^
Мотивуємо молодь до дії

Новини


  • Розпочато відбір анкет на БУР 2020

     

     

     

     

    До 26 жовтня триває відбір координаторів БУР 2020. 

     

    Якщо ви прагнете змін у власній громаді та:

     

    👉 маєте ідею та команду

     

    👉 разом з командою готові взяти на себе відповідальність за організацію усіх процесів БУРтабору і системно працювати над змінами в місті / селі до, впродовж та після БУР-табору --->

     

    Заповнюйте Анкету для відбору координаторів БУР 2020 та отримайте можливість створити громадський простір / молодіжну платформу або допомогти сім'ям у скруті відновити їхні домівки

    Більше
  • Розпочато набір учасників на “Школу відповідального служіння” – 2019

     

    Втретє, команда Львівської освітньої фундації, розпочинає набір на унікальну навчальну програму “Школа відповідального служіння” для релігійних громад України.

     

     

    “Школа відповідального служіння” - це річна модульна навчальна програма у поєднанні з практичним напрацюванням стратегії для конкретної громади щодо подальшої роботи з цільовими групами, громадою, бізнесом.

     

    Особливість програми: У процесі навчання учасники працюють над власним проектом та розробляють методи локального фандрейзингу у супроводі  менторів. По завершенні програми беруть участь у конкурсі грантів та мають можливість отримати фінансування для реалізації своїх проектів, що дозволить послідовно та стабільно розвивати громаду. Цьогорічна Школа має на меті залучити та активізувати молодь у громадах. Водночас дати інструменти співпраці молодшого та дорослого поколінь. 

     

     

    Учасники програми: 6 релігійних громад. Команда яких, повинна бути представлена священиком та активними членами громади (не більше 15 осіб), з них 50 % молоді. 

     

    Умови участі у конкурсі: 

    • попередня співпраця з БО “Львівська освітня фундація” (рік і більше); 
    • заповнена аплікаційна форма та мотиваційний лист; 
    • скан листа-підтримки від єпископа/місцевого представника влади. 

     

    Коли і куди подавати заявки на участь у програмі? 

    Аплікаційна форма на участь у програмі буде відкрита для заповнення з 20 по 30 серпня (23:59) за цим посиланням: https://cutt.ly/iwds34O

     

    Як відбуватиметься програма? 

    • Чотириденний навчальний модуль на терені громади-учасника. Під час навчання учасники з допомогою професійних тренерів виявлятимуть потреби громади, розроблять соціальний паспорт та дорожню карту розвитку громади, а також навчаться планувати соціальний проект, що матиме у майбутньому реальний вплив на громаду.
    • За кожною з громад буде закріплений ментор, який супроводжуватиме та допомагатиме впродовж реалізації проекту.
    • Під час програми кожна з громад має організувати мінімум 1 відкритий фандрейзинговий захід і таким чином внести свою фінансову частку в реалізацію проекту громади.
    • Кожна з громад-переможців отримає від БО “Львівської освітньої фундації” ґрант в розмірі 75 000 грн на реалізацію проекту.

     

     

    Цінність програми для громади-учасника? 

     

    Знання: з проектного менеджменту; як залучати кошти від Благодійних Фондів; де шукати інформацію про міжнародні та національні грантові можливості; як сформувати стратегію роботи у соціальному напрямку на парафії; способи та інструменти комунікації про проект зі ЗМІ.      

     

    Вміння: підготувати аплікаційну форму для подання на грантове фінансування; використовувати техніку SWOT-аналізу; формувати проектні команди; вести ефективну комунікацію з владою, ЗМІ, іншими парафіями та організаціями; підготовка всіх необхідних документів для звітування по проекту.                              


    В результаті навчання громада-учасник матиме розроблений SWOT-аналіз громади, соціальний паспорт громади, дорожню карту розвитку громади в якій проживають, розпрацьовану ідею проекту, підготовану до подання на фінансування, напрацювання стратегії PR-кампанії проекту, випрацювані з ментором ідеї для розвитку соціального служіння.

     

     

    Якщо у Вас виникають питання, просимо звертатися до керівниці програми:

    Наталя Шалата

    e-mail: school.of.liable.ministry@gmail.com

    телефон: +38 068-707-40-11 

    Більше
  • #leftalks. Розмова 4. Соціальні проекти Церкви у м. Надвірна

     

    Надвірна. Мабуть кожен, хто хоча б раз мандрував Івано-Франківщиною, мав можливість їхати через це затишне місто. Лише 45 км від обласного центру і ви потрапляєте в мальовничу природу карпатських гір, які видніються вдалині. Невеличкі будинки, в центрі міста розташувалася пам’ятка архітектури, дерев’яна церква Водзвиження Чесного Хреста (1835 р. Б.) побудова гуцульського типу. Надвірна - місто з великим історико-культурним потенціалом, приваблива для туристів, особлива через матеріальну спадщину - давні церкви та покутську вишивку. 

          

    Восени 2018 р. команда Львівської освітньої фундації познайомилася з місцевим священиком о. Андрієм Будзаком та його помічниками з громади, які успішно пройшли навчальну частину нашої “Школи відповідального служіння” та презентували соціальний проект. Надвірнянці відкриті до потреб незахищених категорій своєї громади, навчилися виявляти ці потреби та з допомогою наших тренерів розкрили свій потенціал і беруться за реалізацію омріяного волонтерського хабу, який стане місцем зустрічі та планування майбутніх ініціатив для волонтерів. А для молоді з особливими потребами ще й місцем праці, адже в одному з приміщень центру вже зовсім скоро функціонуватиме соціальна інклюзивна кав’ярня.      

     

     

    о. Андрій Будзак народився у м. Надвірна. Проте у дошкільний період разом з батьками та старшим братом проживав у м. Тобольск (Сибір, Росія). З дитинства відчував покликання до священства. У 10 років залишився без батька, який трагічно загинув.   Тоді сім’я повернулася до Надвірної і малий Андрій почав прислуговувати біля покійного о. Григорія Сімкайла у церкві Воздвиження Чесного Хреста. Так і залишився на цій парафії дотепер сотрудником. Загалом священичий шлях о. Андрія розпочався зі здобуття вищої духовної освіти в Івано-Франківській семінарії УГКЦ. Згодом отець продовжив студії у Люблінському католицькому університеті Івана Павла ІІ. В 2003 році отримав священичі свячення з рук Владики Павла Василика і був призначений парохом церкви Священномученика Йосафата у смт. Битків Надвірнянського р-ну (7 км. від м. Надвірна - авт.). В о. Андрія за плечима 16 років священичого служіння, велика сім’я - батько 7 дітей та керівництво Благодійним Фондом “Карітас” у Надвірній.                 

     

    У нашому матеріалі дізнаєтеся, як греко-католицький священик своїм прикладом гуртує людей навколо добрих справ, як надвірнянці поширюють добро поміж собою та долучаються до змін у громаді. Це ще один яскравий приклад взаємодії Церкви та громади, співпраця, яка помножує любов та віру, що кожен з нас “господар у своїй хаті”, а місто - це наша спільна домівка. 

     

         

     

    Отче, розкажіть, коли Ви розпочали своє служіння у Надвірній? 

     

    о. Андрій Будзак: Служіння моє у Надвірній розпочалося з того моменту, коли я народився. Потім ми зі сім’єю проживали у Сибіру в м. Тобольску. Мій батько трагічно загинув. Коли мені було 10 років, то ми повернулися у Надвірну. Якраз 1990 рік, розвал Радянського Союзу, вихід УГКЦ з підпілля і я прийшов прислуговувати до нашої старенької церкви біля покійного о. Григорія Сімкайла. Його рідний брат Владика Микола Сімкайло, який заснував Карітас у Івано-Франківську, потім був єпископом у нашій єпархії. От я так почав прислуговувати, прислуговувати, і так розпочалося моє служіння у Надвірній. Одружився, маю 7 дітей.  

    В 2003 році висвятили на священика. Моя парафія за 7 км від Надвірної у смт. Битків. Коли я туди прийшов, то була побудована лише капличка, але релігійної громади як такої ще не було. То я їх організував і так вже там 16 років. Село велике, є три греко-католицькі церкви. Церква Священномученика Йосафата розташована на присілку Битківчик, де є близько 130 номерів. Дуже гарна парафія, вони мені допомагають, були навіть часи, коли парафіяни збирали кошти і допомагали нам тут, у Карітасі, оплачувати світло. Буває так, що передадуть, на нашу їдальню для безхатченків, продовольство (при Карітасі вже 3 роки функціонує їдальня для людей, які опинилися у складних життєвих обставинах. - авт.). Одне, що мене дуже радує, що люди об’єднуються навколо нашої діяльності, ми даємо людям пропозицію, де вони можуть вибрати, куди долучатися. Діти мої в цьому повиростали, вони мені дуже допомагають. Ми відійдемо, а воно все лишиться.

     

    Як Вам вдається поєднувати всі ці обов'язки: велика сім’я, душпастирське служіння, Карітас? І це, мабуть, ще не весь перелік. 

     

    о. Андрій Будзак: Я думаю, що то не є моя заслуга, то заслуга Божа. Сили дає нам Господь і я часом сам думаю, коли воно те все вдається. Але дивлячись на те, що Господь дає здоров’я, сили, Дух Святий дає розуму це все провадити. Скільки буде давати сили, стільки будемо це тягнути. Господь, якщо бачить, що людина щось хоче, що їй це добре вдається, благословляє. Тому воно все вдається. Молитва і добрі діла та праця додають людині оптимізму, енергії, запалу. Людина тоді має сили, може рухатися. Я мав добрий приклад інших священиків. З Владики Миколи Сімкайла, о. Григорія Сімкайла та інших священиків, від яких я набрався досвіду до тої праці. 

     

     

    “Школа була необхідна для склеювання людей та їхніх ідей”.

     

     

    Поділіться як Ви з командою надвірнянців стали учасниками Школи відповідального служіння (далі - ШВС)?

     

    о. Андрій Будзак: Найперше ми проходили навчання по проекту “Клуб успішного батьківства”, я разом із Уляною Варварук були учасниками програми “Студії живої парафії”, після того нам запропонували стати учасниками Школи відповідального служіння. Для людей нашого міста ця Школа була дуже потрібна, бо у нас таке консервативне середовище і нам тяжко щось нове впроваджувати, тому Школа була необхідна для склеювання людей та їхніх ідей. Напевно тоді ще не всі взяли участь, хто би хотів, але ми зібрали тих, хто мав можливість виділити час на навчання. Але зараз є так, що багато після Школи до нас приєднуються, які готові допомагати, які допомагають матеріально, ресурсно, порадами.

     

     

    Опишіть ідею проекту в рамках ШВС.

     

     о. Андрій Будзак: У нас було дуже багато ініціатив в процесі навчання. Однією з таких, яка була реалістичною до втілення, відкриття волонтерсько-ресурсного центру-хабу. Чому ми запропонували саме цей проект? Щоб мати простір для реалізації наших наступних ідей. Це був такий майданчик для старту. Я думаю, що ті всі ідеї про які ми говорили, якщо буде свідома громада, то це все буде реально зробити. Ми так разом порадились, тренери нам підказали і вирішили, що спершу потрібно реалізувати маленький проект, такий об'єднуючий. У приміщенні Карітасу є багато місця, де можна розвивати різні ініціативи, де можна всім збиратися. І ми тепер бачимо, що перші кроки дають результат. Бо тут ми об'єднуємося. Маємо заняття з дітьми, літні табори. Ми фактично повноцінно працюємо лише рік. Ось це що Ви бачите у нас за рік часу визріло (заняття з молоддю, яка має неповносправність; три зміни дитячих літніх таборів. - авт.). Ще у нас діє їдальня для безхатченків, але то вже добрих 3 роки. Все фактично починалося з тієї їдальні, але так поступово воно все набирає потужних обертів. Ми ще маємо багато ідей, які хочемо реалізувати. Наприклад, хочемо тут відкрити спортивний гурток для дітей. Минулого року планували створити кімнату нічного перебування, але нам не вийшло, то спробуємо ще раз, бо є така потреба. Потім ще плануємо роздавати їжу не тільки тут, при Карітасі, а й розвозити їжу хворим, які є вдома і не мають можливості собі приготувати. Маємо партнерів по Карітасу з Чехії, то вони також нам дуже допомагають. Тобто тут таке спільне місце, де можна робити добре діло. І ми всіх запрошуємо до цього, хто хоче, має можливість прилучитися. І люди долучаються. Також звертаюся до місцевих підприємців, які знають і розумію, готові допомагати. Збирати скарби треба буде на небі, а не на землі.      

     

    Що Вам дала ШВС окрім можливості реалізувати проект? 

     

    о. Андрій Будзак: Ми ніколи не робимо заради того, щоб отримати проект, чи просто заради проекту, ми робимо це заради людей. Коли ми все починали, то у нас, яка була ціль, покладалися виключно на свої можливості. Ми не шукали проект, нас проект сам знайшов (усміхається. - авт.). Ще на Школі відповідального служінням тренери нам добре пояснили, що не можна діяльність зав’язувати на собі. Відтоді ми почали формувати команду і я поступово віддаю свої повноваження не боячись довіряти людям. Ти тоді можеш спокійно поїхати на Службу Божу і не думати, що приїхала гуманітарка і її треба роздати потребуючим. Чи ще щось інше. Тепер у цьому всьому допомагають мені люди.

     

     

    Поки спілкуємося з о. Андрієм його команда помічниць проводять заняття для молоді з особливими потребами, а з великої зали лунають радісні голоси дітвори, яка має літнє таборування при Карітасі. До нашої розмови доєдналися волонтерки Уляна та Аня, котрі були учасницями навчальної частини Школи відповідального служіння.    

     

     

    Що Вас мотивувало об’єднатися навколо ідеї створення волонтерського хабу? З чого Ви починали?

     

    Уляна, волонтерка: Чотири роки тому, коли цього приміщення Карітасу ще не було, а ми планували якісь заходи, з цим було складно. Просили парафіяльний будиночок біля нашої старої церкви або ще десь шукали місце для зустрічей. Уже маючи приміщення, можна організовувати, але поступово. Для того ми і плануємо волонтерський хаб, щоб кожен міг прийти. У одній з кімнат буде висіти така дошка, її поділимо на три частини: наші можливості, потреби громади і волонтерський обмін. Щоб кожен міг прийти і на дошці написати, що я електрик і можу комусь раз у місяць полагодити безкоштовно електрику, а я перукар і можу раз у місяць прийти, і при потребі когось підстригти. Тобто, щоб була можливість кожному прийти і написати чим може допомогти. Люди хочуть включатися в цю роботу, їм подобається бути тут, робити добро, але не кожен готовий перший встати і про це сказати, бо десь ще є страх, невпевненість і нерозуміння чим взагалі можу допомогти.  Людям трохи мотивації часом бракує, але ми стараємося підтягнути, скерувати, підказати чим можете бути нам корисні. І так люди починають підключатися. Ми так як рушійна сила стараємося більше когось залучити. Хочемо, щоб це не було просто місце, плануємо створити комфортні умови для наших волонтерів. Щоб вони могли не просто прийти раз в місяць чи коли ми їх кличемо, а щоб приходили у будь-який час і могли спілкуватися між собою.

     

     

    Чи корисною для Вашої команди була участь у ШВС? 

     

    Уляна, волонтерка: Школа відповідального служіння дала нам побачити наші можливості. Це навчання нас згуртувало. Наше місто таке доволі консервативне, проте має дуже багато потенціалу. Але переважно кожен чекає, щоб хтось почав, а вже тоді долучаються. На Школі ми разом думали з чого починати. Протягом навчального модуля ми проводили моніторинг громади. Вивчали потреби, потенціал, можливості. 

    Одна з таких нагальних потреб, було створення інклюзивної групи для молоді з особливими потребами. Саме для молоді, бо для дітей ми маємо паліативне відділення на базі Будинку дитини і на базі Будинку творчості діє група для дітей дошкільного та шкільного віку з особливими потребами. 

     

    Розкажіть про інклюзивну групу для молоді з особливими потребами? 

     

    Аня, волонтерка: Молодь з особливими потребами у нашому місті була закритою від суспільства. Зараз до нас на заняття приходять семеро підопічних. Двічі на тиждень збираємося по 4 години. Стараємося організувати різноманітні заняття, прогулянки, відвідування різних культурних закладів. Зазвичай наш день виглядає десь так: збираємося, маємо терапію (бісероплетіння, малювання), разом готуємо їсти, розвиваємо кулінарні здібності, тобто те, що їм у житті знадобиться, практичні навички. Вчимо як себе поводити серед інших людей, як хлопці повинні поводитись з дівчатами, елементарні правила етикету. Ми бачимо результат і те, якими вони прийшли до нас, а якими стають. Бог нам допомагає, а ми, люди, є лише інструментами у цій справі.

     

    У волонтерському хабі має функціонувати соціальна інклюзивна кав’ярня, розкажіть про ідею створення?  

     

    Уляна, волонтерка: Ми розуміємо, для нашої молоді, для їхньої соціалізації, для того, щоб суспільство їх не відкидало, щоб вони не були окремою ланкою громади, а щоб повністю увійшли в життя в громади,  дуже добре було б, якби вони працювали хоча б годину в день. Саме такою є ідея створення соціальної кав’ярні, де б молодь могла працювати і, щоб могли самі надавати послуги населенню. Не тільки, щоб вони користувалися послугами, а й самі надавали.  

     

     

    Що плануєте пропонувати відвідувачам кав’ярні? 

     

    Аня, волонтерка: Тут можна буде посмакувати горнятком кави, але й також з’їсти смаколики. Ми вже знайшли людей, які готові благодійно раз на тиждень пекти випічку. Плануємо, що у кав’ярні звучатиме християнська музика, це буде місце не лише для неповносправних людей, а й загалом для молоді. Хочемо, щоб це було місце зустрічі молоді, яка за здоровий спосіб життя.

     

    Що вже вдалося зробити для реалізації проекту соціальної кав’ярні? 

     

    Уляна, волонтерка: Працюємо над дизайном, який вже три рази мінявся (усміхається. - авт.). Ще думаємо як назвати кав’ярню. Замовили стільці, кавову стійку, стримує нас дитячий табір, який зараз проводимо, але ще один заїзд і вже після нього продовжимо облаштовувати кав’ярню. Вже купили кавовий апарат. Кошти виручені від нашої кав’ярні плануємо залучати для утримання соціальної їдальні, а частину на фінансування групи самодопомоги для молоді з особливими потребами.

     

    Як надвірнянці реагують на молодь з неповносправністю? 

     

    Аня, волонтерка: Люди, по-різному. Хтось одразу не готовий до спілкування, з обережністю ставляться, спостерігають. А хтось має в родині особливих дітей, то реагують нормально. Люди придивляються і помічають, що ці діти є дуже щирі, добрі і так починають позитивно сприймати.

     

    Як здійснюєте просвітництво громади?  

     

    Уляна, волонтерка: У нас був храмовий празник у Соборі Благовіщення. Перед тим ми зробили банери з фотографіями, як молодь робить вироби. Коли ми прийшли на храмове свято, то всі наші парафіяни обходили нас, ніхто нічого не питався, лишень дивилися, що це відбувається. Після Літургії люди почали підходити і запитувати: “А хто це все робив? Що це таке є?” І ми почали розказувати про нашу групу для молоді з особливими потребами, що ми це пекли самі та з допомогою волонтерів. До нас зійшлось десь чоловік з п'ятдесят, обступили усіх нас, їм було так цікаво дізнатися, що це таке відбувається і не знали, що є така потреба у місті. Тому що цієї молоді у місті ніхто не бачить, бо вони є закриті, ізольовані. Зараз ми стараємося їх водити всюди. Ми були в піцерії, в музеї, на озері, плануємо сьогодні йти ще на прогулянку в парк для того, щоб знайомитися, спілкуватися з іншими людьми.

    Задумали інклюзивну кав’ярню, щоб люди, які будуть приходити на каву, щоб бачили, що тут працюють не лише повносправні люди, а й з особливими потребами. Вони не просто працюють, їм це приносить задоволення і вони можуть працювати, і вони не є обмежені в тому, щоб нічого не робити.

     

     

    “Ми стали більш відкритими на потреби інших. Ми об’єдналися навколо спільної ідеї, змінилися самі та тих, хто є поряд з нами, наше середовище і ми у цьому укріплюємося”.

     

     

    Як Вам вдалося переконати батьків, щоб віддали дітей у групу?

     

    Уляна, волонтерка:  О, це ще одна окрема історія. о. Андрій має контакти до батьків таких дітей, бо часто їм потрібна продукція: памперси, пеленки чи ще якась допомога і Карітас цьому сприяє, зокрема отець, як керівник Благодійного Фонду. Ми обдзвонювали батьків, обдзвонили 20 чоловік. Багато батьків відмовлялися. Вони, по-перше, не бачать в цьому потреби. Вони не розуміли, що їхні діти можуть мати потребу у чомусь іншому ніж телевізор і перебування вдома. Ті, які відгукнулися, спочатку це було п’ятеро батьків, які прийшли зі своїми дітьми. Ми мали ознайомчу зустріч і пояснювали, розказували, що то таке має бути, що ми будемо робити, для чого їх сюди приводити. Вони з таким дуже настороженням дивилися на це все. Спочатку до нас ходило четверо, потім додалася ще одна дівчинка, батьки якої почули про ініціативу, а потім ще додався Тарас, який у отця на парафії у Битківчику допомагає дякові співати. Так доєднався до нас Тарас. Після двох місяців нашого функціонування, тоді вже до нас доєдналася Оля. Зараз є так, що вони знають в який день і на котру годину мають прийти. Батьки вже просто не можуть не привести. Вони вже між собою настільки здружилися, що кожного нового члена приймають дуже активно, вже не чужаються нікого. 

     

    Які бачите зміни у молоді з особливими потребами, що приходять на групу?  

     

    Уляна, волонтерка: Найперше їхні батьки більше розвантажені. Романова мама дуже дякувала і тішилася, що Роман тут. Зараз він вже добре спить і мама задоволена. 

    Коли вони лишень почали приходити, то були дуже закриті один від одного. Постійно мовчали, не спілкувалися один з одним. Якщо їм було щось потрібно, то зверталися до когось з нас. Зараз ми практично стоїмо збоку, бо вони самі між собою спілкуються. Були у нас такі моменти, коли ми організували танці, то Роман запрошував Софійку, у якої також синдром Дауна. Вони вже не стидалися один одного. Тарас наш гарно танцює, то запрошував всіх танцювати. Ми минулого тижня ходили на пікнік, то наскільки Роман відкрився, що мені самій було приємно, як він сам розпалив вогонь, сам накладав сардельки, дивився за ними, сам приносив, роздавав і йому це дуже подобалося.

     

    Хто ці люди з громади, яких Ви об’єднали у команді помічників? 

     

    Уляна, волонтерка: Більша частина громади і тих, хто проходив Школу відповідального служіння залучені до наших ініціатив, може не весь час, але долучаються по потребі. Населення у Надвірні 22 тис. осіб. Спостерігаємо, що якось так кожен собі сам, “моя хата скраю”, люди стараються більше зробити для себе, а не для когось. Попри те, після наших ініціатив, потрошки, поступово, потреби мої, потреби громади, вони вирівнюються. Наш отець на проповідям вміє гарно загітувати, пояснити, сказати, запросити до служіння. 

     

    Що змінилося у Надвірній після впровадження Вашою командою ініціатив? 

     

    Аня, волонтерка: Ми побачили, що насправді є чимало небайдужих людей, які готові нам допомогти і це нас об'єднує, змінює, і ми бачимо результат на наших підопічних, їм це подобається, вони щасливі, і так нам відкриваються нові горизонти.  Ми стали більш відкритими на потреби інших. Ми об’єдналися навколо спільної ідеї, змінилися самі та тих, хто є поряд з нами, наше середовище і ми у цьому укріплюємося. Мабуть саме в цьому є успішність містечка, країни. Бо все прекрасне починається із середини, з любові та добра.

     

     

    о. Андрію, трохи помрійте та уявіть діяльність Карітасу і Вашої активної громади через 5 років? 

     

    о. Андрій Будзак: Я би хотів, щоб у Карітасі двері не закривалися ні вдень, ні вночі. Щоб тут завжди був рух, щоб завжди люди могли отримати будь-яку допомогу, яку вони потребують. І щоб сюди сходилися люди, які хочуть допомогти. Щоб наш волонтерський хаб був майданчиком взаємної допомоги. Бо уявлення раю, це завжди уявлення того, що одні одних люблять. І от, щоб це була така маленька частичка раю на землі, коли одні одним допомагають. Ті, які мають можливість, тим, які не мають можливості допомогти. Це є моя найбільша мрія. Щоб людина прийшла з будь-якою проблемою, і щоб знайшлися люди, які допоможуть розв’язати цю проблему. Бо я особисто не зможу вирішити проблеми всіх людей на землі, але Господь допоможе через когось з’єднати того, хто має можливість з тим, хто потребує. І це є наше таке завдання.  

     

    Натхненна розмовою та побаченою діяльністю громади у Надвірній повернулася до Львова. Спокійна і впевнена, що завтрашній день і кожен наступний для надвірнянців розпочинатиметься маленькими та великими ініціативами тих небайдужих волонтерів, які мріють про зміни у місті та спільними зусиллями їх втілюють. Нехай їм щастить! Далі буде...    

     

     

     

    Розмовляла:

    Марія Баглай

    БО “Львівська освітня фундація”

    Львів - Надвірна - Львів, 2019 р. 

    ____________________________

     

    Довідка

    Школа відповідального служіння - річна модульна навчальна програма Львівської освітньої фундації. Унікальність програми  у навчальній частині, що запускається у поєднанні з практичним напрацюванням стратегії для конкретної громади щодо подальшої роботи з цільовими групами, громадою, бізнесом. У процесі навчання учасники працюють над власним проектом та розробляють  методи локального фандрейзингу у супроводі менторів. По завершенні програми беруть участь у конкурсі грантів для реалізації своїх проектів, що дозволить надихнутися до дії, щоб активно, послідовно та стабільно розвивати громаду.

    Більше
  • #leftalks. Розмова 3. Соціальні проекти Церкви у смт. Білогір’я

     

    Хмельниччина. Область, яка входить до двох історико-етнографічних районів - Волині та Поділля. Понад 20,6 тис. км території на якій проживають талановиті люди. 20 районів серед них Білогірський.

     

    Трохи історії. 

    Білогір’я, а в минулому Ляхівці. Стара назва, за твердженням істориків, пов’язана із значним переселенням поляків на ці терени у XIV ст. та утворенням так званих “ляхівських дворів”. Переселення спричинене завоюванням цих територій Великим князівством Литовським. З 1946 р. селище перейменували на Білогір’я, пов’язавши з тим, що околиці наповнені покладами крейдяних білих гір.

     

    Сучасність. 

    Довгі вулиці. Невеликі будинки із заквітчаними подвір’ями. Усміхнені люди, проте із смутком в очах. Молодь, діти їх важко не помітити у селищі, бо їх тут дуже багато.  

     

    Восени 2018 р. команда Львівської освітньої фундації познайомилася з о. Павлом Гораєм, SAC та його активною громадою з Білогір’я, які успішно пройшли навчальну частину нашої “Школи відповідального служіння” та презентували соціальний проект. Ми були приємно вражені як настільки, здавалося б, різні за професійним спрямуванням люди: лікарка, пожежник, агроном, економіст та священик об'єдналися навколо спільної мети, щоб вплинути на зміни у своїй громаді та залучити активну молодь до розвитку Білогір’я.        

     

      

     

    о. Павло Горай належить до Товариства Католицького Апостольства (SAC), що провадять своє служіння в Білогір’ї з 1993 року. Римо-католицьке релігійне товариство більш впізнаване за назвою отці-паллотини, було засноване у Римі 1835 р. Св. Вікентієм Паллоті. Мета монашого ордену - місіонерська діяльність, посилення віри та християнської любові між католиками.     

    Костел, в якому розмістилася парафія Святого Вікентія Паллоті, має тривалу та непросту історію. Збудований у 1660 р. Довгий час монастирем та парафією опікувалися отці-домініканці, а костел був під покровительством Пресвятої Трійці, Успіння Пресвятої Богородиці, Свв. Петра і Павла. Всередині костел мав 10 вівтарів. У ті часи парафія налічувала більше двох тисяч  прихожан. У 1868 р. монастир і парафію закрили. Згодом там функціонувала церква, але дуже коротко, адже радянська влада віддала приміщення під в’язницю. На початку 1990-х рр. у монастирі та в костелі розмістилися бібліотека, будинок культури, міліція, пожежна частина, військомат та інше. Повністю отці-паллотини повернули всі приміщення у 2003 році, після 10 років наполегливого щоденного служіння громаді Білогір’я. Одним з них був і о. Павло.    

     

    У нашому матеріалі дізнаєтеся як о. Павлові вдається гуртувати навколо себе місцеву молодь та дорослих активістів, як об’єднання церкви та громади впливає на зміни у Білогір’ї, та які ініціативи впровадили білогірці і шалено ними пишаються.   

     

     

    Отче, розкажіть, коли розпочався Ваш душпастирський шлях? 

     

    -      Рукоположений у 2001 році. Один рік я був на Житомирщині в смт. Довбиші, пізніше рік у Білогір’ї помічником настоятеля вікарія. Пізніше мене послали на 2 роки навчання в університет до Любліна. Опісля я провів два роки у Брюховичах. У нас там є Семінарійна спільнота, ми там маємо окремо свій дім. Після Брюхович була потреба зміни у Білогір’ї і власне туди мене призначили у 2007 році.

     

    Яке перше враження було у Вас від місця призначення?

     

    -      На початку було страшно (отець усміхається. - авт.). Білогір’я тоді і Білогір’я зараз, то є різні речі. Є парафії, на яких є багато людей, які з перспективою, а є парафії, які як “п’яте колесо до возу”. Однією з таких парафій було Білогір’я, це трохи негарно сказано, але тоді так (12 років тому. - авт.) було. Його дали нам “в нагрузку” до Одеси. Ми дуже хотіли в Одесу, але єпископ сказав, що є багато парафій таких, які не мають священиків. Ми чомусь тоді вибрали Білогір’я з тим величезним монастирем, будинком, який треба ремонтувати. Це не була руїна, бо там було багато різних організацій і дякуючи тому він не був зруйнований. Колись там були домініканці і це в 1991 р. нам передали, парафії передали, а вже у 1993 р. приїхав перший отець-палотин, з нашого Товариства. Від того часу не було ніякої концепції. 

     

    Які проблеми у громаді виявили на початку? З чого починали?

     

    -     Величезний будинок, храм і немає людей. Парафію потрібно було відновлювати, збирати людей. Якось так довгий час не було ідей, щоб там зробити. Ідеї з’явилися 12 років тому, коли мене туди направили, я був відкритий, ще тоді був молодший, повний енергії, якогось ентузіазму. У нас були різні напрямки, які ми пропрацьовували, що найбільш потрібне для громади Білогір’я і зупинилися на дитячому сімейному будинку. Якраз тоді це була актуальна тема в державі. Заохочували, щоб ці будинки створювати. В кінцевому цю ідею позитивно сприйняли. Ну і так ми почали. Пригадую перші наші моменти співпраці, приїздили різні організації, які повірили в нас і протягом 3-4 років ми мали справу з проектами, які пов’язані з ремонтами. Для мене це був такий знак Божий, що люди повірили. Я пам’ятаю обличчя директора економічного відділу Німецького посольства, який приїхав до нас, бо ми до них подали проект, але то не був проект, то були просто лист-прохання. Зараз, коли я вже знаю як виглядають проектні анекти, то мені так смішно, як вони взагалі той лист розглядали. Вони приїхали, подивилися, що у нас стіни обдерті, взагалі тих стін не було між кімнатами, а тепер кімнати і діти живуть. Якось вони тоді повірили і це були початки. Повірили у нас з Львівської освітньої фундації і так воно пішло, пішло, пішло… Але це, мабуть, треба самому повірити, бути вмотивованим, щоб переконати інших.

     

     

    Як виникла ідея Родинного дому? Чому з неї розпочали?

     

    -      Ми вивчали потреби. Були різні ідеї. Спершу думали про реабілітаційний осередок для наркоманів, але це одразу відкинули, бо у нашому монастирі проходять річну програму “постулат” кандидати до товариства, які мають рік формації, вчаться життя в спільноті. Тому ідею абсолютно відкинули, бо як  будуть наркомани ходити і поряд “постулати”. Не дуже воно нам уявлялося. Думали над будинком престарілих, але у нас є такий, досить добре функціонує. Щодо Родинного дому, то я вже мав досвід, бо спілкувався з монахинями з Житомира, є також у Шепетівці (80 км від Білогір’я. - авт.) там сестри Йосифітки, то не був дитячий будинок, а дитячий садочок, але я бачив як вони працюють і мені сподобалося. Тоді ми подали таку ідею. Я зрозумів, що у цій справі мусить бути співпраця з місцевими. Ця ідея була позитивно прийнята у нашому Товаристві, бо настоятелі дуже чекали, щоб врешті тут у Білогір’ї почати щось робити. Двоє людей служить у Білогір’ї, людей немає, монастир великий і треба якось то всьо до толку довести, і це все так якось багато років стояло. У нас було зібрання нашої делегатури і ми цю концепцію представили, і то було настільки швидко, єпископ дав благословення і ми розпочали.

     

    Як відреагувала громада Білогір’я, що у чоловічому монастирі будуть виховувати дітей? 

     

    -     Це було дуже дивно, коли ми почали про це говорити. В той час домінуючим був Московський патріархат, навіть Київського не було. Отож, римо-католицький чоловічий монастир і ще й, щоб до нас монахині приїхали, яких взагалі ніхто ніколи не бачив у Білогір’ї. Ми запросили 3 монахині з Ордену Бенедиктинок-Місіонерок, одна з яких і стала мамою для дітей. Частину монастиря ми віддали в оренду монахині Ірині Чернецькій, яка звернулася з проханням відкрити тут Дитячий будинок сімейного типу. З юридичної точки зору ми перевіряли, що немає перешкод. А те, що Чернецька монахиня, то ніде в законі не прописано, що монахиня не може виховувати дітей. Це така юридична колізія. Загалом це дуже позитивно вплинуло на імідж церкви в Білогір’ї, піднялася позиція церкви. Побачили, що церква “не вариться у своєму якомусь соку”, що вона може просто служити. Люди вже звикли, бо побачили, що дуже багато доброго робиться. Ми всюди: у дитячому садочку, у школі, на батьківських зборах. Треба ремонт класу, то ми йдемо і разом з усіма робимо. Ну більше наші монахині, але я постійно кажу, що нема такого, що постійно одна людина виховує, чи це я, чи сестра Моніка. Всі хто є у монастирі чи до нас приходить впливають на виховання дітей.   

     

     

    Загалом це дуже позитивно вплинуло на імідж церкви в Білогір’ї, піднялася позиція церкви. Побачили, що церква “не вариться у своєму якомусь соку”, що вона може просто служити”. 

     

     

    Розкажіть про Ваш Родинний дім? Хто у ньому живе? 

     

    -      Родинний дім відкрили у 2012 р. У нас діти з чотирьох родин з Білогірського району та загалом з Хмельницької області. Це діти, які мають батьків, проте вони позбавлені батьківських прав. Зараз маємо 9 дітей. Був десятий, йому вже 19 років, він наша “перша ластівка” пішов у доросле життя. Михайло закінчив професійно-технічний коледж в Острозі, а тепер поїхав заробити на машину. Це така у нього є мрія.  Але добре, що взагалі про щось мріє. Я коли людям розповідаю, то мені часто говорять: “Отець, мій взагалі нічого не хоче, не має цілей”, тому може й добре, що є хоча б так. Поїхав у м. Южноукраїнськ Миколаївської обл. там наш парафіянин будує хату, поїхав йому допомагати. Маємо таку концепцію, щоб діти завжди могли повертатися, щоб це і надалі був для них дім, щоб вони пам’ятали, що ми їх не залишаємо, і ми в тому напрямку стараємося їх виховати. Ми їх не ділимо, вони в нас всі однакові.

     

     

     

    Як зародилася ідея створити інтерактивний “ПРОСТІР” для підлітків та молоді Білогір’я? 

     

    -      Важко відділити одне від одного. Бо це все чіпляється одне за одне. Моя концепція була така: облаштувати у монастирі спортивний зал для наших дітей, щоб вони мали де подітися. До дітей почали приходити місцеві діти і ставало тісно, бо був лише один тренажер. Так два роки тому почав функціонувати підлітково-спортивний клуб “Кузня”. У нас повірили! Нам допомогли з ремонтами та купівлею тренажерів Львівська освітня фундація. Зараз там є все, що потрібне, тому воно одне за одне чіпляється. Перед тим, як з’явилася “Кузня” наші діти разом із місцевими брали участь у вечорах, що надихають. Більшість дітей до нас приходить ззовні, вони не належать до нашої парафії, не католики, це дуже цікавий такий момент, що у “Кузню” ходять діти протестантів. Так з одного приміщення почали розростатися до двох, перенесли склад монастиря в інше місце. Вже знову стало тісно і ми знову думаємо, що змінити, щоб діти мали місце. Щораз більше почало приходити молоді, яка потребувала здорового проведення часу і мабуть так ми поступово почали рухатися до втілення ідеї створення “Простору”. 

     

    Саме з ідеєю “Простору” Ви подалися на Школу відповідального служіння (далі - ШВС)? Як дізналися про Школу? 

     

    -      Оскільки ми вже мали співпрацю з Львівською освітньою фундацією, то відповідно вже моніторили всі можливі навчальні програми, щоб вчитися далі розвивати нашу громаду. Десь в той час з’явилася на горизонті програма “Школа відповідального служіння” і я запропонував команді дорослих, які мені допомагають, що можна взяти участь, давайте спробуємо. І ми спробували, але в той момент навіть не знали, що з того буде.

     

     

    “Бажання служити і скільки б людина не мала справ, обмеження в часі, вона всерівно служить. Чи служить в тій професії, до якої її Бог покликав, чи тут… Служіння, якщо серце відкрите, то воно скрізь буде”. 

     

     

    Опишіть ідею проекту в рамках ШВС? 

     

    -      Коли ми говоримо про цей “Простір”, так ми його назвали, то це все те, що діється протягом 12 років у нас у Білогір’ї. 

    П - прагнення 

    Р - разом 

    О - об’єднуватися 

    С - спільно 

    Т - творити 

    І - інтеграційно 

    Р - розвиватися 

    У цій назві зашифрована вся суть нашої ідеї.  Це “Простір”, який відкритий для всіх. Часом жартуємо, що скоро самі у монастирі не матимемо місця, бо пів монастиря дітей. Частину, де ми жили звільнили і якраз там облаштовуємо музичний клас, бібліотеку. Ми перейшли в меншу частину будівлі, а більшу частину віддали молоді. Але нам добре, що навколо нас життя, бо нам не потрібно стільки. Є потреба і ми йдемо на зустріч цій потребі. Все що діється в Білогір’ї, що діється навколо монастиря, то це ми “ростемо разом!” Це діти з нашого Родинного дому, які ростуть разом з дітьми, які не належать до парафії, але приходять до нас і така виходить мішанина. Ну і я з ними росту також. Вони мене будують. Це все приносить більше радості аніж коли просто купиш якісь матеріальні речі, поставиш, щоб ними користувалися. А це все неживе і розходиться, а проект повинен жити. 

     

    Які плануєте проводити заходи у “Просторі”?

     

    -     Планів маємо багато. У “Просторі” матимемо Книжковий клуб, де можна посидіти і почитати цікаві книжки. Плануємо облаштувати музичний клас, клас “віртуальних професій”, де б можна було віртуально спробувати себе у певній професії. Організовуватимемо фільми під відкритим небом, хочемо запрошувати цікавих спікерів, щоб проводити відкриті лекції для громади.   

     

    Кого Ви об’єднали в команді? 

     

    -      На початку у нас була невеличка група. Вони дуже зайняті люди. Але бажання служити і скільки б людина не мала справ, обмеження в часі, вона всерівно служить. Чи служить в тій професії, до якої її Бог покликав, чи тут… Служіння, якщо серце відкрите, то воно скрізь буде. Хто вони, ці люди? Ольга Віталіївна - лікар, завідувачка відділенням; Валентин - заступник начальника пожежної частини, головний інспектор району; Володя - головний агроном. Ще з нами в команді є Віталій, має неповносправність, за фахом він бухгалтер, допомагає нам. Це лише ті, що брали участь в Школі, але так, загалом у нас багато однодумців. Це власне те, що зробив наш засновник Вікентій Палотті. Він зумів зібрати та заохотити навколо себе людей, які мали активну життєву позицію у суспільстві і так він послужився, щоб зробити багато справ. І так само ці люди, дякуючи їм ми дуже багато робимо. Я розумію, що без їхньої допомоги мені було б складніше це все робити. Багато людей нам допомагають, приємно, що навколо нашої ініціативи така добра атмосфера. 

     

     

     

    Як Вам вдається поєднувати релігійне служіння та роботу з молоддю?

     

    -      Ну власне не вдавалося. Тому що я був настоятелем парафії, настоятелем монастиря і також відповідальним за організацію Родинного дому: ремонти, пізніше, коли ми вже брали дітей і я побачив, що мені цього всього забагато. Шість років тому я вирішив поділитися своїми обов’язками і віддав парафію. Можна сказати, що це моя парафія, тут (молодь з якою отець працює. - авт.), хоч вони не належать до парафії, але це моє служіння, дітям, які в нашому Родинному домі, але я ніколи не обмежувався тільки нашими дітьми. Я постійно кажу: “Ми маємо рости разом! Якщо ми маємо служити, то служити всім. Незалежно від того чи він є католиком, чи є протестантом, чи православний. Ми всім маємо служити, бути відкритими до всіх”. Щоб діти були біля нас, вчилися з нами, то треба багато зусиль прикласти, чим далі на Схід тим складніше. Мій такий досвід, якщо не нав’язувати, а бути просто собою, ділитися таким чином своєю вірою, то воно буде мати дуже позитивний ефект, нікого не змушувати, не перетягувати. Знаєте, коли я так сходжу вниз у “Кузню” чи зустрічаюся з молоддю, то я не є священиком, я є людиною такою як вони. І вони про це знають. Я нікого не змушую ходити на Службу, вони знають, що як хочете, то будь ласка, приходьте. Вже як їдемо десь, то вже самі нагадують про молитву, благословення їжі. Якщо є великі свята, то я їх мотивую, щоб йшли до себе (на парафію. - авт.) на Службу. На жаль така реальність, що дітьми не займаються. Хотілося б, щоб для дітей було більше духовних моментів, але ми дуже цього не нав’язуємо. Ми провадимо, даємо напрямок, стараємося, наскільки це можливо, показати приклад. Вони його бачать, коли приходять до нас. Бачать монахинь, які займаються з дітьми. Бачать нас, священиків.

     

    “Простір” через 5 років? Яким собі його уявляєте? 

     

    -     Щоб цей “Простір” дійсно був відкритим. Щоб я не мусив це робити за них (молодь. - авт.), а тільки допомагав їм, а вони все самі робили. Щоб він дійсно був потрібним. Думаю, що це дуже важливо бачити плід. Якась ідея, яка втілилася у життя, що вона живе. Так як ми дивимося по нашому Родинному домі. Дуже багато було важких моментів, але коли ми бачимо результат, то це нас мотивує далі. Так само і з “Простором”, якщо це буде місце, де молодь буде розвиватися, то я буду дуже радий. Бачу, що молодь має потенціал і лише потрібно допомагати в цьому, і тоді плоди обов’язково будуть.          

     

    Як бачимо, громада Білогір’я впевненими кроками прямує до досягнення поставленої мети. Люди долають труднощі, гуртують однодумців, показують приклад молоді, яка переймає ініціативи та стає надійною опорою старшому поколінню. І що цікаво, що о. Павло став тим мотиватором, зачинателем і просто людиною, яка повірила в потенціал громади. Відродив довіру місцевих до Церкви та показав зрозумілий для всіх спосіб служіння.      

     

    Розмовляла:

    Марія Баглай

    БО “Львівська освітня фундація”

    Львів - Білогір’я - Львів, 2019 р. 

    ____________________________

     

    Довідка

    Школа відповідального служіння - річна модульна навчальна програма Львівської освітньої фундації. Унікальність програми  у навчальній частині, що запускається у поєднанні з практичним напрацюванням стратегії для конкретної громади щодо подальшої роботи з цільовими групами, громадою, бізнесом. У процесі навчання учасники працюють над власним проектом та розробляють  методи локального фандрейзингу у супроводі менторів. По завершенні програми беруть участь у конкурсі грантів для реалізації своїх проектів, що дозволить надихнутися до дії, щоб активно, послідовно та стабільно розвивати громаду.

    Більше
  • #leftalks. Розмова 2. Соціальні проекти Церкви у селі Вільшаник

     

    Самбірщина із мальовничими селами, серед яких Вільшаник. Історія села починається у далекому XV ст., коли віднаходимо у джерелах перші згадки. За переказами, назва походить від дерева вільха, яке росло у цих місцевостях. 

    Вільшаник у ХХІ ст. зустрічає чистотою вулиць, давніми бойківськими хатами, які гармонійно видніються серед сучасної інфраструктури села, патріотичною автобусною зупинкою та доброзичливими людьми. 

     

    Люди. Громада. Сила та опора Вільшаника. Наша друга розмова про команду неймовірних людей та греко-католицького священика, які за короткий час перевернули світ навколо себе. Про соціальні ініціативи у селі та про церкву в дії. 

     

    Восени 2018 р. команда Львівської освітньої фундації познайомилася з о. Олегом та активними мешканцями Вільшаника, які успішно пройшли навчальну частину нашої “Школи відповідального служіння” та презентували соціальний проект. Не просто один проект, а цілий комплекс розвитку громади та соціального служіння у селі.

     

     

    Настоятелем храму Святої Параскеви у с. Вільшаник з 2017 р. є священик Олег Здреник. Проте душпастирське служіння отець розпочинав у м. Астана (Казахстан), де впродовж 7 років дбав про духовне життя прихожан храму Святого Йосифа Обручника УГКЦ. Служіння за межами Батьківщини неабияк загартувало священика. Здобутий досвід о. Олег уміло використав вже в Україні, працюючи з молоддю м. Старого Самбора, сформувавши релігійну організацію “Українська молодь Христові”, що налічувала близько 90 осіб. Зараз отцеві 35 років, у нього за плечима 11 років служіння, з них 2 роки присвячені громаді с. Вільшаник. Припускаємо, що саме у цьому селі священик найкраще може демонструвати світу співдію церкви та громади.                                  

     

    Про те як о. Олегу вдалося об’єднати людей, підтримати та мотивувати. Про те як люди гармонійно співпрацюють з церквою і транслюють любов та піклування один до одного читайте у нашому матеріалі.

     

     

    Отче Олеже, розкажіть про початки Вашого служіння у Вільшанику?

     

    -    Після повернення з Казахстану я був два роки у Старому Самборі, де ми мали круту молодіжну спільноту “Українська молодь Христові”. Ми піднімали великі ініціативи, що Старий Самбір до того ще такого не бачив. 90 молодих людей. У січні 2017 р. мене призначили до Вільшаника і я залишив роботу з молоддю. Ця зміна мене навчила, що треба максимум якихось ініціатив віддавати в руки людям, а не старатися то робити самому. Коли я прийшов сюди, то не знав і не знаю скільки ще тут буду, скільки на то буде небесам потрібно. Тому, якщо не віддаватиму людям відповідальність та ініціативу, тоді знову все зосереджу на собі і не буде ефективності громади, якої найбільше прагну. 

     

    Як Ви знайомилися з громадою? З чого починали?        

     

    -      1 січня мене сюди призначили, а на Йордан вже відвідував домівки з йорданською водою. От тоді я собі поставив ціль дізнатися, що мої парафіяни можуть? Що я їм можу поручити? Що можу делегувати?  Я так в кожній хаті приглядався до людей, допитувався: де вони вчаться? ким себе бачать? в чому вони сильні? що би хотіли робити? що б могли робити? що їм подобається, а що не подобається у їхній громаді? Ну і ми почали гуртувати так потрошки. Я дуже шукав можливості зібрати команду, бо розумів, що я сам нічого не зроблю. І так  тою ідеєю, що хочу зібрати команду, ділився з усіма.

     

     

    До нашої розмови доєдналися членкині Громадської організації “Ми - це Вільшаник”. Так, це не одрук у тексті, це звичайнісінька реальність Вільшаника, де громада не чекає когось, а бере і робить! Люди створити ГО, щоб мати можливість активної діяльності.    

     

     

    Що стало поштовхом, щоб взяти участь у “Школі відповідального служіння”? 

     

    о. Олег Здреник: Я розумів, що моїм активним людям потрібні знання, які ми й отримали завдяки співпраці із Львівською освітньою фундацією. От ми й зголосилися на “Школу відповідального служіння” і так якось пазл тих людей з’єднався в одну картинку, і зараз ми маємо те, що маємо. Ясно, що воно ще не досконале, ясно, що тут ще є багато праці, треба вкладати. Але я бачу людей, які хочуть робити. Багато людей, які були від початку відсіялися, але я приймаю те, що можливо вони не до кінця розуміли, що мають робити. Проте ті, які залишилися вони зараз смакують. 

     

     

    Опишіть ідею свого проекту в рамках “Школи відповідального служіння” (далі - ШВС).

     

    Ірина Яжик, місцева волонтерка: У нас було багато ідей, і саме ідея соціальної пекарні, на наш погляд, була найнеобхідніша для громади. Бо однією з найвагоміших проблем у нашій громаді є низький рівень життя населення, особливо соціально-незахищених категорій. Ми розуміли потребу підтримати таких людей і водночас відчули відповідальність подбати про них. 

     

     

    До слова, населення с. Вільшаник налічує близько 1300 осіб, з яких 6 дітей з інвалідністю, 2 дітей-напівсиріт, 54 дітей з малозабезпечених та багатодітних сімей, 35 осіб є одинокими або неповносправними. 

     

     

    о. Олег Здреник: Ідея пекарні, на моє переконання, згуртувала людей. Адже в селі люди не мають де провести час, не мають куди піти, щоб посидіти. Особливо, коли ми говоримо про молодих матерів з діточками. Це взагалі без шансів. Хотілося б створити простір, де б спілкувалися  молоді мами. Бо де вони це можуть зробити? Сісти у затишній атмосфері, випити горнятко кави, поспілкуватися, і таким простором може бути пекарня. У нас є багато людей, які прикуті до ліжок. Вони нікому не цікаві. Ми час до часу щось для них організовуємо. На день матері їх відвідуємо, на Великдень, на Різдво, просто так не будемо до хати йти. А так буде причина прийти, занести торбинку із свіжою випічкою і просто поспілкуватися, а не розглядати хату як ви там живете.



    З чого Ви розпочали реалізацію проекту? 

     

    Ірина Яжик: Соціальна пекарня буде облаштована у приміщенні колишньої плебанії, у якій зараз відбуваються активні ремонтні роботи. Територіально дуже вигідне місце розташування у самому центрі села. Неподалік є школа та церква. У приміщенні пекарні вже вдалося замінити підлогу, перепланувати стіни, провести електрику та каналізацію. Вже замовили та очікуємо найближчим часом на професійну піч, тістоміс, стелажі.

     

    о. Олег Здреник: Цю хату (в якій буде пекарня. - авт.) ми вже переплановуємо 5 раз. Паламар каже, що як ще щось задумаємо, то хата вже точно не витримає і впаде. Ніхто в селі не знає скільки їй років. Із 1942 року в селі священики не жили, а приїздили. Маю старі документи, де радянська влада писала, що хочуть забрати у священика ту хату. Документ датований 1941 роком. Тут вже також не є зрозуміло з чого та хата збудована. Бо станом на зараз половина хати дерев’яна, а частина - цегляна. Правдоподібно, що дерево, коли прогнивало, то його вирізали і ставили натомість цеглу. Ця хата була у дуже занедбаному стані, поряд пасовище і тут від сонця знаходили прихисток коні. Планували горище підняти вверх і ще добудувати дві кімнати. Подивилися, якщо чіпимо, то зруйнуємо те, що вже зроблено. Шкода того, бо у нас принцип роботи такий. Ми не платимо людям гроші за роботу. Все що тут відбувається, все відбувається на волонтерських засадах. Купляємо тільки матеріали, і то частину їх стараємося роздобути, через пожертви небайдужих підприємців. Тут все робиться руками людей. Час від часу організовуємо вікенди для тих, хто тут працює, бо то в основному одні й ті самі люди. Все дуже повільно йде. Люди працюють у вільний час, від своєї основної роботи. Проте робота просувається. Маємо намір на Петра і Павла, коли у нас в селі празник, зробити таке вже офіційне відкриття нашої пекарні.

     

     

    Що плануєте пекти на пекарні?  

     

    Ірина Яжик: Плануємо пекти хлібобулочні вироби. Чи дійдемо до тортиків, тістечок - побачимо. Маємо на думці пекти хліб на дровах, домашній, бо є для цього пічка. Хочемо спробувати. 

     

    Яка соціальна складова Вашого проекту? 

     

    Ірина Яжик: Щодо соціальної складової, то однозначно будемо помагати продукцією нашим одиноким та літнім людям, соціально незабезпеченим сім’ям. Для учнів та малесеньких діток плануємо організовувати майстер-класи: як замісити тісто до випічки, оформлення пряників.  В планах маємо намір організовувати ярмарки на рівні ОТГ. У нас буде працевлаштовано 3 людей, які мають відповідний досвід роботи, а також будемо навчати підростаюче покоління. У майбутньому плануємо профорієнтаційну роботу. Але спершу маємо самі вийти на якийсь рівень. Хотілося б, щоб у перспективі пекарня була місцем для святкувань дитячих днів народжень.

     

     

    Поки розмовляємо о. Олег проводить невеличкі оглядини кімнати, яку облаштовують для пекарні. Багато роботи вже зроблено, ще будуть столики, знадвору буде змонтована тераса, показують місце де буде п’єц, щоб пекти смаколики, можливо у майбутньому приїдемо ще й на піцу до Вільшаника. 

     

     

    Поділіться, які цілі ставите, щоб реалізувати через функціонування пекарні?

     

    о. Олег Здреник: Ми маємо їх кілька (отець усміхається. - авт.). 

    • Перша ціль - це навчання, тому що наші діти живуть ніби у паралельній реальності. Місити тісто, робити якісь начинки, випікати - це для сучасної людини стає чимось фантастичним. Якщо мама того не робить, то дитина не буде навіть знати як дріжджове тісто замісити. 
    • Друга ціль. У нас живуть близько 20 сімей, де люди або самотні, або одинокі, або у складних життєвих обставинах. Ми розпочали з маленького. Поставили у місцевих магазинах соціальні полиці із закликом: “Маєш - поклади, потребуєш - візьми”. Вони добре працюють. Люди кладуть необхідну продукцію: гречку, муку, консерви та ін. У нашому селі часто так є, що не проблема покласти, а проблема взяти. Село, закрите середовище, люди трошки соромляться. Але то не є проблема, у нашій ГО є волонтери, які час до часу збираються і розносять. Так ми спілкуємося з тими людьми, яким принесли. Проте такі люди також хочуть якусь булочку, кусок пляцка, тому ми матимемо змогу на пекарні спекти і занести їм свіже, домашнє. 
    • Третя ціль. Усвідомлення того, що ми можемо самі щось зробити, а не постійно ходити і десь просити. Якщо ми будемо мати кошти з пекарні, то направимо їх на вирішення проблемних ділянок у громаді, то це теж дуже класно. 
    • Четверта ціль. Щонайменше 3 місцевих жителі будуть мати роботу.

     

    “То не є просто пекарня, у ній закладені цінності людей”. 

     

    Кого Ви об’єднали у команді? Чи всі були на ШВС?  

     

    Ірина Яценко, голова ГО “Ми - це Вільшаник”: Пам’ятаю минулого року, липень місяць, нас кілька зібралося написати перший проект. Поняття зеленого ніхто не мав як це має бути. У вересні о. Олег потішив, що до нас можуть приїхати викладачі, щоб навчити. Цікаво було як та наша компанія збиралася. Половина казали, що мене записали і це викладачів трохи налякало, але 2-3 з тих, що були на “Школі відповідального служіння” відпало, а решта всі залишилися. Згодом доєдналися, напевно ті, які не хочуть сидіти без діла, а хочуть щось робити для Вільшаника, щоб діти наші жили краще. Це щирі та відкриті люди. Стосунки наші будуються на довірі, щоб один одного могли підстрахувати. Якщо сьогодні одні не можуть, то ми знаємо, що друга половинка буде і замінить.

     

     

    о. Олеже, а чим для Вас стала участь у “Школі відповідального служіння”? 

     

    -   Якщо б не Школа відповідального служіння, то мені б ще треба було трошки більше часу, щоб оте все склеїти. Я вірю, що я би це зробив!  Якось воно так є, що якщо я хочу чогось не для себе, а для спільного блага спільноти, то воно так і є. Програма привезла клей і це все поклеїла, згуртувала людей. Оскільки я був із нашим досвідом у двох інших громадах - Кривому розі та Надвірній (о. Олег долучився до команди тренерів ШВС - авт.), то я бачив як ця програма міняє людей. Мені було приємно, бо я реально побачив її плоди. Мені зайшла Школа. Я не люблю робити речі в ефективність яких не вірю. Я радію, коли бачу як створюється нова команда, нова група людей, які готові виходити зі своїх комфортних коробок.

     

    Наостанок помрійте і уявіть Вашу парафію через 5 років? Якою її бачите? 

     

    о. Олег Здреник: За 5 років я бачу нашу діяльність у просторому гарному будинку, де кожен напрямок має свою кімнату. Де ми зустрічаємося тільки тоді, коли нам треба, а не коли ми щось мусимо. Де жителі нашого села цілковито беруть ініціативу у свої руки і вони не мають потреби, щоб над ними хтось стояв і їх контролював чи підганяв, а кожен знає свої обов’язки. Бачу щасливе село, де люди радіють, тішаться з того, що є жителями саме цього села і гордяться, що вони все самі зробили, що їм того ніхто не дав.

     

    Наша розмова тривала кілька годин, бо місцевим мешканцям є чим похвалитися, а нам про що Вам розказати. Проте, саме про майбутню соціальну пекарню у Вільшанику хотіли поділитися. У селі ще багато ініціатив, про які прочитаєте у нашому наступному матеріалі.

     

    Розмовляла:

    Марія Баглай

    БО “Львівська освітня фундація”

    Вільшаник - Львів, 2019 р.    

    ______________________________________

     

    Довідка

    Школа відповідального служіння - річна модульна навчальна програма Львівської освітньої фундації. Унікальність програми  у навчальній частині, що запускається у поєднанні з практичним напрацюванням стратегії для конкретної громади щодо подальшої роботи з цільовими групами, громадою, бізнесом. У процесі навчання учасники працюють над власним проектом та розробляють  методи локального фандрейзингу у супроводі  менторів. По завершенні програми беруть участь у конкурсі грантів для реалізації своїх проектів, що дозволить надихнутися до дії, щоб активно, послідовно та стабільно розвивати громаду.

     

    Більше
  • Як відбувається соціальне служіння УГКЦ на Сході?

     

    Лубни-Полтава-Ізюм-Лозова-Волноваха. Гарячий тиждень менторських візитів Станіслава Клосовського успішно завершився. Трохи поїздом, трохи пішки, трохи автостопом, словом різними видами транспорту вдалося дістатися та відвідати переможців навчальної програми “Студії живої парафії” 2.0, яка відбулася восени 2018 р. у м. Краматорськ.

    Візит тривав тиждень, а враження та результати проробленої роботи на місцях можна розповідати не один день. Пригадуємо, що освітня частина програми завершилася відбором 11 проектів, які отримали фінансування. На даний час відбувається найцікавіший етап, а саме реалізація проектів.

    Отож, хочемо показати Вам процеси зсередини та як українці на Східних теренах змінюють світ навколо себе.       

     

    м. Краматорськ Донецька обл.

    проект - ДоброЦентр

     

    Краматорськ - прифронтове місто, яке навесні 2014 року пережило окупацію та визволення. Місто контрастів, прийняття та спротиву. Напругу, яка не покидає місцевих жителів, взялася врівноважувати релігійна громада УГКЦ. При парохії св. Пророка Іллі було відкрито пункт допомоги вимушено переміщеним особам та всім постраждалим від бойових дій. Попри матеріальну допомогу, громада виявила неабияку потребу у духовному наставництві.

    Саме так зародилася ідея створити ДоброЦентр - простір для всебічної підтримки та розвитку парафіян, залучення їх до волонтерства та духовного супроводу потребуючим.

    Для дітей розпочали катехизацію у Недільній школі при парохії, а з дорослими переглядали релігійні фільми, проводили реколекції, щоб популяризувати життя в єдності з Богом. Окрім того під час великодніх свят спільнотою долучитися до акції, яку організував БФ “Карітас Краматорськ” та зібрали “Великодній кошик” хлопцям на передову.

    Місцевий парох, о. Василь Іванюк, розповідає: Вразила кількість людей готових до безкоштовної роботи, волонтерства. Приємно, що є зацікавленість дорослих та дітей, які з нетерпінням чекають духовних зустрічей.

     

    Акція "Великодній кошик" на передову. Світлина зі сторінки у ФБ Благодійного Фонду “Карітас Краматорськ”.

     

    м. Лозова Харківська обл.

    проект - Українська вишивка, як елемент впровадження культурного та патріотичного виховання

     

    Активні мешканці Лозови продовжують ліквідовувати наслідки історичного минулого та залюблювати громаду своїм рідним. Адже виявили низький рівень знань про українську традиційну культуру. Роботу розпочали з просвітництва, якого потребують не лише місцеві жителі, а й внутрішньо переміщені особи.  Проводили міні-лекції про особливості народної вишивки, навчали основ декоративно-ужиткового мистецтва, а також моделювання та конструювання текстильних виробів.

    Найбільшого зацікавлення у громади викликала робота з текстильною лялькою, яка дуже схожа до української народної іграшки - ляльки-мотанки.

    Кожне заняття відзначається великою активністю учасників. Завдяки професійності та досвідченості майстрині усі із задоволенням виконують завдання та настанови, - ділиться о. Андрій Насінник, місцевий парох УГКЦ.

    Спільна творча робота згуртовує різні категорії населення навколо національної ідеї, виконує роль так званої терапії для тих, хто опинився у складних життєвих обставинах. Заняття проводяться у приміщенні “Центру зміцнення соціальної згуртованості”. У майбутньому буде створено Клуб “Текстильної ляльки”.

    Практична сторона проекту у тому, що члени громади зможуть здобути додаткові професійні компетенції, а саме освоїти роботу на швейній машинці. Виготовлені вироби заплановано реалізовувати на місцевому ярмарку, а також організовувати виставки робіт.

            

                 

    м. Полтава

    проект - Лабораторія добра

     

    Діти - найбільш вразлива частина суспільства. Особливо якщо вони сонячні. Такими називають дітей, котрим діагностували при народженні синдром Дауна.

    У Полтаві налічується 1036 дітей із вадами розвитку. З них лише 20 % залучені до культурно-соціального життя міста, а решту, здебільшого, живуть в ізоляції від суспільства.

    Проте привернути увагу полтавців до особливих дітей вдалося. Небайдужі містяни організували фотовиставку “Сонячні діти серед нас”, щоб показати громаді, що таких дітей не варто цуратися, а їхні сім’ї потребують підтримки та прийняття. Фотопроект став поштовхом до зібрання театрального гуртка “Дзвіночок”, який діє при парафії Всіх Святих Українського Народу УГКЦ.

    Запит від батьків сонячних дітей виявився великим, саме тому розпочали підготовку до створення театральної студії “Лабораторія добра”.

    Щоб залучити громадськість вирішили продемонструвати чого діти навчилися та організували “Сонячний бал”.

    Ми хотіли показати всьому місту талановитих сонячних полтавців. Поставили перед собою амбітну ціль – вперше в Україні навчити вихованців студії віденському вальсу, який мав би розпочати святковий бал приурочений до Міжнародного дня людей із синдромом Дауна. Бал за нашим задумом мав стати кульмінацією підготовки театральних постановок та творчих номерів і бути додатковою мотивацією для особистісного розвитку даунят, - розповідають організатори.              

     

             "Сонячний бал" для дітей із синдромом Дауна у м. Полтава. Світлину надала Оксана Лашенкова. 

     

    с. Орлове Мелітопольського р-ну Запорізької обл.

    проект - Формування виховання молоді у Запорізькому деканаті

     

    Запорізький деканат охоплює 15 парохій у містах та селах, а це чимало вірян або тих, хто зацікавлений у служінні, проте не поспішає долучатися. Чому не поспішають? Бо пережитки минулого даються взнаки. Зокрема, упередженість до Церкви та її діяльності. Однак такі настрої в області не стали на заваді для місцевого духовенства.

    Найперше вирішили подбати про молоде покоління. Провели 4 формаційні зустрічі про сімейні цінності, статеве виховання, свободу та відповідальність. Цей проект дав змогу познайомити, об'єднати, вмотивувати молодь Запорізького деканату. На зустрічах були різні діти, котрі не вміли молитись та не знали 10 заповідей, - зазначив о. Тарас Зубко, парох церкви  Різдва Івана Хрестителя УГКЦ.  

    Навчальну частину зустрічей допомогли провести отці Салезіяни. Адже одне із завдань Згромадження є всебічний розвиток молоді на основі християнської католицької віри.       

     

    м. Волноваха Донецька обл.

    проект - Творимо українську спільноту разом!

     

    Волноваха. Місто, яке увійшло в українську історію ХХІ ст. із сумними подіями 22 травня  2014 року, коли наші військові зазнали великих втрат під час російсько-української війни.

    Пройшов час. Тепер місто знаходиться за 20 км від бойових дій, громада оговтується та повертає втрачену українськість. Проте популяризація української культури відбувається ненав’язливо, найперше серед дітей та молоді. Проведено низку культурно-просвітницьких заходів: день української мови (майстрували хату під стріхою), вечір пам’яті Т. Шевченка, почали святкувати день матері та день вишиванки і це ще не весь перелік.   

    Із задоволенням спостерігаємо як діти стараються говорити українською мовою, також охоче сприймають та поглиблюють знання про українські традиції, беруть активну участь у заходах, які проводяться. Окремим важливим прикладом є залучення батьків через дітей до нашої спільноти, до спільного проведення свят, - діляться організатори.

    Оскільки духовне життя у місті поступового розвивається, то наступним кроком буде катехизація громади та заохочення до парафіяльної діяльності.

     

    Українська хата руками дітей м. Волноваха. Світлину надала Марія Дубракова.

     

     

    м. Ізюм Харківська обл.

    проект - Соціально-педагогічна робота з дітьми та молоддю

     

    Ізюм - одне із найбільших міст Харківщини. Місто, у якому функціонує 3 професійно-технічні заклади середньої освіти, які забезпечують знаннями великий відсоток не лише місцевої, а й з навколишніх сіл, молоді. Нове середовище, нові виклики, які постають перед молодою особою спонукали місцевих активістів подбати про їхню адаптацію.

    “Центр соціальної згуртованості” впродовж весни 2019 р. реалізовував курс занять з особистісного розвитку. Загалом провели 7 зустрічей для дітей та підлітків. Обговорили найактуальніші теми: природа конфлікту - незадоволені потреби, насильство - як стратегія поведінки, булінг та його прояви, як порозумітися з різними людьми.

    Задоволені результатом організатори, розповідають: Діти з легкістю йшли на контакт, ділилися своїм досвідом конфліктних ситуацій. На вправах спробували, як може змінюватись інформація, яка йде від людини до людини. Як будувати конструктивний діалог, як приймати відмінність одне одного.     

    Організовані зустрічі - це лише початок активної діяльності “Центру соціальної згуртованості”, який має стати простором для дозвілля та навчання місцевої молоді.

     

    Нам дуже приємно, що українці гуртуються і стають рушіями локальних змін. Щиро вболіваємо за кожну громаду і бажаємо не зупинятися на досягнутому.

     

     

     

    __________

    Дякуємо нашим партнерам Карітас Україна за можливість спільно підтримувати якісні громадські ініціативи в рамках програми Карітасу "Зміцнення соціальної згуртованості" під патронатом Відділу соціального служіння УГКЦ.  

     

     

    Більше
  • Хто вони, переможці конкурсу ґрантів програми “Студії живої парафії” 3.0.

     

    Впродовж трьох весняних місяців 20 священиків та 20 представників від парафій УГКЦ наполегливо здобували знання, щоб розвивати соціальне служіння у своїх громадах.

     

    Пригадуємо, що освітньо-ґрантова програма “Студії живої парафії” відбулася втретє. Реалізовується БО “Львівською освітньою фундацією” у співпраці з МБФ “Карітас України” під патронатом Відділу соціального служіння Патріаршої курії УГКЦ.

     

     

    По завершенні навчальних модулів випускники взяли участь у конкурсі міні-ґрантів для реалізації соціальних проектів. Географія зголошених ініціатив Західна, Центральна та Південна частини України. За результатами відбору фінансування отримають 10 громад.

     

     

    № п/п

    Назва проекту

    Область

    Населений пункт

    Відповідальна особа

    1.

    Дитяча платформа

    “Ти - особливий”

    Львівська

    с. Іванівці

    о. Володимир Кузик

    2.

    “Ми разом”

    Хмельницька

    м. Полонне

    о. Володимир Часковський

    3.

    Школа відповідальної любові

    Житомирська

    смт. Ружин

    о. Іван Стефанишин

    4.

    Спільнота “Агапе”

    Тернопільська

    м. Хоростків

    о. Петро Цвях

    5.

    Подаруй дитині казку

    Львівська

    м. Пустомити

    Олеся Бігус

    6.

    Парафіяльна пральня

    Івано-Франківська

    смт. Лисець

    о. Федір Бойко

    7.

    Інноваційна сучасна

    катехизація

    Івано-Франківська

    с. Братківці

    о. Роман Дармограй

    8.

    Майстерня декору

    “Добре сонце”

    Вінницька

    с. Щітки

    о. Микола Дуркалець

    9.

    Сонячний кіноклуб

    Херсонська

    с. Сонячне

    о. Юрій Стронянський

    10.

    Студія-гурток різаної свічки

    “Світло Христове”

    Тернопільська

    с. Загір’я

    о. Андрій Олійников

     


    Різноманіття проектів приємно дивує. Адже у громадах з’являться свічкові майстерні, фотошколи, театральні студії для дітей з неповносправністю, парафіяльна пральня, кіноклуб, а також майстерня для нечуючих дітей.

     

    Вітаємо переможців і бажаємо швидкої реалізації запланованого!

     

     

       

     

    _________________

    Програма реалізовується БО “Львівською освітньою фундацією” в рамках проекту Карітасу України «Підвищення рівня соціальної відповідальності парафій та їх участі в житті громад на місцевому рівні». Під патронатом Відділу соціального служіння Патріаршої курії УГКЦ.

    Більше
  • Сильні громади Львівщини в дії

    Не має значення, де ти живеш у місті чи селі. Важливо те, чи ти готовий вкладатися у розвиток громади, частинкою якої є? Команда Львівської освітньої фундації точно знає, що на Львівщині чимало активних громад, які не лише на слові, а й на ділі показують неймовірні результати, якими хочемо поділитися.

     

    Отож, як все починалося. Нещодавно у рамках навчальної програми “Сильна громада”, яку реалізовує ЛОФ у співпраці з ГО “Українська Галицька Асамблея”, відбулося навчання для активних громад Львівщини, котрі мають ідеї проектів, проте потребували теоретичних знань, як їх зреалізувати. Як кажуть: “Від теорії до практики один крок”. Озброївшись знаннями 7 команд-переможців отримали фінансування і врешті ступили цей крок на зустріч спільній мрії.

     

    7 команд. 7 проектів для розвитку громади. 7 локальних змін.

     

    Ігровий простір для дітей та молоді у с. Велика Воля

    Невеличке село у Миколаївському районі, де немає ані садочка, ані школи, лише бібліотека, що давно перетворилася на книгосховище. Місцева громада, яка складається з 332 жителів вирішила подбати про майбутнє дітей, що формують майже половину населення.

    Відсутність сучасного місця для проведення молодіжного дозвілля спонукало молодь не затримуватися на селі, а “тікати” до міста. Проте не всі мають змогу поїхати, а потребують простору для власного розвитку. Саме так зародилася ініціатива реорганізувати наявне приміщення бібліотеки на більш функціональне, де б відбувалися різного роду освітні та культурні заходи, де старші навчатимуть молодших, де будуть діяти різного роду гуртки. Адже село має неабиякий туристичний потенціал, бо розташоване в межах регіонального ландшафтного парку “Стільське Горбогір’я” на терені якого знаходиться Стільське городище племені білих хорватів датоване ІХ - ХІ ст.

     

     

    Speak English in the village Купичволя  

    Мальовниче село Купичволя розташоване у закутках Жовківського району. Історія цього села розпочинається ще на початку ХVІІ ст. Значна географічна віддаленість населеного пункту від районного центру, незручне транспортне сполучення обмежують можливості дітей та молоді у позашкільному розвитку.

    Відзначимо, що у селі є дитячий садок, школа та клуб, проте громада села розуміє, що у ХХІ ст. базових освітньо-культурних закладів для всебічного розвитку молодого покоління є недостатньо. Найбільша потреба у грунтовнішому вивченні іноземних мов, які лише на базовому рівні забезпечуються у сільській школі.   

    Громада села, разом з активними вчителями та за підтримки місцевого пароха, спробували при парафіяльній недільній школі провадити гурток з додаткового вивчення англійської мови. Зголосилася волонтерити місцева вчителька. Проте запит виявився настільки великий, що громаді довелося подумати як забезпечити розвиток такої необхідної справи у рідному селі. Найважливіше те, що можливість додатково навчатися отримали діти, які знаходяться у складних життєвих обставинах.

     

     

     

    “Інкубатор ідей” с. Підгірці

    Невеличке село Підгірці у Бродівському районі круглорічно переповнене туристами, яких приваблюють місцеві історичні пам’ятки: залишки давньослов’янського городища Плісненсько (Х-ХІІІ ст.), Підгорецький замок (сер. XVII ст.), церква блаженного Миколая Чарнецького та новомучеників УГКЦ (кін. ХVIII ст.) і це ще не весь перелік.

    Такий туристичний потенціал села місцеві мешканці вирішили скерувати на розвиток громади, а особливо для активізації молоді. Відтак запланували створити “інкубатор ідей” - простір в якому молодь та дорослі збиратимуться та спільно плануватимуть програму підтримки та відновлення історичних пам’яток, які є візитівкою села. Змалечку привити любов до рідного краю та “посіяти зерно” турботи про свій дім, хіба це не прекрасно? До такого колективного виховання запланували долучати дітей із сімей, які потребують підтримки.

    Громаді вже вдалося провести низку майстер класів на яких виготовляли свічки та різні вироби, які згодом продавали на ярмарку для туристів. Зароблені кошти скерували на ремонтні роботи приміщення у народному домі. Дбають мешканці і про екологію: організовують толоки та збільшують озеленення села.

     

    Акція "ТолокаДень" у с. Підгірці. Світлина зі сторінки у ФБ місцевого пароха о. Тараса Дзьоби.  

     

    Молодіжний форум для Підкамінського деканату

    Релігійну громаду смт. Підкамінь Бродівського р-ну непокоїло, що на терені деканату 27 парафій, багато молоді, але “колективна байдужість” поширювалася поміж усіма. Гостра потреба активізувати людей для розвитку громади врешті вилилася в активні дії. Створена ГО “Молодіжна спільнота EFFATA” згуртувала активну молодь і стала рушієм до наступного кроку, який ще потребує реалізації.

    Молодіжний форум - освітньо-культурний майданчик для молоді Підкамінського деканату над яким працюють ефатівці та всі зацікавлені. У майбутньому це місце зустрічей, проведення дозвілля, спільного навчання, духовної та правової підтримки. Формування волонтерського середовища для громади Підкаменя та усіх сусідніх сіл.

    Прагнемо надихнути молодих людей до більш ревної праці в своїй місцевості, показати, що Молодь, яка творить – талановита, впевнена у собі, успішна, незалежно від місця свого  проживання”, - кажуть ініціатори проекту.

     

     

    Простір для “живого спілкування” у с. Сасів

    Сасівська сільська рада об’єднує 9 навколишніх сіл Золочівського району, які охоплюють 1700 людей. Громада виявила потребу у грунтовнішому просвітництві мешканців в історії рідного краю. У минулому Сасів - це містечко з магдебурзьким правом (1615 р.).

    Щоб не відкладати проблему, вирішили спільними зусиллями реорганізувати приміщення бібліотеки у Сасові та створити молодіжний центр, в якому розміщувати історичну експозицію навколишніх теренів. Наступний крок - історико-краєзнавчий музей.

    Здавалося б завдання непосильні. Проте громада чітко розуміє ціль і потребу для реалізації. Адже у Сасові, окрім 100 дітей, які навчаються у місцевому НВК, ще є 25 вихованців районного дитячого будинку “Рідний дім”. Тож піклування про майбутнє підростаючого покоління звичайно ж на першому місці.

     

    Експозиція в історико-краєзнавчому музеї с. Сасів. Світлина зі сторінки у ФБ бібліотекаря Віри Александрович.  

     

    Музичний інтерактивний клас для дітей з особливими потребами у смт. Гніздичів

    У 2016 р. громада смт. Гніздичів Жидачівського району спільними зусиллями та завдяки реформі децентралізації відкрили Дитячу музичну школу. Близько 100 дітей отримали можливість розкривати свої музичні таланти. Згодом вихованці школи успіхи продемонстрували на Міжнародному фестивалі-конкурсі “Україна єднає світ”, здобувши першість.

    Однак у громаді залишились діти, котрі потребували не лише розвитку своїх талантів, а й загалом соціалізації у суспільстві. Про них громада не забула. Саме тому з’явилася ідея обладнати інтерактивний музичний клас адаптований для дітей з особливими потребами.

    Гніздичівці вірять, що проект буде мати майбутнє. Вже створили Фонд школи, проводять ярмарки та різного роду акції на підтримку ініціативи.

               

     

    Музичні кімнати у народному домі с. Заболотці     

    Талановиті музиканти ростуть не лише на півдні області (Жидачівський р-н), а й активно формуються у Бродівському районі. Заболотівська ОТГ всіляко підтримує обдарованих дітей та молодь. Проте брак необхідного інструментарію, неспроможність батьків возити дітей до районного центру, спонукали місцевими можливостями спробувати забезпечити умови для культурного розвитку молоді.

    Ідея проекту - відкрити філію Школи естетичного виховання при народному домі у с. Заболотці. Обладнати кімнати для занять музичною грамотністю та хореографією.

    Громада націлена на виявлення талановитої молоді та заохочення її до самоосвіти. В перспективі, представлення успіхів на різного рівня конкурсах та врешті розвиток місцевого волонтерського руху.   

     

    Віримо, що громадам вистачить сил зреалізувати заплановане. 

    Пишаємося результатами, які вже вдалося здобути.

     

    _____________________________________

    Заохочуємо стежити за анонсами, щоб не прогавити шанс, а подати проект своєї громади на програму "Сильна громада".

    Детальніше про програму: http://www.lef.org.ua/ua/proekty/sylna-gromada/ 

     

             

    Більше
  • Навіщо парафіям УГКЦ вчитися адмініструвати соціальні проекти?

    20 парафії, майже 40 учасників зі 7 областей України, 9 навчальних днів, більше 70-ти ак. годин навчання та ділення досвідом, 10 тренерів та доповідачів - так у Брюховичах протягом трьох місяців навчалися активні та відповідальні громади УГКЦ, такою в цифрах була освітня частина програми “Студії живої парафії 3.0.”

     

       Карта громад-учасників програми

     

    Вже ні для кого не секрет, що останніми роками в греко-католицькій церкві пожвавився соціальний курс - парафії масово організовують соціальні, культурні, громадські ініціативи і тим самим мають на меті впливати на розвиток не тільки релігійних громад, членами яких є, але й покращувати громади своїм міст, містечок та сіл.

     

    Для того, щоб покращити якість соціальних проектів та ініціатив парафій УГКЦ (а кажучи точніше їхнього соціального служіння) БО “Львівська освітня фундація” та МБФ “Карітас України” під патронатом Відділу соціального служіння Патріаршої курії УГКЦ вже втретє проводять освітньо-грантову програму “Студії живої парафії”. Після першого досвіду у Львові весною 2018 року та у Краматорську восени того ж року, Студії знову повернулися до Львова, але вже з оновленою програмою.

     

    “Є греко-католицькі громади, що вже більше десятка років на професійному рівні вирішують соціальні проблеми громад. Вони засновують свої Родинні доми для дітей-сиріт, працюють системно із людьми з інвалідністю, облаштовують центри денного перебування, нічліжки для безпритульних - надають якісні соціальні послуги. У той же час є парафії, які тільки починають розвиватися, реалізовують різного роду соціальні ініціативи і часто їм бракує знань, а не ресурсів, щоб зробити свою роботу професійнішою та системнішою. Саме для таких ми і почали програму “Студії живої парафії”. Для тих, хто хоче більшого, хто розуміє свою соціальну місію і прагне її реалізовувати професійно і якісно”, - пояснює причину появи програми виконавча директорка Львівської освітньої фундації Мар’яна Кащак.

     

    “Ми прагнемо дати учасникам базові інструменти для розвитку та підвищення якості соціальної роботи в парафіях. Ми прагнемо, щоб все більше і більше релігійних громад переходили з формату ініціатив у формат проектів, програм, а потім, можливо, і засновували спеціалізовані організації, які будуть здатні системно впливати на вирішення соціальних проблем у локальних громадах. Чому церква? Тому що церква - це середовище, яке об’єднує. Об’єднує тих, хто має проблему і тих, хто має потенціал її вирішити”, - додає координатор “Студій” Станіслав Клосовський.

     

    Студії - це ініціатива Відділу соціального служіння Патріаршої курії УГКЦ та МБФ “Карітас України” та Львівської освітньої фундація, а в самій церкві ще в 2017 році прийнято важливий документ “Стратегію соціального служіння УГКЦ на період 2017-2021 р.Б.”. УГКЦ ставить питання соціального служіння одним із пріоритетних, пояснюючи, що служіння -  частина триєдиної місії Церкви: звіщати Добру Новину (Керигма), освячувати (Літургія) та служити (Дияконія).

     

     

    Протягом трьох навчальних модулів учасники разом із залученими тренерами пропрацювали кілька важливих аспектів служіння:

    • Аналіз громади та виявлення громадської думки;
    • Планування та написання проектів;
    • Управління людськими ресурсами та залучення волонтерської діяльності;
    • Залучення локальних матеріальних та фінансових ресурсів (локальний фандрейзинг);
    • Комунікація та методи поширення соціальних ідей;
    • Управління фінансами організації.

     

    Тренери та доповідачі програми:

    О.Андрій Нагірняк – керівник Відділу соціального служіння УГКЦ та віце-президент Карітасу України.
    Наталя ШАЛАТА - керівник Відділу розвитку громад БО “Львівська освітня фундація”

    о.Павло Швед - випускник програми Студії живої парафії, тренер програми “Школа відповідального служіння” БО “ЛОФ”, адміністратор храму Покрову Пресвятої Богородиці с.Артищів, сотрудник храму Преображення ГНІХ м.Городок

    о.Олег Здреник -  адміністратор храму св.Параскеви с.Вільшаник, співзасновник ГО “Ми-це Вільшаник”, учасник програми “Школа відповідального служіння”

    Богдан Зелений - керівник ГО “Михайлівське товариство” с.Деревня, Жовківський р-н, Львівська обл.

    Олена Карнаух - випускниця Українського Католицького Університету, заступник директора Інституту Лідерства та  управління УКУ (2009-2014), заступник директора з розвитку БО “Фундація Духовного Відродження”

    Станіслав Клосовський - випускник НУ “Львівська політехніка” та Українського Католицького Університету.  З квітня 2016 р. співзасновник та керівник проектів ГО “Простір вільних ініціатив”. З лютого 2017 до сьогодні координатор низки проектів та програм БО “Львівська освітня фундація”.

    Леся Урсуляк - фінансист, фінансовий менеджер львівської станиці Національної скаутської організації України “ПЛАСТ”

     

     

    В останній день навчальної частини учасники презентували свої соціальні проекти і вже через кілька тижнів розпочнуть їх реалізовувати, використовуючи здобуті знання на практиці.

     

    Так навіщо ж парафіям УГКЦ вчитися адмініструвати соціальні проекти? Все дуже просто - люди - це церква. І якщо і одних є проблеми, а в інших - можливості, то лише разом вони творять самозарадну громаду, котра якісно розвивається і дає можливості для розвитку всім.

     

    Нехай щастить активним і відповідальним!

    ______________________________________

     

     

     

    Програма "Студії живої парафії" реалізовується БО "Львівська освітня фундація" в рамках проекту Карітасу України «Підвищення рівня соціальної відповідальності парафій та їх участі в житті громад на місцевому рівні». Під патронатом Відділу соціального служіння Патріаршої курії УГКЦ.

    Більше
  • Програма “АктивуйСя”

    Програма розвитку потенціалу малих громад Львівщини в рамках програми “Розвиток волонтерства в громадах”.

     

    Мета - підтримати розвиток культури та міжсекторальної співпраці у 10 громадах Львівської області шляхом реалізації комплексної культурно-освітньої програми та мікроґрантування.

     

    Цілі програми:

    • підтримка ініціатив, спрямованих на соціальний, культурний і освітній розвиток сільських територій;
    • підтримка ініціатив, спрямованих на соціалізацію та залучення до життя громади дітей та підлітків сиріт, напівсиріт, тих, що опинились у складних життєвих обставинах;
    • розвиток волонтерства в малих локальних громадах;
    • налагодження співпраці між державою, церквою та громадським середовищем заради сталого розвитку громади;
    • поширення ідеї створення мережі постійнодіючих молодіжних волонтерських осередків.

     

    Умови участі в програмі:

    1. Обов’язкова наявність команди організаторів проекту: Народний дім / бібліотека (на вибір), місцевий священик (священики), а також активні представники громади.
    2. Наявність обґрунтованої ідеї сталого соціального проекту в громаді з обов’язковим залученням сімей в кризі та / або дітей-сиріт та дітей в складних життєвих обставинах.
    3. Наявність зареєстрованої неприбуткової (громадської, благодійної, релігійної) організації та рахунку в банку.

     

     

     

    Дорожня карта програми

    1. Прийом заявок на участь за встановленим зразком.
    2. Відбір 10 громад-учасників проекту.
    3. Тренінг для відібраних учасників.
    4. Підготовка та проведення в громадах локальних фандрайзингових заходів - благодійних фестивалів. Зібрані кошти під час заходу - основа для реалізації проекту громади.
    5. Мікроґрантування проектів від Львівської освітньої фундації як додатковий ресурс для реалізації.
    6. Реалізація заявленого соціального проекту.
    7. Підбиття підсумків програми - форум учасників.

     

    Хід реалізації програми:

    • Освітня частина програми, запропонована організаторами.
    • Після проходження освітньої частини переможці подають до ЛОФ деталізовані ідеї соціальних проектів, описаних за зразком аплікаційної форми.
    • Далі громади-переможці повинні організувати в громаді за фінансової підтримки Департаменту (не більше 20 000 грн.) літній дитячий табір та в його підсумку фандрайзинговий захід - фестиваль для дітей та сімей з метою збору коштів на реалізацію запланованого соціального проекту проекту.
    • Після успішного проведення заходу громади-учасники отримують від ЛОФ міні-ґрант у максимальному розмірі 20 000 грн. на реалізацію соціального проекту, а зібрані під час заходу кошти використовують як власний внесок у реалізацію проекту.

     

    Контакти координатора програми:

    Станіслав КЛОСОВСЬКИЙ

    +38 (093) 4867 406

    volunteerproject.lef@gmail.com

    ______________________

    Програму реалізовує Львівська освітня фундація та Департамент з питань культури, національностей та релігій ЛОДА.

     

    На фото заняття у Волонтерському центрі м. Жидачів Львівської обл. Фото зі сторінки керівниці центру Оксани Полівчак у ФБ. Автор світлини - Ігор Іванців. 

    Більше

Благодійники: