^
Мотивуємо молодь до дії

#leftalks. Розмова 2. Соціальні проекти Церкви у селі Вільшаник

 

Самбірщина із мальовничими селами, серед яких Вільшаник. Історія села починається у далекому XV ст., коли віднаходимо у джерелах перші згадки. За переказами, назва походить від дерева вільха, яке росло у цих місцевостях. 

Вільшаник у ХХІ ст. зустрічає чистотою вулиць, давніми бойківськими хатами, які гармонійно видніються серед сучасної інфраструктури села, патріотичною автобусною зупинкою та доброзичливими людьми. 

 

Люди. Громада. Сила та опора Вільшаника. Наша друга розмова про команду неймовірних людей та греко-католицького священика, які за короткий час перевернули світ навколо себе. Про соціальні ініціативи у селі та про церкву в дії. 

 

Восени 2018 р. команда Львівської освітньої фундації познайомилася з о. Олегом та активними мешканцями Вільшаника, які успішно пройшли навчальну частину нашої “Школи відповідального служіння” та презентували соціальний проект. Не просто один проект, а цілий комплекс розвитку громади та соціального служіння у селі.

 

 

Настоятелем храму Святої Параскеви у с. Вільшаник з 2017 р. є священик Олег Здреник. Проте душпастирське служіння отець розпочинав у м. Астана (Казахстан), де впродовж 7 років дбав про духовне життя прихожан храму Святого Йосифа Обручника УГКЦ. Служіння за межами Батьківщини неабияк загартувало священика. Здобутий досвід о. Олег уміло використав вже в Україні, працюючи з молоддю м. Старого Самбора, сформувавши релігійну організацію “Українська молодь Христові”, що налічувала близько 90 осіб. Зараз отцеві 35 років, у нього за плечима 11 років служіння, з них 2 роки присвячені громаді с. Вільшаник. Припускаємо, що саме у цьому селі священик найкраще може демонструвати світу співдію церкви та громади.                                  

 

Про те як о. Олегу вдалося об’єднати людей, підтримати та мотивувати. Про те як люди гармонійно співпрацюють з церквою і транслюють любов та піклування один до одного читайте у нашому матеріалі.

 

 

Отче Олеже, розкажіть про початки Вашого служіння у Вільшанику?

 

-    Після повернення з Казахстану я був два роки у Старому Самборі, де ми мали круту молодіжну спільноту “Українська молодь Христові”. Ми піднімали великі ініціативи, що Старий Самбір до того ще такого не бачив. 90 молодих людей. У січні 2017 р. мене призначили до Вільшаника і я залишив роботу з молоддю. Ця зміна мене навчила, що треба максимум якихось ініціатив віддавати в руки людям, а не старатися то робити самому. Коли я прийшов сюди, то не знав і не знаю скільки ще тут буду, скільки на то буде небесам потрібно. Тому, якщо не віддаватиму людям відповідальність та ініціативу, тоді знову все зосереджу на собі і не буде ефективності громади, якої найбільше прагну. 

 

Як Ви знайомилися з громадою? З чого починали?        

 

-      1 січня мене сюди призначили, а на Йордан вже відвідував домівки з йорданською водою. От тоді я собі поставив ціль дізнатися, що мої парафіяни можуть? Що я їм можу поручити? Що можу делегувати?  Я так в кожній хаті приглядався до людей, допитувався: де вони вчаться? ким себе бачать? в чому вони сильні? що би хотіли робити? що б могли робити? що їм подобається, а що не подобається у їхній громаді? Ну і ми почали гуртувати так потрошки. Я дуже шукав можливості зібрати команду, бо розумів, що я сам нічого не зроблю. І так  тою ідеєю, що хочу зібрати команду, ділився з усіма.

 

 

До нашої розмови доєдналися членкині Громадської організації “Ми - це Вільшаник”. Так, це не одрук у тексті, це звичайнісінька реальність Вільшаника, де громада не чекає когось, а бере і робить! Люди створити ГО, щоб мати можливість активної діяльності.    

 

 

Що стало поштовхом, щоб взяти участь у “Школі відповідального служіння”? 

 

о. Олег Здреник: Я розумів, що моїм активним людям потрібні знання, які ми й отримали завдяки співпраці із Львівською освітньою фундацією. От ми й зголосилися на “Школу відповідального служіння” і так якось пазл тих людей з’єднався в одну картинку, і зараз ми маємо те, що маємо. Ясно, що воно ще не досконале, ясно, що тут ще є багато праці, треба вкладати. Але я бачу людей, які хочуть робити. Багато людей, які були від початку відсіялися, але я приймаю те, що можливо вони не до кінця розуміли, що мають робити. Проте ті, які залишилися вони зараз смакують. 

 

 

Опишіть ідею свого проекту в рамках “Школи відповідального служіння” (далі - ШВС).

 

Ірина Яжик, місцева волонтерка: У нас було багато ідей, і саме ідея соціальної пекарні, на наш погляд, була найнеобхідніша для громади. Бо однією з найвагоміших проблем у нашій громаді є низький рівень життя населення, особливо соціально-незахищених категорій. Ми розуміли потребу підтримати таких людей і водночас відчули відповідальність подбати про них. 

 

 

До слова, населення с. Вільшаник налічує близько 1300 осіб, з яких 6 дітей з інвалідністю, 2 дітей-напівсиріт, 54 дітей з малозабезпечених та багатодітних сімей, 35 осіб є одинокими або неповносправними. 

 

 

о. Олег Здреник: Ідея пекарні, на моє переконання, згуртувала людей. Адже в селі люди не мають де провести час, не мають куди піти, щоб посидіти. Особливо, коли ми говоримо про молодих матерів з діточками. Це взагалі без шансів. Хотілося б створити простір, де б спілкувалися  молоді мами. Бо де вони це можуть зробити? Сісти у затишній атмосфері, випити горнятко кави, поспілкуватися, і таким простором може бути пекарня. У нас є багато людей, які прикуті до ліжок. Вони нікому не цікаві. Ми час до часу щось для них організовуємо. На день матері їх відвідуємо, на Великдень, на Різдво, просто так не будемо до хати йти. А так буде причина прийти, занести торбинку із свіжою випічкою і просто поспілкуватися, а не розглядати хату як ви там живете.



З чого Ви розпочали реалізацію проекту? 

 

Ірина Яжик: Соціальна пекарня буде облаштована у приміщенні колишньої плебанії, у якій зараз відбуваються активні ремонтні роботи. Територіально дуже вигідне місце розташування у самому центрі села. Неподалік є школа та церква. У приміщенні пекарні вже вдалося замінити підлогу, перепланувати стіни, провести електрику та каналізацію. Вже замовили та очікуємо найближчим часом на професійну піч, тістоміс, стелажі.

 

о. Олег Здреник: Цю хату (в якій буде пекарня. - авт.) ми вже переплановуємо 5 раз. Паламар каже, що як ще щось задумаємо, то хата вже точно не витримає і впаде. Ніхто в селі не знає скільки їй років. Із 1942 року в селі священики не жили, а приїздили. Маю старі документи, де радянська влада писала, що хочуть забрати у священика ту хату. Документ датований 1941 роком. Тут вже також не є зрозуміло з чого та хата збудована. Бо станом на зараз половина хати дерев’яна, а частина - цегляна. Правдоподібно, що дерево, коли прогнивало, то його вирізали і ставили натомість цеглу. Ця хата була у дуже занедбаному стані, поряд пасовище і тут від сонця знаходили прихисток коні. Планували горище підняти вверх і ще добудувати дві кімнати. Подивилися, якщо чіпимо, то зруйнуємо те, що вже зроблено. Шкода того, бо у нас принцип роботи такий. Ми не платимо людям гроші за роботу. Все що тут відбувається, все відбувається на волонтерських засадах. Купляємо тільки матеріали, і то частину їх стараємося роздобути, через пожертви небайдужих підприємців. Тут все робиться руками людей. Час від часу організовуємо вікенди для тих, хто тут працює, бо то в основному одні й ті самі люди. Все дуже повільно йде. Люди працюють у вільний час, від своєї основної роботи. Проте робота просувається. Маємо намір на Петра і Павла, коли у нас в селі празник, зробити таке вже офіційне відкриття нашої пекарні.

 

 

Що плануєте пекти на пекарні?  

 

Ірина Яжик: Плануємо пекти хлібобулочні вироби. Чи дійдемо до тортиків, тістечок - побачимо. Маємо на думці пекти хліб на дровах, домашній, бо є для цього пічка. Хочемо спробувати. 

 

Яка соціальна складова Вашого проекту? 

 

Ірина Яжик: Щодо соціальної складової, то однозначно будемо помагати продукцією нашим одиноким та літнім людям, соціально незабезпеченим сім’ям. Для учнів та малесеньких діток плануємо організовувати майстер-класи: як замісити тісто до випічки, оформлення пряників.  В планах маємо намір організовувати ярмарки на рівні ОТГ. У нас буде працевлаштовано 3 людей, які мають відповідний досвід роботи, а також будемо навчати підростаюче покоління. У майбутньому плануємо профорієнтаційну роботу. Але спершу маємо самі вийти на якийсь рівень. Хотілося б, щоб у перспективі пекарня була місцем для святкувань дитячих днів народжень.

 

 

Поки розмовляємо о. Олег проводить невеличкі оглядини кімнати, яку облаштовують для пекарні. Багато роботи вже зроблено, ще будуть столики, знадвору буде змонтована тераса, показують місце де буде п’єц, щоб пекти смаколики, можливо у майбутньому приїдемо ще й на піцу до Вільшаника. 

 

 

Поділіться, які цілі ставите, щоб реалізувати через функціонування пекарні?

 

о. Олег Здреник: Ми маємо їх кілька (отець усміхається. - авт.). 

  • Перша ціль - це навчання, тому що наші діти живуть ніби у паралельній реальності. Місити тісто, робити якісь начинки, випікати - це для сучасної людини стає чимось фантастичним. Якщо мама того не робить, то дитина не буде навіть знати як дріжджове тісто замісити. 
  • Друга ціль. У нас живуть близько 20 сімей, де люди або самотні, або одинокі, або у складних життєвих обставинах. Ми розпочали з маленького. Поставили у місцевих магазинах соціальні полиці із закликом: “Маєш - поклади, потребуєш - візьми”. Вони добре працюють. Люди кладуть необхідну продукцію: гречку, муку, консерви та ін. У нашому селі часто так є, що не проблема покласти, а проблема взяти. Село, закрите середовище, люди трошки соромляться. Але то не є проблема, у нашій ГО є волонтери, які час до часу збираються і розносять. Так ми спілкуємося з тими людьми, яким принесли. Проте такі люди також хочуть якусь булочку, кусок пляцка, тому ми матимемо змогу на пекарні спекти і занести їм свіже, домашнє. 
  • Третя ціль. Усвідомлення того, що ми можемо самі щось зробити, а не постійно ходити і десь просити. Якщо ми будемо мати кошти з пекарні, то направимо їх на вирішення проблемних ділянок у громаді, то це теж дуже класно. 
  • Четверта ціль. Щонайменше 3 місцевих жителі будуть мати роботу.

 

“То не є просто пекарня, у ній закладені цінності людей”. 

 

Кого Ви об’єднали у команді? Чи всі були на ШВС?  

 

Ірина Яценко, голова ГО “Ми - це Вільшаник”: Пам’ятаю минулого року, липень місяць, нас кілька зібралося написати перший проект. Поняття зеленого ніхто не мав як це має бути. У вересні о. Олег потішив, що до нас можуть приїхати викладачі, щоб навчити. Цікаво було як та наша компанія збиралася. Половина казали, що мене записали і це викладачів трохи налякало, але 2-3 з тих, що були на “Школі відповідального служіння” відпало, а решта всі залишилися. Згодом доєдналися, напевно ті, які не хочуть сидіти без діла, а хочуть щось робити для Вільшаника, щоб діти наші жили краще. Це щирі та відкриті люди. Стосунки наші будуються на довірі, щоб один одного могли підстрахувати. Якщо сьогодні одні не можуть, то ми знаємо, що друга половинка буде і замінить.

 

 

о. Олеже, а чим для Вас стала участь у “Школі відповідального служіння”? 

 

-   Якщо б не Школа відповідального служіння, то мені б ще треба було трошки більше часу, щоб оте все склеїти. Я вірю, що я би це зробив!  Якось воно так є, що якщо я хочу чогось не для себе, а для спільного блага спільноти, то воно так і є. Програма привезла клей і це все поклеїла, згуртувала людей. Оскільки я був із нашим досвідом у двох інших громадах - Кривому розі та Надвірній (о. Олег долучився до команди тренерів ШВС - авт.), то я бачив як ця програма міняє людей. Мені було приємно, бо я реально побачив її плоди. Мені зайшла Школа. Я не люблю робити речі в ефективність яких не вірю. Я радію, коли бачу як створюється нова команда, нова група людей, які готові виходити зі своїх комфортних коробок.

 

Наостанок помрійте і уявіть Вашу парафію через 5 років? Якою її бачите? 

 

о. Олег Здреник: За 5 років я бачу нашу діяльність у просторому гарному будинку, де кожен напрямок має свою кімнату. Де ми зустрічаємося тільки тоді, коли нам треба, а не коли ми щось мусимо. Де жителі нашого села цілковито беруть ініціативу у свої руки і вони не мають потреби, щоб над ними хтось стояв і їх контролював чи підганяв, а кожен знає свої обов’язки. Бачу щасливе село, де люди радіють, тішаться з того, що є жителями саме цього села і гордяться, що вони все самі зробили, що їм того ніхто не дав.

 

Наша розмова тривала кілька годин, бо місцевим мешканцям є чим похвалитися, а нам про що Вам розказати. Проте, саме про майбутню соціальну пекарню у Вільшанику хотіли поділитися. У селі ще багато ініціатив, про які прочитаєте у нашому наступному матеріалі.

 

Розмовляла:

Марія Баглай

БО “Львівська освітня фундація”

Вільшаник - Львів, 2019 р.    

______________________________________

 

Довідка

Школа відповідального служіння - річна модульна навчальна програма Львівської освітньої фундації. Унікальність програми  у навчальній частині, що запускається у поєднанні з практичним напрацюванням стратегії для конкретної громади щодо подальшої роботи з цільовими групами, громадою, бізнесом. У процесі навчання учасники працюють над власним проектом та розробляють  методи локального фандрейзингу у супроводі  менторів. По завершенні програми беруть участь у конкурсі грантів для реалізації своїх проектів, що дозволить надихнутися до дії, щоб активно, послідовно та стабільно розвивати громаду.

 

Благодійники: