^
Мотивуємо молодь до дії

ДІ — це діти, ДІ — це діяти

 

Ще кілька років тому я регулярно возила подарунки в інтернати. Що може бути шляхетнішим за допомогу сиротам? Коли ми згадуємо про дитячий будинок, нам одразу уявляються замурзані не доглянуті дітки в розтягнутих колготах, їх ясні оченята та невинні посмішки. Їм випала нелегка доля, і дуже хочеться чимось зарадити. В той час я тісно співпрацювала з німецькими благодійниками. Серед них був Андреас — людина, яка не має жодного стосунку до України, але чомусь переймається її долею і охоче допомагає.

Андреасу дуже хотілось допомагати українським сиротинцям, я ж раділа цьому бажанню і всіляко його підтримувала.

 

Того разу я везла декілька ящиків з тапками, пральні порошки, зубні пасти та щітки і ще якийсь дріб’язок. Відчуття радості дерло мене на клапті. Яка ж я молодець! Як же круто і важливо те, що я роблю! Жирний плюс в карму і видовищний фотозвіт гарантовані! Поки носили коробки, я думала про Андреаса. Про те, як закину йому фотографії по розподілу допомоги, як він зрадіє, як це надихне його допомагати й надалі. З дозволу керівництва я робила багато фотографій, дітки чемно посміхались і дякували. Я знімала все підряд: ігрову, спальню, пральню - всі приміщення, в яких залишала коробки з подарунками. В момент, коли я фотографувала дітей, що чистять зубки новими щітками і пастами, до мене підійшов старший хлопчик, і тихенько сказав, що це занадто. Що це ранкові гігієнічні процедури, що людей не заведено фотографувати в такі моменти.

Я скам’яніла. Вся ейфорія зникла без сліду. Мені стало страшенно соромно, соромно аж до нудоти. Захотілось провалитися крізь землю. Я усвідомила, що такі безпардонні люди, як я — це звичне явище для більшості подібних закладів.

 

“Випадок зі щітками” спонукав мене почати досліджувати це питання глибше, тому що сором і нудота не відпускали, ні день ні тиждень по тому. З’ясувалось, що нести подарунки в інтернати — це допомагати інтернатам, а не дітям. Так я стала великою поборницею подарунків. Це тривало рівно до того моменту, поки я не познайомилась з прекрасною громадською активісткою Ліною Дешвар. Ліна — випускниця інтернату, її погляд зсередини вкотре змінив моє судження про сиротинці та їх вихованців. Ви ж пам’ятаєте, що коли ми говоримо про вихованців, ми маємо на увазі 106 тисяч дітей. Ліна сказала: “Раз уже ти така категорична, можливо ти й своїх власних дітей залишиш без подарунків на свята?”. І тут я уявила ситуацію, коли всі українські діти зазирають під подушку у пошуках подарунків на Миколая, а 106 тисяч дітей + мої двоє залишились без подарунків, бо Анна Решетник (я) вирішила, що подарунки розвивають споживацтво. Картина більш ніж сумна. І ось, завдяки досвіду, знайомстам та свідомому оточенню я дійшла висновку, що в Світі немає чорного та білого. Коли йдеться про таку силу силену живих людей, категоричність недоречна. Інтернати не є вселенським злом. Більше того, всупереч сумній суспільній думці, більшість працівників інтернатів — це люди, які справді люблять дітей. Просто сама система є пережитком минулого, вона дісталась нам у спадок від СРСР,  і саме її необхідно міняти.    Інтернатна система завдає вихованцям непоправної шкоди, руйнує особистість дитини. Коли ти сам не знав батьківської любові й турботи, ти не здатен подарувати їх власній дитині. Саме тому велика частина теперішніх вихованців інтернатів - це діти випускників інтернатів. Коло замикається. Лише 10% випускників здатні успішно соціалізуватися.

 

На щастя в Україні стартувала реформа системи інституційного догляду та виховання дітей — деінституалізація. Розроблена стратегія реформування на 2017 - 2026 роки, створено Національний офіс ДІ реформи. На державному рівні запущені важливі й незворотні процеси, проте….. Держава — це ми з вами, тому саме від нас залежить втілення стратегії в життя.

 

Радикальні деінституалізатори ))))) вважають, що ДІ — це фізичне закриття, руйнування інтернатів (як будівель). Насправді все зовсім не так. ДІ передбачає створення необхідних соціальних послуг на місцях, у громадах. Адже інтернати — це не причина, а наслідок. Це наслідок відсутності в Україні ефективних превентивних механізмів, які здатні запобігти потраплянню дітей в інтернати. Понад 90% вихованців інституційних закладів опіки — це так звані соціальні сироти, діти, що мають біологічні родини, але з тих чи інших причин (бідність, хвороба, елементарне невміння якісно опікуватись власними дітьми) опинились в інтернатах. Величезну роль в процесі ДІ мають відіграти громади, церква, благодійні та громадські організації. Саме вони, спільно з державними соціальними працівниками можуть забезпечити підтримку кризових родин на місцях.

 

Отже, якщо ви хочете допомогти дитині в інтернаті, пам’ятайте — допомога, підртимка, увага мають бути індивідуальними. Якщо ви не знаєте імені дитини до якої йдете, якщо ви йдете до групи усміхнених дітей — зупиніться, постійте, подумайте. Адже така допомога справді шкідлива, вона розвиває споживацтво. Вихованці з дитинства отримують установку, що Світ їм винен, що вони мають право отримувати якісь блага лише через те, що вони сироти.

 

В 2016 році в Україні запрацювала державна програма наставництва. Якщо у вас справді є бажання допомогти дитині з інтернату — станьте наставником, другом, близькою людиною для когось одного. Для цього не потрібні кошти, або велика кількість вільного часу. За законом наставник, після оформлення статусу, зобов’язується відвідувати підопічного раз на тиждень протягом години впродовж року. Спочатку зустрічі відбуваються в приміщенні інтернату, пізніше, за згодою всіх сторін, можуть проходити й за його межами. Ви можете навчити дитину таким елементарним навичкам, як приготування їжі, планування власного часу та витрат коштів. Ви можете запросити нового друга у гості, щоб показати модель стосунків в родині. Такі прості дії можуть назавжди змінити чиюсь долю, дати шанс на нормальне життя. Звичайно, такий вид допомоги вимагає більшої емоційної заангажованості і передбачає значно більшу відповідальність, ніж просто “зубні щітки”.

 

 

А ще попрошу вас роззирнутись довкола. У вашому будинку, на вашій вулиці точно є родина, яка потребує підтримки та допомоги. Часом достатньо неосудливої уваги та доброго слова, а деколи потрібні колготки на шістьох дітей і продуктовий набір. Буває по всякому. Заїжджена фраза “Чужих дітей не буває” в світлі процесів ДІ набуває нового сенсу. Тепер її варто трансформувати у гасло “Хочеш допомогти дитині — допоможи її родині”. Соціальний відділ БО “Львівська освітня фундація” розробив навчальну програму для людей, які хочуть допомагати родинам у кризі, які хочуть рятувати дітей від потрапляння в інтернати. Ми вчимо надавати супровід, який запобігатиме розвитку споживацтва, натомість допоможе родині подолати кризу і вчитиме її самостійно долати труднощі. Кожні три місяці (а за потреби й частіше) ми набираємо групи на навчання в рамках програми “Добрий сусід”.

Сконтактуйте з нами за допомогою електронної пошти dobryy.lef@gmail.com  і ми радо поділимось нашими знаннями та забезпечимо вас методичними матеріалами для якісного супроводу родин у кризі.

 

ДІ — це діти, ДІ — це діяти, то ж не зволікаймо!

 

З любов’ю, ваша Анна Решетник

Благодійники: