^
Мотивуємо молодь до дії

#leftalks. Розмова 4. Соціальні проекти Церкви у м. Надвірна

 

Надвірна. Мабуть кожен, хто хоча б раз мандрував Івано-Франківщиною, мав можливість їхати через це затишне місто. Лише 45 км від обласного центру і ви потрапляєте в мальовничу природу карпатських гір, які видніються вдалині. Невеличкі будинки, в центрі міста розташувалася пам’ятка архітектури, дерев’яна церква Водзвиження Чесного Хреста (1835 р. Б.) побудова гуцульського типу. Надвірна - місто з великим історико-культурним потенціалом, приваблива для туристів, особлива через матеріальну спадщину - давні церкви та покутську вишивку. 

      

Восени 2018 р. команда Львівської освітньої фундації познайомилася з місцевим священиком о. Андрієм Будзаком та його помічниками з громади, які успішно пройшли навчальну частину нашої “Школи відповідального служіння” та презентували соціальний проект. Надвірнянці відкриті до потреб незахищених категорій своєї громади, навчилися виявляти ці потреби та з допомогою наших тренерів розкрили свій потенціал і беруться за реалізацію омріяного волонтерського хабу, який стане місцем зустрічі та планування майбутніх ініціатив для волонтерів. А для молоді з особливими потребами ще й місцем праці, адже в одному з приміщень центру вже зовсім скоро функціонуватиме соціальна інклюзивна кав’ярня.      

 

 

о. Андрій Будзак народився у м. Надвірна. Проте у дошкільний період разом з батьками та старшим братом проживав у м. Тобольск (Сибір, Росія). З дитинства відчував покликання до священства. У 10 років залишився без батька, який трагічно загинув.   Тоді сім’я повернулася до Надвірної і малий Андрій почав прислуговувати біля покійного о. Григорія Сімкайла у церкві Воздвиження Чесного Хреста. Так і залишився на цій парафії дотепер сотрудником. Загалом священичий шлях о. Андрія розпочався зі здобуття вищої духовної освіти в Івано-Франківській семінарії УГКЦ. Згодом отець продовжив студії у Люблінському католицькому університеті Івана Павла ІІ. В 2003 році отримав священичі свячення з рук Владики Павла Василика і був призначений парохом церкви Священномученика Йосафата у смт. Битків Надвірнянського р-ну (7 км. від м. Надвірна - авт.). В о. Андрія за плечима 16 років священичого служіння, велика сім’я - батько 7 дітей та керівництво Благодійним Фондом “Карітас” у Надвірній.                 

 

У нашому матеріалі дізнаєтеся, як греко-католицький священик своїм прикладом гуртує людей навколо добрих справ, як надвірнянці поширюють добро поміж собою та долучаються до змін у громаді. Це ще один яскравий приклад взаємодії Церкви та громади, співпраця, яка помножує любов та віру, що кожен з нас “господар у своїй хаті”, а місто - це наша спільна домівка. 

 

     

 

Отче, розкажіть, коли Ви розпочали своє служіння у Надвірній? 

 

о. Андрій Будзак: Служіння моє у Надвірній розпочалося з того моменту, коли я народився. Потім ми зі сім’єю проживали у Сибіру в м. Тобольску. Мій батько трагічно загинув. Коли мені було 10 років, то ми повернулися у Надвірну. Якраз 1990 рік, розвал Радянського Союзу, вихід УГКЦ з підпілля і я прийшов прислуговувати до нашої старенької церкви біля покійного о. Григорія Сімкайла. Його рідний брат Владика Микола Сімкайло, який заснував Карітас у Івано-Франківську, потім був єпископом у нашій єпархії. От я так почав прислуговувати, прислуговувати, і так розпочалося моє служіння у Надвірній. Одружився, маю 7 дітей.  

В 2003 році висвятили на священика. Моя парафія за 7 км від Надвірної у смт. Битків. Коли я туди прийшов, то була побудована лише капличка, але релігійної громади як такої ще не було. То я їх організував і так вже там 16 років. Село велике, є три греко-католицькі церкви. Церква Священномученика Йосафата розташована на присілку Битківчик, де є близько 130 номерів. Дуже гарна парафія, вони мені допомагають, були навіть часи, коли парафіяни збирали кошти і допомагали нам тут, у Карітасі, оплачувати світло. Буває так, що передадуть, на нашу їдальню для безхатченків, продовольство (при Карітасі вже 3 роки функціонує їдальня для людей, які опинилися у складних життєвих обставинах. - авт.). Одне, що мене дуже радує, що люди об’єднуються навколо нашої діяльності, ми даємо людям пропозицію, де вони можуть вибрати, куди долучатися. Діти мої в цьому повиростали, вони мені дуже допомагають. Ми відійдемо, а воно все лишиться.

 

Як Вам вдається поєднувати всі ці обов'язки: велика сім’я, душпастирське служіння, Карітас? І це, мабуть, ще не весь перелік. 

 

о. Андрій Будзак: Я думаю, що то не є моя заслуга, то заслуга Божа. Сили дає нам Господь і я часом сам думаю, коли воно те все вдається. Але дивлячись на те, що Господь дає здоров’я, сили, Дух Святий дає розуму це все провадити. Скільки буде давати сили, стільки будемо це тягнути. Господь, якщо бачить, що людина щось хоче, що їй це добре вдається, благословляє. Тому воно все вдається. Молитва і добрі діла та праця додають людині оптимізму, енергії, запалу. Людина тоді має сили, може рухатися. Я мав добрий приклад інших священиків. З Владики Миколи Сімкайла, о. Григорія Сімкайла та інших священиків, від яких я набрався досвіду до тої праці. 

 

 

“Школа була необхідна для склеювання людей та їхніх ідей”.

 

 

Поділіться як Ви з командою надвірнянців стали учасниками Школи відповідального служіння (далі - ШВС)?

 

о. Андрій Будзак: Найперше ми проходили навчання по проекту “Клуб успішного батьківства”, я разом із Уляною Варварук були учасниками програми “Студії живої парафії”, після того нам запропонували стати учасниками Школи відповідального служіння. Для людей нашого міста ця Школа була дуже потрібна, бо у нас таке консервативне середовище і нам тяжко щось нове впроваджувати, тому Школа була необхідна для склеювання людей та їхніх ідей. Напевно тоді ще не всі взяли участь, хто би хотів, але ми зібрали тих, хто мав можливість виділити час на навчання. Але зараз є так, що багато після Школи до нас приєднуються, які готові допомагати, які допомагають матеріально, ресурсно, порадами.

 

 

Опишіть ідею проекту в рамках ШВС.

 

 о. Андрій Будзак: У нас було дуже багато ініціатив в процесі навчання. Однією з таких, яка була реалістичною до втілення, відкриття волонтерсько-ресурсного центру-хабу. Чому ми запропонували саме цей проект? Щоб мати простір для реалізації наших наступних ідей. Це був такий майданчик для старту. Я думаю, що ті всі ідеї про які ми говорили, якщо буде свідома громада, то це все буде реально зробити. Ми так разом порадились, тренери нам підказали і вирішили, що спершу потрібно реалізувати маленький проект, такий об'єднуючий. У приміщенні Карітасу є багато місця, де можна розвивати різні ініціативи, де можна всім збиратися. І ми тепер бачимо, що перші кроки дають результат. Бо тут ми об'єднуємося. Маємо заняття з дітьми, літні табори. Ми фактично повноцінно працюємо лише рік. Ось це що Ви бачите у нас за рік часу визріло (заняття з молоддю, яка має неповносправність; три зміни дитячих літніх таборів. - авт.). Ще у нас діє їдальня для безхатченків, але то вже добрих 3 роки. Все фактично починалося з тієї їдальні, але так поступово воно все набирає потужних обертів. Ми ще маємо багато ідей, які хочемо реалізувати. Наприклад, хочемо тут відкрити спортивний гурток для дітей. Минулого року планували створити кімнату нічного перебування, але нам не вийшло, то спробуємо ще раз, бо є така потреба. Потім ще плануємо роздавати їжу не тільки тут, при Карітасі, а й розвозити їжу хворим, які є вдома і не мають можливості собі приготувати. Маємо партнерів по Карітасу з Чехії, то вони також нам дуже допомагають. Тобто тут таке спільне місце, де можна робити добре діло. І ми всіх запрошуємо до цього, хто хоче, має можливість прилучитися. І люди долучаються. Також звертаюся до місцевих підприємців, які знають і розумію, готові допомагати. Збирати скарби треба буде на небі, а не на землі.      

 

Що Вам дала ШВС окрім можливості реалізувати проект? 

 

о. Андрій Будзак: Ми ніколи не робимо заради того, щоб отримати проект, чи просто заради проекту, ми робимо це заради людей. Коли ми все починали, то у нас, яка була ціль, покладалися виключно на свої можливості. Ми не шукали проект, нас проект сам знайшов (усміхається. - авт.). Ще на Школі відповідального служінням тренери нам добре пояснили, що не можна діяльність зав’язувати на собі. Відтоді ми почали формувати команду і я поступово віддаю свої повноваження не боячись довіряти людям. Ти тоді можеш спокійно поїхати на Службу Божу і не думати, що приїхала гуманітарка і її треба роздати потребуючим. Чи ще щось інше. Тепер у цьому всьому допомагають мені люди.

 

 

Поки спілкуємося з о. Андрієм його команда помічниць проводять заняття для молоді з особливими потребами, а з великої зали лунають радісні голоси дітвори, яка має літнє таборування при Карітасі. До нашої розмови доєдналися волонтерки Уляна та Аня, котрі були учасницями навчальної частини Школи відповідального служіння.    

 

 

Що Вас мотивувало об’єднатися навколо ідеї створення волонтерського хабу? З чого Ви починали?

 

Уляна, волонтерка: Чотири роки тому, коли цього приміщення Карітасу ще не було, а ми планували якісь заходи, з цим було складно. Просили парафіяльний будиночок біля нашої старої церкви або ще десь шукали місце для зустрічей. Уже маючи приміщення, можна організовувати, але поступово. Для того ми і плануємо волонтерський хаб, щоб кожен міг прийти. У одній з кімнат буде висіти така дошка, її поділимо на три частини: наші можливості, потреби громади і волонтерський обмін. Щоб кожен міг прийти і на дошці написати, що я електрик і можу комусь раз у місяць полагодити безкоштовно електрику, а я перукар і можу раз у місяць прийти, і при потребі когось підстригти. Тобто, щоб була можливість кожному прийти і написати чим може допомогти. Люди хочуть включатися в цю роботу, їм подобається бути тут, робити добро, але не кожен готовий перший встати і про це сказати, бо десь ще є страх, невпевненість і нерозуміння чим взагалі можу допомогти.  Людям трохи мотивації часом бракує, але ми стараємося підтягнути, скерувати, підказати чим можете бути нам корисні. І так люди починають підключатися. Ми так як рушійна сила стараємося більше когось залучити. Хочемо, щоб це не було просто місце, плануємо створити комфортні умови для наших волонтерів. Щоб вони могли не просто прийти раз в місяць чи коли ми їх кличемо, а щоб приходили у будь-який час і могли спілкуватися між собою.

 

 

Чи корисною для Вашої команди була участь у ШВС? 

 

Уляна, волонтерка: Школа відповідального служіння дала нам побачити наші можливості. Це навчання нас згуртувало. Наше місто таке доволі консервативне, проте має дуже багато потенціалу. Але переважно кожен чекає, щоб хтось почав, а вже тоді долучаються. На Школі ми разом думали з чого починати. Протягом навчального модуля ми проводили моніторинг громади. Вивчали потреби, потенціал, можливості. 

Одна з таких нагальних потреб, було створення інклюзивної групи для молоді з особливими потребами. Саме для молоді, бо для дітей ми маємо паліативне відділення на базі Будинку дитини і на базі Будинку творчості діє група для дітей дошкільного та шкільного віку з особливими потребами. 

 

Розкажіть про інклюзивну групу для молоді з особливими потребами? 

 

Аня, волонтерка: Молодь з особливими потребами у нашому місті була закритою від суспільства. Зараз до нас на заняття приходять семеро підопічних. Двічі на тиждень збираємося по 4 години. Стараємося організувати різноманітні заняття, прогулянки, відвідування різних культурних закладів. Зазвичай наш день виглядає десь так: збираємося, маємо терапію (бісероплетіння, малювання), разом готуємо їсти, розвиваємо кулінарні здібності, тобто те, що їм у житті знадобиться, практичні навички. Вчимо як себе поводити серед інших людей, як хлопці повинні поводитись з дівчатами, елементарні правила етикету. Ми бачимо результат і те, якими вони прийшли до нас, а якими стають. Бог нам допомагає, а ми, люди, є лише інструментами у цій справі.

 

У волонтерському хабі має функціонувати соціальна інклюзивна кав’ярня, розкажіть про ідею створення?  

 

Уляна, волонтерка: Ми розуміємо, для нашої молоді, для їхньої соціалізації, для того, щоб суспільство їх не відкидало, щоб вони не були окремою ланкою громади, а щоб повністю увійшли в життя в громади,  дуже добре було б, якби вони працювали хоча б годину в день. Саме такою є ідея створення соціальної кав’ярні, де б молодь могла працювати і, щоб могли самі надавати послуги населенню. Не тільки, щоб вони користувалися послугами, а й самі надавали.  

 

 

Що плануєте пропонувати відвідувачам кав’ярні? 

 

Аня, волонтерка: Тут можна буде посмакувати горнятком кави, але й також з’їсти смаколики. Ми вже знайшли людей, які готові благодійно раз на тиждень пекти випічку. Плануємо, що у кав’ярні звучатиме християнська музика, це буде місце не лише для неповносправних людей, а й загалом для молоді. Хочемо, щоб це було місце зустрічі молоді, яка за здоровий спосіб життя.

 

Що вже вдалося зробити для реалізації проекту соціальної кав’ярні? 

 

Уляна, волонтерка: Працюємо над дизайном, який вже три рази мінявся (усміхається. - авт.). Ще думаємо як назвати кав’ярню. Замовили стільці, кавову стійку, стримує нас дитячий табір, який зараз проводимо, але ще один заїзд і вже після нього продовжимо облаштовувати кав’ярню. Вже купили кавовий апарат. Кошти виручені від нашої кав’ярні плануємо залучати для утримання соціальної їдальні, а частину на фінансування групи самодопомоги для молоді з особливими потребами.

 

Як надвірнянці реагують на молодь з неповносправністю? 

 

Аня, волонтерка: Люди, по-різному. Хтось одразу не готовий до спілкування, з обережністю ставляться, спостерігають. А хтось має в родині особливих дітей, то реагують нормально. Люди придивляються і помічають, що ці діти є дуже щирі, добрі і так починають позитивно сприймати.

 

Як здійснюєте просвітництво громади?  

 

Уляна, волонтерка: У нас був храмовий празник у Соборі Благовіщення. Перед тим ми зробили банери з фотографіями, як молодь робить вироби. Коли ми прийшли на храмове свято, то всі наші парафіяни обходили нас, ніхто нічого не питався, лишень дивилися, що це відбувається. Після Літургії люди почали підходити і запитувати: “А хто це все робив? Що це таке є?” І ми почали розказувати про нашу групу для молоді з особливими потребами, що ми це пекли самі та з допомогою волонтерів. До нас зійшлось десь чоловік з п'ятдесят, обступили усіх нас, їм було так цікаво дізнатися, що це таке відбувається і не знали, що є така потреба у місті. Тому що цієї молоді у місті ніхто не бачить, бо вони є закриті, ізольовані. Зараз ми стараємося їх водити всюди. Ми були в піцерії, в музеї, на озері, плануємо сьогодні йти ще на прогулянку в парк для того, щоб знайомитися, спілкуватися з іншими людьми.

Задумали інклюзивну кав’ярню, щоб люди, які будуть приходити на каву, щоб бачили, що тут працюють не лише повносправні люди, а й з особливими потребами. Вони не просто працюють, їм це приносить задоволення і вони можуть працювати, і вони не є обмежені в тому, щоб нічого не робити.

 

 

“Ми стали більш відкритими на потреби інших. Ми об’єдналися навколо спільної ідеї, змінилися самі та тих, хто є поряд з нами, наше середовище і ми у цьому укріплюємося”.

 

 

Як Вам вдалося переконати батьків, щоб віддали дітей у групу?

 

Уляна, волонтерка:  О, це ще одна окрема історія. о. Андрій має контакти до батьків таких дітей, бо часто їм потрібна продукція: памперси, пеленки чи ще якась допомога і Карітас цьому сприяє, зокрема отець, як керівник Благодійного Фонду. Ми обдзвонювали батьків, обдзвонили 20 чоловік. Багато батьків відмовлялися. Вони, по-перше, не бачать в цьому потреби. Вони не розуміли, що їхні діти можуть мати потребу у чомусь іншому ніж телевізор і перебування вдома. Ті, які відгукнулися, спочатку це було п’ятеро батьків, які прийшли зі своїми дітьми. Ми мали ознайомчу зустріч і пояснювали, розказували, що то таке має бути, що ми будемо робити, для чого їх сюди приводити. Вони з таким дуже настороженням дивилися на це все. Спочатку до нас ходило четверо, потім додалася ще одна дівчинка, батьки якої почули про ініціативу, а потім ще додався Тарас, який у отця на парафії у Битківчику допомагає дякові співати. Так доєднався до нас Тарас. Після двох місяців нашого функціонування, тоді вже до нас доєдналася Оля. Зараз є так, що вони знають в який день і на котру годину мають прийти. Батьки вже просто не можуть не привести. Вони вже між собою настільки здружилися, що кожного нового члена приймають дуже активно, вже не чужаються нікого. 

 

Які бачите зміни у молоді з особливими потребами, що приходять на групу?  

 

Уляна, волонтерка: Найперше їхні батьки більше розвантажені. Романова мама дуже дякувала і тішилася, що Роман тут. Зараз він вже добре спить і мама задоволена. 

Коли вони лишень почали приходити, то були дуже закриті один від одного. Постійно мовчали, не спілкувалися один з одним. Якщо їм було щось потрібно, то зверталися до когось з нас. Зараз ми практично стоїмо збоку, бо вони самі між собою спілкуються. Були у нас такі моменти, коли ми організували танці, то Роман запрошував Софійку, у якої також синдром Дауна. Вони вже не стидалися один одного. Тарас наш гарно танцює, то запрошував всіх танцювати. Ми минулого тижня ходили на пікнік, то наскільки Роман відкрився, що мені самій було приємно, як він сам розпалив вогонь, сам накладав сардельки, дивився за ними, сам приносив, роздавав і йому це дуже подобалося.

 

Хто ці люди з громади, яких Ви об’єднали у команді помічників? 

 

Уляна, волонтерка: Більша частина громади і тих, хто проходив Школу відповідального служіння залучені до наших ініціатив, може не весь час, але долучаються по потребі. Населення у Надвірні 22 тис. осіб. Спостерігаємо, що якось так кожен собі сам, “моя хата скраю”, люди стараються більше зробити для себе, а не для когось. Попри те, після наших ініціатив, потрошки, поступово, потреби мої, потреби громади, вони вирівнюються. Наш отець на проповідям вміє гарно загітувати, пояснити, сказати, запросити до служіння. 

 

Що змінилося у Надвірній після впровадження Вашою командою ініціатив? 

 

Аня, волонтерка: Ми побачили, що насправді є чимало небайдужих людей, які готові нам допомогти і це нас об'єднує, змінює, і ми бачимо результат на наших підопічних, їм це подобається, вони щасливі, і так нам відкриваються нові горизонти.  Ми стали більш відкритими на потреби інших. Ми об’єдналися навколо спільної ідеї, змінилися самі та тих, хто є поряд з нами, наше середовище і ми у цьому укріплюємося. Мабуть саме в цьому є успішність містечка, країни. Бо все прекрасне починається із середини, з любові та добра.

 

 

о. Андрію, трохи помрійте та уявіть діяльність Карітасу і Вашої активної громади через 5 років? 

 

о. Андрій Будзак: Я би хотів, щоб у Карітасі двері не закривалися ні вдень, ні вночі. Щоб тут завжди був рух, щоб завжди люди могли отримати будь-яку допомогу, яку вони потребують. І щоб сюди сходилися люди, які хочуть допомогти. Щоб наш волонтерський хаб був майданчиком взаємної допомоги. Бо уявлення раю, це завжди уявлення того, що одні одних люблять. І от, щоб це була така маленька частичка раю на землі, коли одні одним допомагають. Ті, які мають можливість, тим, які не мають можливості допомогти. Це є моя найбільша мрія. Щоб людина прийшла з будь-якою проблемою, і щоб знайшлися люди, які допоможуть розв’язати цю проблему. Бо я особисто не зможу вирішити проблеми всіх людей на землі, але Господь допоможе через когось з’єднати того, хто має можливість з тим, хто потребує. І це є наше таке завдання.  

 

Натхненна розмовою та побаченою діяльністю громади у Надвірній повернулася до Львова. Спокійна і впевнена, що завтрашній день і кожен наступний для надвірнянців розпочинатиметься маленькими та великими ініціативами тих небайдужих волонтерів, які мріють про зміни у місті та спільними зусиллями їх втілюють. Нехай їм щастить! Далі буде...    

 

 

 

Розмовляла:

Марія Баглай

БО “Львівська освітня фундація”

Львів - Надвірна - Львів, 2019 р. 

____________________________

 

Довідка

Школа відповідального служіння - річна модульна навчальна програма Львівської освітньої фундації. Унікальність програми  у навчальній частині, що запускається у поєднанні з практичним напрацюванням стратегії для конкретної громади щодо подальшої роботи з цільовими групами, громадою, бізнесом. У процесі навчання учасники працюють над власним проектом та розробляють  методи локального фандрейзингу у супроводі менторів. По завершенні програми беруть участь у конкурсі грантів для реалізації своїх проектів, що дозволить надихнутися до дії, щоб активно, послідовно та стабільно розвивати громаду.

Благодійники: