^
Будь зміною!

Конференція з деінституалізації

 

25 — 26 березня відбулась міжнародна конференція “Система опіки дітей сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування: українські та міжнародні практики. Шляхи підвищення якості соціальних послуг в Україні”, організована Львівською Освітньою Фундацією.

 

В заході взяло участь близько 100 учасників зі всієї України, а також зі Словаччини та Сполучених Штатів. Метою конференції було напрацювання спільної стратегії зміни існуючої системи опіки, обмін досвідом, налагодження контактів. В цій галузі працює безліч благодійних, громадських та релігійних організацій, велика кількість державних службовців. Усі вони роблять важливу роботу, проте, часто буває так, що дії ці відбуваються паралельно і неузгоджено.

 

Робота на конференції була умовно розділена на чотири блоки:

  1. Превентивна робота з сім”ями у складних життєвих обставинах.
  2. Міжнародні практики реформування інтернатної системи та сучасні форми опіки.
  3. Робота з дітьми, що вже потрапили в інтернат, живуть і виховуються там — як зробити їх життя менш ізольованим, забезпечити контакти з людьми та світом, що знаходиться “за білим парканом”.  
  4. Життя після інтернату — супровід випускників, допомога в адаптації та соціалізації.

 

Загалом усі учасники погодились, що існуючу систему потрібно змінювати. Вона неефективна, лишилась нам у спадок від тоталітарної системи Радянського Союзу і мало змінилася з тих часів. Дітям, що зростають в інтернатах, дуже складно зберегти власну індивідуальність, адже в цих закладах повсюдно використовується колективний підхід. Разом з тим потрібно розуміти, що йдеться про величезну структуру, яку не можна просто зруйнувати, не запропонувавши натомість іншого й кращого варіанту. Ми говоримо не про будівлі, ми говоримо про тисячі працівників та десятки тисяч вихованців — це живі люди, про долю яких треба подбати, з думкою яких потрібно рахуватися.

 

Конференція тривала два дні. В обговоренні актуальних питань захисту прав дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування взяли участь спеціалісти служб у справах дітей, директори інтернатів, представники громадських, благодійних та релігійних організацій.

 

                                                    Превентивна робота з сім”ями у складних життєвих обставинах

 

Ростислав Тимків, начальник служби у справах дітей міста Львова, доповів про превенцію сирітсва на рівні міста, шляхи покращення якості державних соціальних послуг. Пан Ростислав розказав про програму соціального житла для дітей сиріт, в якій передбачено, що 30% вартості житла сплачує опікун дитини, а 70% сплачує держава (кошти виділяються з міського чи обласного бюджету). Щороку у Львові близько 75 — 80 дітей з інтернатів влаштовуються під опіку, приблизно така ж кількість залишається в інтернатах. Разом з тим спостерігається чітка динаміка до збільшення влаштування дітей в Дитячі будинки Сімейного Типу, і зменшення їх кількості в інтернатних закладах.

 

 

 

Отець Роман Сиротич, керівник БФ “Карітас-Київ”,синкел у справах соціального служіння Київської архиєпархії, доповів про діяльність “Карітасу УГКЦ” та стратегію служіння церкви у допомозі сім”ям у кризі.

 

 

 

Валентина Варава, Представник ГО “Ініціатива Е+” розказала про роботу з родинами героїв АТО, і про те, як врятувати невинних жертв війни від притулку.

 

 

Тетяна Йордан, керівник проекту наставництва “Одна надія” поділилась історією створення, розвитку та досягненнями проекту.

 

Отець Роман Прокопець, голова “Центру опіки сиріт” поділився досвідом роботи в напрямку превенції сирітства, та напрямками роботи з родинами в складних життєвих обставинах.

 

Роксолана Тимяк-Лончина, представник американської діаспори, уже багато років приїжджає в Україну, створила в Сполучених Штатах благодійний фонд, кошти якого спрямовуються на покращення якості життя сиріт в Україні.

 

 

                                    Міжнародні практики реформування інтернатної системи та сучасні форми опіки

 

Йозеф Міклоско, керівник ГО “Usmev ako Dar”, Словаччина, розказав про досвід деінституалізації інтернатної системи в своїй країні, покроково описав процес переходу від інтернатів до альтернативних форм опіки. Значення доповіді пана Йозефа складно переоцінити.

Отже, їхня реформа почалась із поділу великих інтернатних закладів на менші блоки і з подальшим переформатуванням їх в Родинні доми. Станом на сьогодні в Словаччині функціонує 8 малих дитячих будинків, великих уже не залишилось. Відбулась також поступова трансформація персоналу – на початку була велика кількість технічних працівників і мало вихователів, тепер – є лише вихователі, які виконують більшість технічної роботи, а також по можливості залучають до побутових справ своїх вихованців. Для опіки над найменшими дітками було створено посади професійних батьків-вихователів. Законодавчо закріплено, що дитина віком до 6-ти років має виховуватись такими батьками. Адже всім відомо, що колективний підхід у вихованні найзгубніше впливає на найменших дітей.

Основним принципом словацької реформи є докладання максимуму зусиль для того, щоб врятувати родину, яка з тих чи інших причин опинилась у кризі. Якщо сім”я не здатна самотужки вирішити власні проблеми, соціальні працівники ініціюють збори “родинного кола” – запрошують родичів на спільну нараду, на якій вирішують, хто з них і у який спосіб здатен допомогти подолати кризу. Вражаючим є рівень свідомості – громадянин розуміє, що його відповідальниість не обмежується стінами власного дому. Пан Йозеф зазначив, що шлях до цього був досить довгим, оскільки для того, щоб змінити закон потрібен 1 рік, для того, щоб змінити свідомість – потрібно 20 років. Велику кількість родин вдається врятувати вже на цьому етапі, відповідно, запобігти потраплянню дитини в сиротинець.

Одним з ключових моментів є збереження зв”язків дитини з біологічною родиною. Лише 2% словацьких дітей мають статус сироти. Решта, проживаючи в прийомних сім”ях чи родинних домах, регулярно спілкується з біологічними батьками, або з кимось з родичів. Для дитячої свідомості дуже важливо не втратити контакту з власним корінням, зростаючи знати, що ти не сам в цьому світі. В Словацькому законодавстві також закріплено, що рідні брати і сестри обов”язково мають виховуватись в одній родині, їх заборонено розділяти.

Дослідження, проведені колегами зі Словаччини, показали, що з усієї сукупності батьків у кризі: 35% – з тих чи інших причин не можуть дбати про своїх дітей, 14% – не хочуть дбати, і 51% – не знають, як це робити. Це означає, що переважна більшість дітей з інтернатів могли б повернутись додому, якби батьки вміли про них піклуватись. Це дуже вагома причина для того, щоб основний акцент ставити на роботу з родинами.

Досвід Словаччини показав, що левова частка успіху залежить від згуртованої роботи соціальних працівників, їх вміння побудувати довірливі стосунки з родиною, і лише незначна частина залежить від самої методики.

Для додаткової мотивації якісної роботи соціальних працівників в Словаччині є цілий ряд державних та громадських рейтингів і винагород. Також словацьке Міністерство соціальної політики започаткувало нагороди для родинних домів, які найкраще працюють з дітьми.

Діти, що виховуються в Родинних домах, відвідують звичайні загальоосвітні школи, тому перебувають в постійному контакті з соціумом.

З 2015 року в країні запрацювала програма “Ангел-охоронець”, в рамках якої випускники інтернатів опікуються підлітками з дитячих будинків, діляться з ними досвідом, підтримують та супроводжують під час переходу від життя в дитячому будинку до дорослого й самостійного життя.

Для роботи з родинами у скруті також в кожному регіоні Словаччини створені родинні центри (важливим моментом є відсутність у назві слів “кризовий” чи “соціальний”, оскільки вони підкреслюють особливий статус родини і не сприяють інтеграції). В такому центрі родина може перебувати протягом трьох років. Для кожного окремого випадку розробляється індивідуальна програма допомоги. Родини частково оплачують проживання в центрі, а також зобов”язані працювати. Більшість родин, які вчасно отримали підтримку, з часом стають на ноги і успішно дають собі раду.

Для успішності та нормального темпу реформування ситеми необхідно знаходити точки дотику між владою, працівниками інтернатів та громадськими організаціями. А також потрібно системно працювати в напрямку формування/зміни громадської думки. Важливо доносити до суспільтва меседж, що в інтернаті можуть працювати добрі й турботливі люди, але сама система колективного виховання дуже часто є нищівною для особистості дитини, її потрібно змінювати, і суспільство повинно брати безпосередню участь в цих змінах. Тому Міністерство Соціальної політики Словаччини 2-3 рази на рік проводить загальнонаціональні PR-кампанії з популяризації усиновлення та інших форм опіки над дітьми. До участі в кампаніях залучають відомих людей, зірок шоу-бізнесу.

 

 

 

                                                                                Інтернати/дитячі будинки сімейного типу

 

В рамках цього блоку доповідали працівники інтернатів, організацій, що працюють з дітьми-сиротами та дітьми позбавленими батьківського піклування, випускники інтернатів.

 

Сестра Марія Неустанної Помочі, з містечка Милосердя Святого Миколая,

розповіла історію містечка та напрямки його роботи.

 

 

 

Андрій Закалюк, директор школи-інтернату №2 м. Львова, розповів про життя та можливості дитини-сироти в інтернаті.

Карпухіна Тетяна з Маріупольського благодійного фонду “Пілігрим”, познайомила з історією створення та діяльністю реабілітаційного центру для дітей вулиці та про велотур “Україна та світ без сиріт”.

Маріанна Білик, керівник проектів та програм Львівської освітньої Фундації, розповіла про проект наставництва для дітей героїв АТО “Старший брат”.

 

 

 

Ангеліна Чендарова (Ліна Дешвар), громадська активістка, волонтер, випускниця Цюрупинського дитячого будинку-інтернату для дітей з інвалідністю. Ліна поділилась досвідом життя в інтернаті, розказала, як система впливає на вихованців.

На четвертий день після народження від Ліни відмовились батьки, тому усе дитинство вона провела в різних інтернатах. Її висновок однозначний — якими б чуйним й турботливим не був персонал, система колективного виховання досить часто є нищівною для особистості дитини. Зараз Ліна активно опікується вихованцями інтернатів, а також співпрацює з пологовими будинками. У випадку, коли породілля має намір відмовитись від немовляти, Ліна говорить з нею, а також залучає психологів та благодійні організації, щоб надати жінці необхідну підтримку. Таким чином вдалося врятувати від сирітства досить багато дітей.

 

 

                                                             Соціальні послуги та супровід випускників закладів опіки

 

Леся Гусак, з осередку допомоги вагітним у кризовій ситуації та одиноким матерям з маленькими дітьми, поділилась досвідом надання соціального супроводу своїм підопічним, які часто є випускницями інтернатів.

 

 

 

Ярина Поніжай, керівник ГО “Турбота в дії”, розказала про напрямки роботи з випускниками інтернатів в рамках програми “Крок”

 

 

 

 

Отець Павло Горай з Монастиря Товариства Католицького Апостольства познайомив слухачів з методами соціального супроводу випускників ДБСТ

Анна Шиделко, доцент кафедри психології, кандидат соціологічних наук, випускниця інтернату. Пані Анна розказала, що “дитина-сирота” — це статус, який психологічно лишається з людиною на все життя. Необхідно ламати стереотипи стосовно вихованців інтернатів, оскільки ця стигматизація призводить до упередженого ставлення з боку соціуму, одночасно підриваючи у вихованця/випускника віру у власні сили. Для того, щоб розірвати “Порочне коло сирітства”, необхідна превентивна, профілактична робота з молоддю, духовне та статеве виховання.

 

 

Мар’яна Кащак, заступник виконавчого директора БО “Львівська Освітня Фундація”, розказала про важливість роботи на рівні громад, стимулювання їх до розвитку та активізації. Громада з високим рівнем свідомості зазвичай не потребує зовнішнього втручання, і здатна сама вирішувати власні проблеми. А часом зовнішнє втручання може бути мінімальним, щоб простимулювати громадян до активізації. Робота громадських та благодійних організацій деколи відбувається ніби у паралельному вимірі, без залучення до обговорень та вирішення проблем самої цільової аудиторії, коли проблеми громад вирішуються без громадян, проблеми батьків — без батьків, а проблеми сиріт — без самих сиріт. Ми намагаємося змінювати це, зокрема в рамках проекту “Розвиток волонтерства в громадах”, створений для активізації місцевої молоді при парафіях навколо вирішення проблеми соціалізації, навчання та виховання дітей-сиріт, напівсиріт та “дітей вулиці”.

 

 

 

 

За результатами проведення конференції учасники дійшли наступних висновків:

  1. Робота з родинами в складних життєвих обставинах та популяризація сімейних цінностей здатні звести до мінімуму кількість дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування, запобігти їхньому потраплянню в інтернати.
  2. Успішна деінституалізація можлива лише за умови тісної співпраці держави, громадських, благодійних та релігійних організацій. Дії усіх гілок мають бути узгодженими і вести до спільного результату.
  3. Суспільству необхідно доносити меседж про шкідливість інтернатної системи для формування особистості вихованців, разом з тим необхідно утриматись від персональної критики працівників інтернатів — адже люди, що там працюють — такі самі заручники обставин, як і вихованці.
  4. Велику кількість працівників закладів опіки варто дещо перепрофілювати, щоб вони могли продовжувати роботу з дітьми у вже реформованій системі.
  5. Для гармонійного розвитку особистості, розвитку комунікативних навичок та можливості успішної соціалізації вихованцям необхідний контакт з “зовнішнім світом”, саме тому варто популяризувати та активно впроваджувати програму наставництва.
  6. В навчальні програми інтернатів потрібно ввести заняття, на яких вихованці зможуть отримати елементарні побутові навички. До створення та впровадження таких програм варто долучати недержавні організації, що опікуються в своїй діяльності дітьми-сиротами, та дітьми в складних життєвих обставинах.
  7. Станом на сьогодні випускники інтернатів часто потребують супроводу та підтримки для адаптації до реалій дорослого життя, адже ізольованість від зовнішнього світу та колективний принцип виховання в інтернаті накладають свій відбиток, якого не так легко самостійно позбутися.
  8. Існує велика проблема зі стигматизацією дітей-сиріт, протягом життя вони стикаються із безліччю стереотипів. В суспільстві побутує думка, що дитина з інтернату не здатна створити щасливу родину, отримати гарну освіту та стати компетентним працівником. Такі судження є дискримінаційними, погано впливають на самооцінку дітей-сиріт та на формування їхніх життєвих планів. Тому потрібна потужна інформаційна кампанія всеукраїнського масштабу, яка зламає шкідливі  стереотипи, змінить суспільну думку про дітей-сиріт. Така кампанія потрібна і суспільству і вихованцям інтернатів.

 

Конференція відбулась, вона була успішною та продуктивною. Тепер завданням учасників є втілення спільних напрацювань у життя, і сподіваємось, що при нашій наступній зустрічі зможемо поділитись успіхами та досягненнями в галузі системи опіки дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування.

 








Благодійники: