^
Мотивуємо молодь до дії

Сімейна медіація в стилі ЛОФ

 

Восени минулого року у Львіській освітній фундації стартувала програма "Сімейна медіація". 

 

Перш за все хочеться зазначити, що у поняття "сімейної медіації" ми вкладаємо дещо відмінний зміст. По суті своїй - це програма соціального супроводу родин у кризі, і супровід цей здійснюють волонтери нашої організації.

 

Мета програми - надання комплексної допомоги та якісного супроводу родинам у кризі. Наше завдання - навчити родини самостійно долати труднощі, забезпечити якісний супровід та моніторинг. Адже, змінивши життєві обставини цих сімей ми можемо вплинути на якість життя дітей у них, тим самим запобігти потраплянню дітей в інституційні заклади опіки.

 

Завдяки роботі проекту “Добрий сусід” ми мали змогу вивчити обставини життя багатодітних родин у складних життєвих обставинах. В нашому випадку у сімох родинах із десяти хоча б один дорослий член родини є випускником інтернату. На момент початку співпраці з родинами, діти або перебували під загрозою вилучення, або вже знаходились під частковою або повною опікою держави. Завдяки "Доброму сусіду" побутові умови життя родин були покращені. Проте ми розуміли, що їхні обставини - це наслідок значно глибших проблем. У більшості випадків в родинах відсутні елементарні побутові навички: вони не вміють вести домашнє господарство, планувати витрати й обліковувати прибутки, доглядати за власними дітьми у правильний спосіб. Ми вважаємо, що це проблеми, які можливо вирішити. Саме тому, на нашу думку, такі родини гостро потребують супроводу компетентним спеціалістом, їм потрібен кризовий менеджер, який буде здатен надати підтримку, допомогу, та зможе навчити таку родину усім необхідним для життя навичкам (а також слідкуватиме за тим, щоб ці нові навички з часом перейшли у розряд корисних звичок). Таким кризовим менеджером має стати сімейний медіатор.

 

Нашими медіаторами є небайдужі люди, які з власної волі допомагають родинам у кризі. Проте, якщо допомога ця безсистемна, надається при першій вимозі, то класичний результат - розвиток споживацтва у родинах та емоційне вигоряння і повна демотивація волонтера. Родина в якийсь момент розуміє, що не обов’язково напружуватись, щоб подбати про їжу чи ліки - можна зателефонувати волонтеру і він все привезе. З часом це переростає в дзвінки посеред ночі, з типовими зойками, що закінчуються памперси та на ранок потрібна дитяча каша.

 

Для того, щоб уникнути описаної ситуації, ми вчимо наших волонтерів визначати оцінку потреб, розробляти план супроводу та дорожню карту виводу родини із кризи. Також ми запланували, що до початку роботи медіатор повинен познайомитись з державним соціальним працівником, що закріплений за даною родиною, домовитись про співпрацю та узгодити план дій. Дуже важливо, щоб у своїй роботі державний соціальний працівник та медіатор діяли злагоджено, доповнювали можливості одне одного і уникали дублювання в роботі. Саме тому на наш перший навчальний тренінг ми запросили пані Аллу Горбач - керівника Львіського ЦСССДМу.  Лише у випадку ефективної співпраці державних служб та НГО можливі якісні зміни.

 

Також хочу звернути вашу увагу на важливіть уникання осуду в спілкуванні з підопічними родинами. Якщо ми починаємо «покращення» їх життя відштовхуючись від того, в чому вони некомпетентні, це одразу закриває людей, вони перестають сприймати будь-яку інформацію, оскільки критика неконструктивна. Вони й без того  почуваються людьми на узбіччі. Медіатор має стати тією людиною, яка прийме їх такими, як вони є, з усіма їхніми вадами та цінностями.

 

Розкажу вам реальну історію. Кілька жінок із соціального центру стояли в черзі під установою. Поруч був відкритий каналізаційний люк. Дитина однієї з жінок впала в цей люк, а жінка, замість того, щоб кинутись на допомогу заціпеніла і просто стояла. На щастя сторонні одразу помітили, що дитина відсутня, почали бити на сполох, хлопчика таки врятували. Уже потім маму запитали, чому ж вона стояла і нічого не робила? Жінка відповіла, що вона боялася, що всі скажуть, що вона погана мама. Страх осуду та неприйняття ламає волю людей, позбавляє їх здорового глузду. Ми назавжди маємо забути питання «а чим ви думали?» (коли народжували стількох дітей, коли не сплачували за комунальні послуги, коли не шукали роботу…). В переважній більшості випадків ми маємо справу з дорослими, яких не любили в дитинстві, про яких не дбали у належний спосіб. Їх базові потреби не були забезпечені, але вони дуже хочуть виправити ситуацію із власними дітьми, розірвати це замкнене коло. Адже усім відомий сумний факт, що велика кількість вихованців інтернатів — це діти випускників інтернатів. Без нашого з вами втручання це замкнене коло сирітства функціонуватиме й надалі само себе відтворюючи.

 

 

Безперечно, ми не маємо бути супергероями, ми не врятуємо світ, ми не зможемо зберегти усі родини. Ми також маємо усвідомлювати, що у своїй допомозі ми повинні пропонувати родинам різні варіанти, розказувати про можливі наслідки того чи іншого вибору, але сам вибір мають робити родини. Вони мають навчитися брати відповідальність за свої дії та вчинки. Наші кроки мають бути малесенькими, наші завдання — максимально деталізованими. Бо те, що видається нам очевидним, для них незрозуміле й раніш не бачене.

Ще одна яскрава ілюстрація. В одній з родин були дуже пошарпані стіни, через це хата мала вкрай неохайний вигляд. Добра людина привезла їм гарні шпалери та клей, попросила наклеїти самостійно і поїхала додому. Наступного дня родина подзвонила й сказала, що все гаразд, шпалери поклеєні, тільки трохи не вистачило. Добра людина сильно здивувалася, бо ж купувала із запасом. Приїхала глянути, а вони ті шпалери поклеїли не вертикально (як усі ми звикли бачити), а горизонтально. По суті обмотали ними свою хату. Ця історія яскраво ілюструє 2 моменти:

  • людина, яка ніколи не бачила якоїсь дії, не здатна виконати її самостійно
  • ця ж людина може бути відповідальною в маленьких діях — попросили наклеїти — наклеїла.

 

Ще один важливий момент роботи з кризовими родинами — хвалити їх за найменші успіхи. Суспільство часто засуджує такі родини, вони весь час живуть із відчуттям, що вони сильно не дотягують до стандартів, не відповідають вимогам, гірші за інших. Саме тому купують на останні гроші дорогі цигарки чи сенсорні телефони. Це їх спосіб продемонструвати, що вони класні й гідні поваги.

 

Для чого це роблю я? Бо я сама глибоко травмована дитина. Моє дитинство припало на важкі 90-ті, мій тато був алкозалежним. Але знаєте, в психотерапії є таке поняття, як «пост травматичний стресовий розвиток». За моїми спостереженнями більшість людей, що працюють в соціальній сфері, теж мають певний травматичний досвід, але він не зламав нас, а зробив сильнішими. До того ж ми знаємо суть проблем зсередини, і в цьому наша перевага. Тому, коли вам хочеться пожаліти дитину, в чиїй родині не усе гаразд, знайте, що вона не обов‘язково впаде на дно, а цілком ймовірно злетить, і дуже високо.

 

Для чого це робить ЛОФ? Бо робота з родинами  — це наш спосіб долучення до процесів ДІ, наш пріоритетний напрямок. Пані Уляна Токарєва у своїй доповіді на Форумі “Деінституалізація: шлях від інституції до сім’ї” вжила дуже влучний термін «спадкове СЖО». Ми віримо, що цю спадковість у більшості випадків можливо змінити.

 

Для чого це має робити соціум? Дітей із кризових родин часто цькують, з них насміхаються, забороняють власним дітям дружити із ними. Проте, як тільки дитина потрапляє в інтернат, всі починють жаліти та любити сиротинушку. Схема поламана, і ми всі маємо працювати над її зміною. Свого часу дуже зворушили слова Словацьких колег. У них, коли родина потрапляє у кризу, соціальні працівники ініціюють збори «родинного кола» — близьких та далеких родичів 10-15 людей. На зборах вони вирішують хто і чим може зарадити ситуації. Тобто суспільна свідомість прокачана до такого рівня, що відповідальність не закінчується стінами власного дому. Вони йшли до цього рівня багато років. І зрештою прийшли)).

 

 

Я вірю, що і нам вдасться!

 

                                                                                                                                                                                                                                   Анна Решетник

Благодійники: