд спливає, і на площі залишається стояти тільки чимала група молодих людей, які, хтось радісно, як після довгої розлуки, а хтось стриманіше, вітаються між собою. Вони вантажаться в два мікроавтобуси, забиваючи їх по саме нікуди, і від'їжджають кудись на південний захід. 

   

  

  Щойно прибулі волонтери БУРу на вокзалі Маріуполя

   

  Автобуси зустрічають біля гуртожитку Бердянського машинобудівного професійного ліцея, тут волонтери, які зголосилися брати участь у таборі руху "Будуємо Україну разом", будуть жити весь наступний тиждень. Сама будівля зовні мало змінилася від радянських часів, але і такий варіант житла для півсотні людей у курортний сезон за щастя, тим більше, що за нього не треба платити. 
  
  Після заселення, вечері і презентації БУРу всі збираються біля багаття аби краще познайомитися. До Бердянська з'їхалася молодь ледве не з усіх областей України. Багато хто приїхав не вперше на табори БУРу, хтось відмовився від далеких подорожей і фестивалів заради того, щоб разом із такими ж людьми допомагати будувати житло тим, хто його потребує. 

   

  Все почалося з Краматорська
  Рух "Будуємо Україну Разом" був заснований трьома членами Львівської освітньої фундації Віталієм Кокуром, Андрієм Левицьким та Юрком Дідулою. Саме вони здійснили перший проект БУРу у Краматорську 2014 року з метою допомогти людям, постраждалим внаслідок війни. На Донбасі активісти познайомилися з місцевою молоддю, багато спілкувалися у вільний від будівельних робіт час. В результаті у Краматорську виник простір "Вільна хата" - місце, куди кожен може прийти зі своєю ідеєю або просто поспілкуватися з однодумцями. 
  
  Після Краматорська був Слов'янськ і ще багато міст сходу України. Наступного року волонтери вирішили зробити географічний експеримент і запросили вже активістів зі східної України допомагати відбудовувати оселі у Львівській області.

   

  

  Координаторка БУРу Віра Пасішнюк розповідає про історію виникнення організації, показуючи фото із першого табору у Краматорську

   

  2016 року формат проекту дещо змінився - прийшло розуміння, що людей, яким необхідно допомагати, багато і вони живуть в усіх частинах України. Так БУР став підтримувати сім'ї учасників українсько-російської війни, багатодітні сім'ї переселенців, дитячі будинки сімейного типу, родини із дітьми з особливими потребами тощо. Того року табори волонтерів відбулися в 11 містах. 
  
  Крім адресної допомоги конкретній сім'ї, постала потреба залучати до змін місцевих жителів і створювати громадські простори, а також сприяти місцевим молодіжним ініціативам. Тому ще однією ланкою робіт під час табору у певному місті стало створення мотиваційних муралів або графіті. 
  
  На сьогодні табори БУРу відбувалися вже абсолютно в усіх областях України.  

   

  Знайомитися через будівництво 

  Питаю Юрка Дідулу, в чому ж полягає найвища мета діяльності їх волонтерського руху. 
  
  У відповідь він згадує про одне цікаве соціологічне дослідження, згідно з яким станом на 2014 рік приблизно 70% мешканців Донбасу ніколи не були за його межами і, відповідно, не мали можливості добре познайомитися з мешканцями інших територій України. 

   

  

  Юрко Дідула допомагає штукатурити стіни будинку переселенця Віктора

   

  "Ми відчували, що будівництво є новою формулою спілкування між людьми. Це катастрофа для будь-якої країни, якщо така прірва в спілкуванні людей із різних регіонів. У Краматорську ми відчули, що фізична присутність там і конкретна дія - це той інструмент, який допоможе побудувати довіру між людьми, які довгий час не знали один одного і навіть у якійсь мірі ворогували", - говорить Юрко.
  
  Найбільшою ж метою БУРу, за словами Юрка, є побудувати мережу українців, які будуть не тільки волонтерити, допомагаючи іншим, але і які братимуть на себе відповідальність за особисте життя і, займаючись саморозвитком, розвиватимуть свої спільноти.

   

  Хто платить за ремонт

  Діяльність руху БУР на сьогодні забезпечує 18 менеджерів і сотні волонтерів. 
  
  Наприкінці кожного року здійснюється так званий БУР-тур, під час якого менеджмент організації остаточно визначає міста і адресатів волонтерської допомоги на наступний рік. 
  
  Кошти на реалізацією ремонтних проектів у тому чи іншому місці шукаються конкретно під кожен табір, виходячи з орієнтовного бюджету експедиції. Крім того, цього року "Будуємо Україну Разом" отримали грант від фонду "Папа для України", за кошти якого проводилися будівельні роботи для сімей переселенців. Також БУР співпрацює з благодійними фондами Ginger і UNICEF, NED (National Endowment for Democracy), а також із Агенством США із міжнародного розвитку. 
  
  Цього року офіційним партнером БУРу стало Міністерство молоді та спорту. Зокрема, табір у Коломиї який пройде з 24 вересня по 8 жовтня, буде повністю спонсоруватися державою. 

  Підготовча робота БУРу в кожному місті починається з налагодження контактів із місцевими соціальними службами і спілками ветеранів АТО. Вони допомагають визначати довгий список сімей, які можуть потребувати допомоги. Після особистого візиту менеджменту БУРу до кожного імовірного реципієнта визначаються остаточні адресати допомоги. 
  
  На 2017 рік було більше 60 заявок від різних людей із різних міст. Загалом у довгий список потрапили 20 міст, всі вони були відвідані менеджментом восени 2016 року. 
  
  Табір БУРу в кожному місті зазвичай триває два тижні - із двома змінами волонтерів, кожна з яких відпрацьовує повний тиждень. План необхідних для виконання робіт формується так, щоб його було реально виконати за цей проміжок часу. Якщо в разі непередбачуваних обставин волонтери щось важливе не встигають доробити, менеджмент організації може лишитися і завершити роботу, але цього року таких випадків ще не було. 

   

  

  Волонтери розважаються на міському пляжі Бердянська

   

  Побут волонтерів

  Режим дня для волонтерів м'який і суворий водночас. Повна заборона на будь-який алкоголь і наркотичні засоби, підйом о 7-ій ранку руханка, сніданок. О 9 ранку після розподілу по ділянках роботи всі роз'їжджаються будувати. Робота завершується о 15 годині дня. 
  
  На вечір - обов'язкова культурно-мистецька програма. У Бердянську це були екскурсія містом, катання на великому оглядовому колесі, сальса-вечірка на березі моря, майстер-клас із народних ремесел, лекції про психологію стосунків між людьми тощо. 

   

  [huge_it_slider id="10"]

   

  Щоб стати волонтером БУРу, треба заповнити спеціальну анкету, вибрати потрібну дату в календарі таборів. Часом було забагато охочих їхати у певне місто, наприклад у Бердянську тільки на першу зміну було 105 заявок при запланованих 35 волонтерах. В такому разі визначальну роль відігравали два фактори: мотивація людини бути волонтером, а також статус - тим, хто писав анкету волонтера БУРу вперше, надавали перевагу. 
  
  У таборі діють маленькі "ноу-хау", покликані робити стосунки між людьми максимально дружніми. Наприклад, кожен учасник табору методом жеребкування отримує "таємного друга" і сам таким стає для когось. Завдання таємного друга - всіляко підтримувати свого підопічного: цукерками, дрібними подарунками, листами. "Таємним" друг має залишатися до кінця тижневої зміни. 

  Допомагати відбудовувати житло українцям приїжджають не лише українці. Минулого року із БУРом працювали волонтери зі США, Росії, Польщі, Угорщини, Литви, Білорусі. У Бердянську також були іноземні волонтери - двоє білорусів і американець Томас, який залишився допомагати на всі два тижні перебування БУРу в місті. 

   

  Вода раз на вісім днів 

  Вранішній розподіл волонтерів починається з відбору людей на найважчу ділянку "фронту" - дачний будинок переселенців Віктора і Наталії Мірошніченків, розташований на околиці Бердянська. Тут потрібно найбільше людей, бо і роботи найбільше - треба добудувати частину будинку і спорудити новий дах. 
  
  Я теж найперше їду до переселенців. Нас зустрічають вже сивий, але міцний і жвавий чоловік Віктор, його усміхнена і приязна дружина Наталія і троє малих дітей. Для них підготовлений окремий "подарунок" - двоє волонтерів-няньок, завданням яких є розважати дітей і не пускати на будівельний майданчик, поки там "гаряче".

   

  

   

  До війни Віктор і Наталія жили в маленькому містечку Зугрес, розташованому між Іловайськом і Харцизськом. Віктор мав свій бізнес - торгував вугіллям. 
  
  Коли в місто прийшли війська ДНР у липні 2014 року, до Віктора буквально відразу завітали гості. "Приїхали ДНРівці удвох із автоматами і забрали - нібито до вечора - мою "копійку", - згадує чоловік. 
  
  Машину із розбитим склом і фарою переселенці ледве повернули через три дні. Того ж дня, зібравши все господарство, вони вирушили на Бердянськ - тут у родини Мірошніченків була дача, придбана ще 2008 року. 

   

  "Перша зима на новому місці була дуже важкою", - згадує Наталія, - "Ми в Зугресі покинули посаджений город, а тут нічого на той момент не було". Віктор підробляв тим, що клав людям пічки. Крім того, дуже допоміг усім необхідним сусід. 
  
  Зараз родину годує город - живуть за рахунок продажу вирощеного на власній землі - у Віктора загалом 24 сотки. Будинка, який складається з двох маленьких кімнат, на велику сім'ю не вистачає, тому і взялися волонтери допомогти розбудувати оселю. Хоча переселенці до останнього не вірили, що волонтери реально приїдуть до них і будуть щось робити. 
  
  У Віктора і Наталії четверо дітей: Ігор (16 років), Ілля (7 років, піде цього року до школи), Ріната (4 роки), Вітя (2 роки, народився вже в Бердянську). Двоє старших - діти Наталії від попереднього шлюбу, у Віктора також є кілька дітей від попередніх дружин. Зараз чекають на п'яту дитину. 

   

  Найперша проблема переселенців на сьогодні - брак води в дачному селищі. Водогін сюди не підведено, воду подають через системи поливу на одну годину раз на вісім днів у теплу пору року. Викопати власну свердловину надзвичайно дорого - підземні води в районі течуть на глибині 100 метрів. 
  
  Водогін проходить поруч, на відстані 1,5 кілометра від селища. Але за те, щоб підвести його до дач, представники місцевої влади п'ять років тому попросили з кожного господарства по 2500 гривень (більше 300 доларів на той момент). Ніхто тоді таких грошей не знайшов. 
  
  На Донбас Віктор не планує вертатися: "Поки український прапор не повісять на будівлі виконкому, я туди навіть у гості не поїду". Хоча тут не все так добре, як хотілось би. Наталії скоро народжувати знову, а переселенці вже мають негативний досвід перебування в місцевих лікарнях, кажуть - донецькі були кращими. Щоправда, новоселам тут активно допомагають місцеві баптисти, прихожанами яких є Віктор і Наталія. 

   

  

   

  Шестеро дітей з Іловайська 

  Моя наступна зупинка - у квартирі Станіслава і Надії, які заснували дитячий будинок сімейного типу, взявши на утримання шістьох прийомних дітей. За збігом обставин, всі ці діти - з Іловайська, та й уся родина - також вихідці з Донбасу. 
  
  На цій дільниці працює всього 4-5 волонтерів БУРу, вони мають утеплити підлогу на балконі, де буде додаткове спальне місце для когось із дітей. 

  Станіслав за фахом старший машиніст на електростанції, зараз вийшов на пенсію. У Надії є троє своїх дітей, але вони вже давно виросли. За фахом вона колишній вихователь, і коли 2007 року закрили місцевий центр, вирішила взяти під опіку двох безбатченків. Спершу прийняли Катю з Юрою, потім Настю, а потім Юлю, Машу і Ніну, які між собою є сестрами.
  
  Коли виїжджали з Донбасу, ще не думали, що це надовго. Їхали спершу в Генічеськ на відпочинок, на той момент у регіоні ще не почалися активні бойові дії. Коли стало зрозуміло, що вертатися додому не варто, оселилися спершу на території табору "Факел" у Бердянську, де і прожили півроку. Потім микалися по різних адресах, поки за допомогою євангеліє-християнських баптистів не отримали це помешкання. Облаштовувати квартиру їм також допомагала церква. Житлової площі для вісьмох людей трохи бракує і є можливість за підтримки все тих же баптистів оселитися у набагато більшій квартирі у Херсоні, але діти вже звикли до Бердянська. 
  
  Надія пишається своїми прийомними дітьми, каже, що вони слухняні і підтримують один одного. 

   

  

  Хлопець-аутист Максим із бабусею Тетяною, волонтери БУРу допомагають їм робити ремонт у кількох кімнатах у квартирі

   

  Гіперактивний Максим

  Вперше сім'ям, де є діти-аутисти, БУР почав допомагати під час табору в Херсоні в липні 2017 року, коли познайомилися із організацією "Дивовижні діти Херсона". 
  
  Максим, та його мати і бабуся - обидві Тетяни - живуть у трикімнатній квартирі на другому поверсі "хрущовки". Довгий час у них не було води у ванній кімнаті - просто нікому було замінити кран, а запросити майстра не вистачало коштів. Та й сама квартира давно потребує оновлення. За два тижні волонтери розраховують переклеїти шпалери у двох кімнатах і коридорі і повністю полагодити санвузол. Першим ділом поставили новий кран у ванній. 
  
  Поки волонтери володарюють у половині квартири, готуючи стіни до поклейки шпалер, я усамітнююся з двома Тетянами і Максимом у іншій половині, серед розкиданих речей, підписаних рівними друкованими літерами. Мама хлопчика якраз напередодні застудилася і простить її не фотографувати. Щоб малий не заважав спілкуватися, даю йому в руки фотокамеру, проте ремінь від неї залишаю у себе на шиї, аби хлопець нікуди не пішов із цінним пристроєм. 

  Максим - у багатьох смислах нетиповий аутист, він вирізняється гіперактивністю навіть серед таких же, як і він, але водночас є, напевно, найадаптованішим серед дітей-аутистів у Бердянську. Жити в суспільстві його вчать передусім мама, дефектолог за фахом, і бабуся. 
  
  "Від нього відмовилися всі лікарі і всі школи, вважаючи розумово відсталим, хоча у Максима IQ дорівнює 138 одиниць. Це найвищий для Бердянська показник серед дітей-інвалідів", - розповідає мама хлопчика. 
  
  Максим на індивідуальному навчанні в 4-му класі, програма навчання, хоч і розрахована на дітей із затримкою розвитку, проте не дуже сильно відрізняється від загальноприйнятої. Хлопчик любить конструювати речі із підручних матеріалів, витягує і показує велику коробку із іграшковими автомобілями, зробленими власноруч із паперу. 
  
  "З ним не можна було зайти в автобус, в перукарню, його доводилося постійно тримати обома руками, щоб себе або когось не пошкодив", - тимчасом згадує бабуся. 

   

  Дуже важко починалося освоєння маршруток. Мамі довелося буквально добиватися, щоб її не виставляли з дитиною з автобуса і не обливали брудом. Складність була в тому, що Максим, потрапляючи всередину, намагався руками або ногами вибити скло, а також бив маму головою. 
  
  "Щоб відпрацювати навик їзди на автобусі, ми сідали на кінцевій зупинці, де менше людей, і встигали проїжджати півзупинки, і так було більше року кожен день. Тепер уже з цим проблем нема, вони навіть їздили у Миколаїв потягом", - радіє мама хлопчика. 
  
  З іншими сім'ями зі схожими проблемами майже не спілкуються. Мама каже - через те, що інші не витримують її напору у бажанні адаптувати дитину. Кожну вільну хвилину Тетяна намагається із Максимом щось пропрацювати, навіть коли йдуть на пляж купатися. 
  
  Зараз Тетяна намагається налагодити контакт хлопчика із іншими дітьми - ходить із ним на дитячі майданчики, привчаючи до комунікації. Крім того, потроху вчить Максима допомагати на кухні. Він уже вміє чистити моркву на суп, може порізати овочі на салат. За допомогу на кухні Максим отримує свою винагороду - додаткові 15 хвилин сидіння за комп'ютером. 
  
  "Максим гіперактивний. Це зараз він веде себе як діамантовий. Але навіть при цьому ми зайняті ним від світанку до заходу сонця. І тому ввечері ми вже перебуваємо у стані вижатого лимона", - зізнається бабуся. 
  
  Саме позитивні зміни в його поведінці дали сім'ї можливість почати хоч якийсь ремонт у квартирі. Хоча й від ремонту вже дуже стомилися - через те, що кожного дня мусять після волонтерів усе вимивати, інакше Максим запросто може спробувати на смак залишки будівельних матеріалів. 

   

  

   

  Громадський простір

  Бердянськ - курортне місто, тому інфраструктура розваг тут розвинена досить добре. Парк атракціонів із великим оглядовим колесом, прогулянки на човнах, кілометри пляжів і грязевих джерел, кав'ярні і ресторани. Проте знайдеться тут що робити і людині з невисоким рівнем доходів. 
  
  У місцевому центрі творчості "Академія ремесел", створеному 1999 року, займаються зокрема реабілітацією місцевих дітей через арт-терапію. 
  
  "1999 року ситуація із людьми з особливими потребами була значно гірша, ніж зараз. Вони по двадцять років сиділи вдома, не маючи можливості навіть між собою спілкуватися, не те що з майстрами народних ремесел", - розповідає керівник центру Людмила Василівна Кириленко-Грабовська, - "ми намагаємося показати дітям, що маючи вади, вони ще й мають великі можливості, бо коли боженька щось забирає, то він замість того і щось дає". 

   

  Для волонтерів БУРу і тут знайшлася робота - поремонтувати піч, зробити на горищі вікно, а найголовніше - допомогти завершити мурал у великій кімнаті, який от уже 13 років ніяк не можуть домалювати. 
  
  У Академії працюють майстерні петриківського розпису, писанкарства, плетення, ткацтва, вишивки, діють майстер-класи для вагітних жінок тощо. 

    

  

   

  Ще одне місце, де волонтери можуть покращити побут жителів, визначили уже після початку табору. В одному з дворів у центрі міста колись був кінотеатр просто неба - кількадесят лавок і кількаметровий екран. З часом лавки розібрали, і місцеві мешканці не палали бажанням їх повертати, оскільки в таких місцях часто збираються любителі випити і погуляти. Проте після консультацій, територію все-таки вирішили відбудувати, хоч і не всі зраділи тому, що лавки повернуться. 

   

   

   

  Пустити БУР у люди 

  Питаю керівників БУРу, чого чекати від волонтерів наступного року. Головний план на наступний рік, за словами Юрка Дідули, перетворити БУР на соціальну франшизу, яка би допомагала організовувати для потреб відбудови міст локальні команди і допомагала їм здійснювати фандрейзинг - щоб табори організовувалися не тільки вихідцями із Львівської освітньої фундації, а й місцевими активістами. 
  
  Але перед тим, як впритул взятися за реалізацією цієї задумки, треба завершити табір у Бердянську, а потім ще попрацювати у Чорткові, Мукачеві і Коломиї. 2017 рік для БУРу почався наприкінці березня у Лисичанську, а завершиться в жовтні на Західній Україні. 

   

  [huge_it_slider id="11"]

   

  Коли табори завершуються, не уникнути сліз, обіймів і довгих прощань. За тиждень люди встигають міцно здружитися. Хтось потім приїжджає в наступні міста, щасливо зустрічаючи давніх знайомих із попередніх експедицій, хтось розповідає іншим про свої будівельні пригоди, спонукаючи друга чи родича також заповнити анкету, дехто з найбільш активних волонтерів потім може стати менеджером БУРу. 

   

  

     

  Волонтерство в Україні - це найчастіше прерогатива молоді і студентів, щойно ви знайшли постійну роботу і обзавелися власною сім'єю, вирватися зі звичних кіл побуту стає ой як важко! Тим краще, що волонтерський рух розвивається, що ми зі студентських років вчимося простій істині: перш ніж щось цінне отримати, інколи треба щось цінне віддати, і є цінності, які грошима не виміряти.

   

  Текст і фото: Олександр Хоменко

  Джерело - www.depo.ua

   
  Більше
• Стартував конкурс-міні грантів для створення молодіжних платформ у селах та містечках

  Напевно серед вас, молоді та активні, немає таких, хто б не чув про молодіжні платформи «Вільна хата» у Краматорську чи «Теплиця» у Слов`янську. І багато хто з вас хотів би мати таку платформу у своєму селі, селищі чи містечку, правда? Так ось, Львівська освітня фундація (далі - ЛОФ) дає вам можливість зробити перший крок! Хочете мати молодіжну платформу? Тоді заповнюйте заявку. Ми працюємо вже більше п`яти років з волонтерами малих громад України і з радістю підтримаємо найкращих.

   

  

   

  Отже, ЛОФ оголошує конкурс міні-грантів на створення молодіжних платформ у селах та містечках України. Метою конкурсу є підтримка активної молоді, що здійснює систематичні зміни у своїй громаді, реалізовує соціальні, екологічні, освітні та культурні ініціативи.  

   

  Цілі програми:

  • підтримка молодіжних ініціатив, спрямованих на соціальний, культурний і освітній розвиток сільських територій;
  • підтримка молодіжних ініціатив, спрямованих на соціалізацію та залучення до життя громади дітей та підлітків сиріт, напівсиріт, тих, що опинились у складних життєвих обставинах;
  • розвиток волонтерства в малих локальних громадах;
  • налагодження співпраці між державою, церквою та громадським середовищем заради сталого розвитку громади;
  • поширення ідеї створення мережі постійнодіючих молодіжних волонтерських осередків.

   

  На нашу думку молодіжна платформа – це:

  • місце для навчання, генерації нових ідей, проведення презентацій, майстер-класів, зустрічей та якісного відпочинку;
  • відкритий простір для комунікації молоді та реалізації молодіжних ініціатив;
  • майданчик для співпраці молоді з владою та бізнесом.

   

  Вимоги до проектів-учасників конкурсу грантів:

  • вік членів команди організаторів до 35 років;
  • організація працює у населеному пункті з населенням до 20 000 осіб.
  • залучення до проекту дітей та підлітків: сиріт, напівсиріт, тих, що опинились у складних життєвих обставинах;
  • співпраця з релігійними організаціями/церквами або місцевими священиками;
  • наявність юридично зареєстрованої громадської/благодійної організації;
  • наявність рахунку в банку;
  • тривалість проекту не менше 3 місяців.

   

  Вимоги до проектної пропозиції

  • У проектній заявці має бути чітко прописана програма діяльності платформи;
  • Грантодавець має із проектної пропозиції чітко розуміти як буде працювати платформа після завершення проекту (з яких ресурсів буде фінансуватись, в яких напрямках працюватиме)

   

  Максимальна сума міні-гранту - 20 000 грн.

   

  Дедлайн подачі заявок - 15 вересня 2017 року, 23:59 год.

  Грантову заявку можна завантажити тут, надсилайте грантові заявки на електронну скриньку volunteerproject.lef@gmail.com

   

  Контактуйте з нами:

  volunteerproject.lef@gmail.com

  +38 093 48 67 406

   

  КОНКУРС ТРИВАЄ В РАМКАХ ПРОГРАМИ «РОЗВИТОК ВОЛОНТЕРСТВА В ГРОМАДАХ»

  Більше
• Які вікенди робить “Старший брат” і навіщо?

   

  Щороку "Старший брат" запрошує усіх учасників програми до Львова. Ми п’ємо каву, ходимо із задертими головами, розглядаючи архітектуру і … не тільки. Чим корисні такі вікенди і що вони нам дають?

   

  Проект "Старший брат" - наставництво для діток героїв АТО" не є локальним проектом - він охоплює всю Україну, і будь-хто може стати наставником. Сьогодні "Старший брат" - це люди із близько 20-ти різних міст, які працюють у проекті або вже завершили свою діяльність. Бути наставником - справа непроста. Ти маєш вміти планувати, правильно використовувати свій час та постійно шукати нові можливості для роботи з дитиною. Найбільшим ресурсом кожного наставника є він сам з його вміннями, натхненням та розумінням.

  Щоб наставник не залишався наодинці з різними радощами та труднощами "старшобратівства", ми кличемо його до Львова на вікенд. Цей час ми використовуємо у трьох основних напрямках:
  1. тренінг для наставників
  2. цікаві та корисні заходи для дітей
  3. можливість побути у новій атмосфері дитині та наставнику разом.

  Вікенд у Львові дозволяє поспілкуватися наставникам з психологами, отримати відповіді на питання, які виникають під час роботи з дитиною. Дитина та наставник ближче пізнають один одного, мають можливість побути разом трохи довше, аніж зазвичай, що й сприяє побудові довіри між ними.

  Для команди "Старшого брата" такі вікенди теж надзвичайно важливі, тому, що допомагають почути відгуки наставників та дітей, зрозуміти виклики, познайомитися ближче з учасниками. Львівські вікенди - це не лише кава, це різні мистецькі майстер-класи, цікаві екскурсії та робота над собою. Хоч ми й називаємо "Літня соціальна школа" вікендом, але це зовсім не відпочинок, це, в першу чергу, - подорож, пізнання та формація. "Старший брат" у підборі заходів дотримується трьох основних принципів:
  *цікаво,
  *корисно,
  *можу навчити ще когось. Це дозволяє нам вірити в те, що дітки та наставники повертаються зі Львова з внутрішнім ресурсом, натхненням та задоволенням самим собою.

  16-18 червня 2017 року учасники програми "Старший брат" гостюватимуть у Львові на "Літній соціальній школі". Чому соціальній? Це все тому, що в перший день програма "Старший брат" об'єднує сили із проектом "Добрий сусід", щоб спільно допомогти сім'ї, яка проживає у с.Зелів. Батько самотужки виховує трьох діток і всіма своїми намірами показує, що готовий забрати ще двох своїх "пташенят" з інтернатів Львівської області. Наставники допоможуть батькові у побуті та в роботі на подвір’ї. Такий захід має на меті показати, що допомагати може кожен, та поширити ідею "Доброго сусіда" в інші міста нашої країни.

  Окрім соціальної складової, наставників та діток чекають різні освітні, культурні та дозвіллєві заходи.
  Цикл зустрічей у Львові завершується, тому "Старший брат" планує подальші свої вікенди проводити у різних містах наставників. Можливо саме Твоє місто стане наступним?
  Ставай “Старшим братом” і завжди будь “Добрим сусідом”!

  Маріанна Білик

  Більше
• Добрий сусід потрібен усім

  Цей матеріал не стосується вас лише у випадку, якщо ви Робінзон Крузо. У всіх інших так чи інак є сусіди. Ми живемо в соціумі, взаємодіємо з ним. Стосунки з сусідами здатні впливати на якість нашого життя.

   

  Отож, поговоримо про родини в складних життєвих обставинах (СЖО). Кожна історія індивідуальна, в кожної такої родини були причини та передумови, що призвели до кризового стану. Якщо в такій родині є діти, то існує високий ризик, що зрештою вони опиняться в державних закладах опіки. Традиційно соціум досить скептично реагує на таке сусідство.  Члени родин у СЖО часто відчувають зневажливе ставлення оточення, зверхність та упередження. Коли ж, зрештою, діти з кризових сімей опиняються в інтернаті, пересічний громадянин пакує подарунки та самовіддано везе їх в інтернати. До вихованців інтернатів у більшості є сентименти, співчуття та глибока симпатія. Проте, чи не відчуваєте ви, що схема поламана? Що значно простіше й корисніше для усіх нас було б в той чи інший спосіб підтримати родину у СЖО, спробувати допомогти їм подолати кризу, тим самим унеможливити потрапляння дітей в інтернат? З державного бюджету України щороку виділяється 7 млрд грн на утримання інтернатної системи. Усе це гроші платників податків, сумлінних працюючих громадян, власників бізнесу. Тобто, якщо сьогодні ми не знайдемо розумний спосіб підтримати родину в СЖО, то завтра ми будемо утримувати цю родину власним коштом.

  Серйозна хвороба когось із членів родини, сімейні негаразди, розлучення, нещасні випадки, або дії аферистів — ось перелік класичних причин, від яких жоден із нас не застрахований, і які зазвичай призводять до кризи. Людина з якою сталось щось із вищепереліченого перебуває у відчаї, рідко здатна мислити конструктивно, самостійно знайти вихід із ситуації. Проте вчасна підтримка і допомога можуть повернути людину в русло нормального життя. Саме тому потрібно змінювати класичні схеми взаємодії громади з кризовими родинами.

  Знайомтесь, це Андрій та його діти. Вони мешкають в селі Зелів Яворівського району Львівської області.

   

  

   

  Вони класична родина у СЖО. Їхня мама зникла в невідомому напрямку 3 роки тому, залишивши Андрія та п’ятьох дітей. Молодшу Настуню чоловік самостійно виховує з десятиденного віку. Двоє дітей знаходяться під постійною опікою держави (хоч він не позбавлений батьківських прав на жодного з п’яти дітей), ще двоє — під частковою опікою. Андрій щотижня забирає їх додому на вихідні. У хату регулярно навідуються з інспекцією представники державної соціальної служби, вони повідомили Андрію, що якщо він терміново не покращить стан житлових умов, то й решту дітей заберуть під опіку держави. Чоловік у відчаї, адже, не зважаючи на цілий ряд негараздів у житті, він дуже любить своїх діток і гарно про них дбає. В Андрія велике господарство, він тримає птицю, кроликів та кіз. Він жертва обставин і потребує допомоги. Саме тому він став героєм проекту “Добрий сусід”.

   

  

  

  

   

  Метою проекту є гуртування людей на рівні громад, об’єднання зусиль заради допомоги ближньому.

  Про цю родину ми дізнались завдяки посту Наталії Гаєвської — мешканки сусіднього села, яка дізналась про ситуацію й почала бити на сполох. По суті, Наталія є уособленням доброго сусіда. Вона добра й небайдужа жінка, яка через дописи у соціальних мережах почала закликати громаду допомогти Андрію зберегти родину і діток в ній. Ми підтримали цей заклик і люди радо відгукнулись. Володимир Лозинський — спеціаліст з водопостачання та водовідведення, що також мешкає в селі Зелів, погодився безкоштовно провести воду в будинок Андрія (наразі водопостачання — це одна з основних вимог представників соціальних служб). А отже, Володимир — ще один добрий сусід.

  Спільними зусиллями ми зможемо покращити умови життя цієї родини. Вже з вересня Настуня піде в дитячий садок, і Андрій зможе почати працювати, бо протягом останніх трьох років він фактично перебував у декретній відпустці.

  Нажаль, історія Андрія дуже банальна й пересічна. Якщо ви поцікавитесь, то точно знайдете подібну родину в своєму будинку, на своїй вулиці, в своєму кварталі.

  Знаєте, у Сербії, якщо родина потрапляє в скрутну ситуацію, соціальні служби ініціюють збори так званого “родинного кола”. Збираються 10-15 родичів різного ступеню близькості і напрацьовують конкретний план допомоги. Кожен пропонує спосіб, в який він долучиться до виправлення ситуації. Таким чином родина в СЖО отримує допомогу та підтримку. А члени суспільства розуміють, що їхня відповідальність не закінчується стінами власного дому. Так було не завжди. Адже для зміни законодавства достатньо року, а для зміни свідомості часом мало десятиліття.

  Коли члени громади розумітимуть, що якість життя залежить і від них самих, почне спрацьовувати принцип “колективного імунітету”. Якщо провести паралель з імунопрофілактикою — в громаді, де 95% людей мають щеплення, решта 5% не захворіють, бо будуть захищені колективним імунітетом.  Так само й з умовним здоров’ям суспільства. Родина у СЖО, оточена родинами з високим рівнем громадянської свідомості, відповідальними й небайдужими людьми, легше долатиме власну кризу, буде тягнутись до високих стандартів життя, рівнятиметься на тих, хто вчасно простягнув руку допомоги.

  Допомога ближньому — це своєрідне правило десятини у нематеріальному еквіваленті. Коли долучаєшся до доброї справи не за гроші, не через обов’язок, а просто тому, що можеш це зробити, у душу приходять незвідані радість та спокій. Приходить розуміння, що ти не марно тупотиш по Землі, що хтось раніше не знайомий тепер згадуватиме тебе добрим словом. Коли це стане суспільною нормою, також прийде усвідомлення, що в разі лиха ти не лишишся із ним сам на сам.

   

  Фото Наталії Раїник

  Більше
• Розвиток соціального підприємництва Краматорська

  Розпочинається новий проект розвитку соціального підприємництва у місті Краматорську.

   

  В межах проекту буде проведено навчальну програму із соціального підприємництва та низку відкритих заходів із соціальної відповідальності бізнесу, перспектив бюджету участі та боротьби з корупцією.
  
  

  Мета проекту — допомогти вирішити соціальні проблеми міст та містечок регіону шляхом популяризації та навчання соціальному підприємництву. Також в межах проекту пропагуватиметься співпраця між громадськими організаціями, місцевою владою та бізнесом. Планується провести цілу низку заходів, які будуть спрямовані на підвищення рівня обізнаності локального бізнесу про соціальну відповідальність. Представникам органів місцевого самоврядування буде запропоновано участь у відкритих заходах. Молодь, ВПО, ГО та дорослі матимуть змогу пройти навчання соціальному підприємництву та зможуть ефективно комунікувати з місцевою владою та бізнесом.
  
  

  Навчальна програма надасть учасникам навики аналізу ринку, розуміння актуальних суспільних проблем, розвине компетенції у сфері ведення бізнесу та допоможе відкрити власну справу. Загалом проект покликаний сформувати середовище для розвитку соціального підприємництва в східному регіоні.

  
  Перший етап цього проекту буде тривати до липня 2017 року.

   

  Підтримка проекту «Розвиток соціальної відповідальності бізнесу та соціального підприємництва у місті Краматорську», що реалізується БО «Львівська освітня фундація» на базі платформи «Вільна Хата» у Краматорську, здійснюється Фондом Східна Європа та ChildFund Deutschland e.V. за рахунок коштів, наданих Федеральним міністерством економічного співробітництва та розвитку Німеччини.

   

  

  Більше
• Міжнародна конференція ЛОФ

   

  25-26 березня Львівська Освітня Фундація організовує міжнародну конференцію «Система опіки дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування: українські та міжнародні практики. Шляхи підвищення якості соціальних послуг в Україні».

  Питання до обговорення: аналіз системи опіки дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклуванняв Україні та за кордоном на трьох етапах:

  1. Превентивна робота з сім’ями у складних життєвих обставинах (яка робота проводиться з дітьми з кризових сімей до того як вони потрапляють у державні заклади опіки);

  2. Інтернати/дитячі будинки сімейного типу (як діти потрапляють в заклади опіки і які соціальні послуги та захист вони отримують);

  3. Соціальні послуги та супровід випускників інтернатів/дитячих будинків сімейного типу (які можливості є у дітей-сиріт після закінчення закладів опіки).

   

  Ціль: проаналізувати систему опіки дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування в Україні і визначити можливості перетворення і удосконалення існуючої системи на основі досвіду Словаччини та Угорщини.

   

  Учасники: керівники благодійних та громадських організацій з України та з-за кордону, представники міністерства соціальної політики Словаччини та Угорщини, Уповноважений Президента України з прав дитини, Керівники відділів у справах дітей, представники церковної громади та організацій, які мають справу з системою опіки дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування (родинні доми, дитячі будинки сімейного типу, реабілітаціні центри), духовенство та капелани сиріт, Міжнародний благодійний фонд «Карітас України», представники медіа та журналісти.

   

  Локація: Вища Духовна Семінарія Львівської Архідієцезії, Вул. Львівська 62, Львів-Брюховичі, конференц-зал.

   

  Організатор: Львівська Освітня Фундація.

   

  Короткий опис заходу: Протягом цієї конференції ми хочемо поділитися успішним досвідом реформування інтернатної системи Словаччини (першої пост-радянської країни, яка позбулася інтернатної системи опіки) та Угорщини з нашими партнерами по всій Україні та обговорити можливості покращення існуючої системи опіки дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування в Україні; допомогти нашим партнерам налагодити нові контакти та розширити мережу фахівців, які працюють в цій галузі.

   

  Контакти: Координатор програми підтримки дітей-сиріт фонду Ginger UCEF: Наталя Шалата,

  lef.socialprojects@gmail.com 

   

  

  Більше
• Твори зміни, яких прагнеш

  26 лютого в родинному центрі “Рясне” відбулася зустріч з педагогами з Нідерландів Хенком Бонксом та  Ніком ван Гемереном. Доповідачі працюють в освітніх закладах для дітей з легкою формою ососбливих потреб, і приїхали поділитись власним успішним досвідом.  Зустріч була розбита на два блоки:

  1.Детальна розповідь про принципи роботи та виховничі засади спеціалізованих освітніх закладів Голандії.

  2.Знайомство з основними видами систем виховання, переваги й недоліки кожної.

  

   

  Система освіти в Нідерландах побудована на принципі задоволення основних психологічних потреб учнів, вчителів та батьків. Йдеться про стосунки, автономію та компетенцію. Кожен учасник процесу є однаково важливим. Для корекції поведінкових розладів вони використовують заохочення та винагороду хороших вчинків, та ігнорування поганих. Надзвичайно важливим також є встановлення причин поганої поведінки та прагнення їх усунути. Індивідуальний підхід до учнів сприяє успішності навчального процесу, кожен учень отримує завдання, відповідні до рівня знань та можливостей.

   

  Важливим є прагнення до зросту всіх учасників навчального процесу. Будь-які зміни, реформи та вдосконалення системи освіти завжди ініціюються знизу вверх. Адже саме така схема, а не вказівка згори, є запорукою успішного впровадження.

  

   

  В наступному блоці зустрічі учасники дізнались про основні види стилів виховання:

   

  • Авторитарний — характеризується надмірним контролем з боку батьків, підвищеною вимогливістю, різким осудом невдач. Цей стиль поєднує в собі високий рівень контролю з низьким рівнем душевної теплоти та участі. Діти авторитарних батьків зазвичай мають низький рівень задоволення життям, гірші соціальні навички, живуть із почуттям власної провини
  • Неуважний — характеризується відсутністю контролю та душевного тепла. Батьки задовольняють лише основні потреби дитини (їжа, житло, одяг), байдужі до емоцій та поглядів дитини. Діти неуважних батьків ростуть із постійним відчуттям самотності, намагаються отримати любов від інших джерел, в них часто порушується емоційний розвиток.
  • Поблажливий — характеризується надмірною опікою з боку батьків, відсутністю меж дозволеного, потуранню дитячим бажанням та намаганням виконати усі завдання замість дитини. Діти поблажливих батьків зазвичай не здатні контролювати власні емоції та імпульси, не рахуються з думкою інших та живуть із відчуттям вседозволеності.
  • Авторитетний — цей стиль передбачає тісний душевний зв’язок батьків  із дитиною, врахування її потреб і бажань, разом з тим встановлення чітких рамок і меж, а також контроль за їх дотриманням.  Діти авторитетних батьків зазвичай виростають впевненими у собі, успішними, відкритими до спілкування.

   

   

  Слухачами лекції були батьки, вчителі та волонтери в освітній сфері. Після блоку запитань/відповідей більшість з сумом зазначили, що в українських реаліях складно буде застосувати на практиці отримані поради. На що гості вкотре відповіли: "Ви самі маєте стати тими змінами, які хочете бачити довкола"

  

  Більше