^
Мотивуємо молодь до дії

Новини


  • 8 цікавих фактів про життя польського села. Що можуть перейняти громади в Україні?

    Нещодавно координатор програми “Розвиток волонтерства в громадах” Станіслав Клосовський разом із 30-ма молодими та активними з України та Польщі взяв участь у тижневому проекті “Молодий громадянин - досвідчений підприємець”. Кілька спостережень та висновків про життя середньостатистичного села в Малопольському воєводстві Польщі читайте нижче.

     

      

    Фото Анни Біловус

    Протягом тижня молоді люди відвідали Urząd Marszałkowski Województwa Małopolskiego, де мали можливість поспілкуватися з представниками владних структур Малопольського воєводства про державну політику у сфері розвитку сільських територій.  А також низку агротуристичних господарств, готельних комплексів, пансіонатів та інших об’єктів сільського господарювання, а ще більше десятка об'єктів культурної та історичної спадщини.

    Отже, чим живе польське село та що доброго ми можемо перейняти у сусідів для розвитку своїх громад?

     

    1. Самоорганізація. Польські села мають громадське життя, організоване самими селянами. Чи завжди там акцент на молодь? Ні, акцент на різні вікові групи, адже не всюди молодь є і готова до змін. Яскравий приклад такої самоорганізації - це нереально жива та енергійна організація "Коло сільських господинь" у селі Стромовці Вижні. Жінки пенсійного віку власними силами за підтримки ґміни утримують великий будинок в центрі села, мають в ньому гарний етнографічний музей, коференц-зал, кухню, а також відроджуть стародавні ремесла, зокрема, ткацтво на давньому, "ледве теплому" верстаті.
    2. Переосмислення або повернення до джерел. Більшість агротуристичних господарств, які приймають гостей, діляться автентикою, вони пропахнені, пронизані, прокурені, продимлені і підперезані автентикою. Люди бережуть, люблять, але не ховають, а гордяться і показують себе, свою істину.
    3. Бізнес ”по-новому”. Польські села наповнені чудовими прикладими бізнесу “по-новому”. Система локального бізнесу в польських селах - це гарний приклад для нас. Рослинництво, травинництво, переробка продукції на невеликих фермах забезпечує гідне життя села, оскільки власниками невеликих агробізнесів є місцеві люди, а не великі агропідприємства. Це сприяє створенню у селі так званого середнього класу.
    4. Здорова конкуренція. Були ми в туристичному регіоні, тому багато чули про конкуренцію. Дуже часто я запитував як вживаються в одній громаді кілька власників однотипних господарств, що орієнтовані на туристів. Так ось,  ці люди навіть "діляться гостями", якщо у тому є потреба.
    5. Синергія. Уявіть собі наступне: ґміна,як юридична особа, може бути членом громадської організації і платити членські внески. Ну і за рахунок ґрантових коштів, які залучає ця ГО з великих фондів (переважно європейських), може реалізовувати проекти  у своїх населених пунктах (культурні, соціальні, туристичні, інфраструктурні і т.д.). Складна і на перший погляд незрозуміла система, але вона працює. І працює так, що влада і громадянське суспільство на локальному рівні взаємодоповнюють одне одного, а не перекрикують чи конкурують.
    6. Активність. Динаміка сільської місцевості в Польщі зростає... Сільське населення повертається з великих міст. І на них вдома чекають бібліотеки, школи і центри розвитку. Які творять та підтримують самі люди.
    7. Збереження історичної та культурної спадщини. Польська держава береже пам’ятки! У Малопольському воєводстві немає жодного дерев'яного костелу, що був би побитий бляхою. Усі з оригінальною, автентичною душею всередині.А ще завжди особливо вражає Шлях дерев'яної архітектури, не тільки як засіб для заробітку, але й для розвитку... Насамперед самих селян.
    8. Культура, культура і ще раз культура. Якщо з освітою складніше, то культура в селах розвивається стрімко. У селах навіть хори з костелів мають окремі тематичні концертні програми, з якими виступають в околичних громадах. Хоча так звані центри чи будинки культури є не у кожному населеному пункті. А ще села наповнені культурних життям для людей солідного віку. Це те, чого мега-мега бракує нам.

     

    Фото зі сторінки проекту у мережі Фейсбук

     

    Проект „Młody obywatel – dojrzały przedsiębiorca. Polsko-ukraińskie inspiracje dla terenów wiejskich” отримав дофінансування з Польсько-Української ради обміну молоді з дотації Міністра національної освіти Польщі.

    Більше
  • Міцна родина – міцна Україна – фестиваль родин на Жидачівщині

    У неділю, 1 жовтня 2017 року, в селах Іванівці та Туради відбудеться перший фестиваль родин “Міцна родина - міцна Україна”, що має на меті сприяти активізації та розвитку сільської молоді та розвитку волонтерського руху в малих громадах.

     

     

    “Україна починається з кожного з нас, Україна - це кожна родина, кожна громада. Ми віримо, що будуючи міцні родини та громади ми будуємо міцну державу” - зазначають організатори.

     

    Організаційна команда фестивалю - це гарний приклад справжньої співпраці та синергії, оскільки до неї входять  парафія УГКЦ с.Іванівці, парафія УГКЦ с. Туради, Народні доми с.Іванівці та с.туради, Іванівцівська ЗОШ I ступеня, Турадівська ЗОШ та Вільховецька сільська рада.

     

    У рамках фестивалю відбудеться святковий концерт, низка майстер-класів (аквагрим, твістинг та ін.), козаціькі розваги та святкова ярмарка.

     

    А також кожен зможе почастуватись смачним кулішем та місцевою сільською випічкою, повеселитись під спів і танці.

     

    Чекаємо усіх охочих у неділю, 1 жовтня, о 14.00 на в’їзді із Жидачева у с.Туради.


    Фестиваль підтримують  БО “Львівська освітня фундація”, Львівська обласна державна адміністрація, Львівська обласна рада та Департамет з питань культури, національностей та релігій ЛОДА.

     

    Фестиваль відбувається в рамках програми “Мистецьке таборування при Народних домах Львівщини”.

    Більше
  • Школа відповідального служіння – старт для розвитку громади

    Цього тижня у Львівській освітній фундації стартував проект “Школа відповідального служіння”, що має на меті підвищити якість соціального служіння в громадах через активізацію мешканців локальних громад.

     

    Першою в проекті бере участь громада с. Вибранівка, що на Жидачівщині (Львівська область). Протягом чотирьох днів активні громадяни села разом з місцевим священиком та старостою працюватимуть над визначенням проблем громади, оцінкою ресурсів та потенціалу громади.

     

     

    Навчальна частина проекту спрямована на розвиток умінь з побудови команди, ефективної комунікації, планування проектної діяльності в контексті стратегічних планів розвитку та пошуку ресурсів (матеріальних, нематеріальних) на її здійснення.

     

    Місія проекту - це створення “інклюзивної громади”, тобто інтеграція та залучення до життя громади соціально вразливих категорій населення. Важливу роль у цьому процесі виконує парафіяльна спільнота. Саме тому представники цієї спільноти є ключовими членами команд-учасників проекту.

     

    “Проект спрямований на комплексний розвиток громади, окрім навчальної програми кожну з громад протягом року супроводжуватиме наставник, який допомагатиме учасникам у реалізації розробленого проекту. Громади самостійно готуватимуть фандрейзингові заходи для залучення ресурсів на його реалізацію, після чого отримають дофінансування від Львівської освітньої фундації”, - розповідає координатор проекту Наталя Шалата.

     

    Проект реалізовується Львівською освітньою фундацією за підтримки ICCO Cooperation

     

    Більше
  • Конференція “20th years FICE Europe and the current Hungarian Child Care Law”

     

    18 - 19 вересня 2017 року у м.Естергом (Угорщина) відбулась велика міжнародна конференція, присвячена 20-й річниці створення FICE Europe та сучасного Угорського законодавста стосовно опіки над дітьми (International Conference on the 20-th anniversary of FICE Europe and the current Hungarian Child Care Law)

     

    Організація FICE International була заснована 1946 році, у Трогені (Швейцарія). Після другої світової війни велика кількість дітей в Європі втратила батьків, рідний дім, та була поселена в інституційні заклади опіки. Щоб змінити якість життя цих дітей  FICE International працювала з великою кількістю Європейських країн, започаткувавши дискусію стосовно обставин життя дітей в інтернатах, покращення якості життя цих дітей, та забезпечення для них гарного майбутнього. Ці цілі є незмінними протягом усього часу існування організації. Вся робота FICE International зосереджена на дітях, які не можуть жити й виховуватись в біологічних родинах. Весь фокус змін, що стосується покращення якості життя дітей, був побудований на усвідомленні, що найкращим для дитини є зростання в родині, або в закладі родинного типу. З часом FICE International розвинулась в інтерконтинентальну мережу, і зараз має представництва в Сполучених Штатах, Канаді, Південній Америці, Африці, Азії, Австралії та Європі.

     

    FICE Europe відкрила перший офіс в Парижі у 1997 році. У 2017 році 14 Європейських країн є членами мережі FICE Europe. Ця організація співпрацює з Eurochild, Unicef, SOS Children villages, International Foster Care Organization, Ensact, Celsis and Europian Social Network. Велика кількість професіоналів ділиться своїми найкращими знаннями та досвідом, для створення цікавої та зрозумілої мережі.

     

    Україну на цій конференції представляла команда Львівської Освітньої Фундації.

     

     

    Конференцію відкрила Gitta Griffioen, президент FICE Europe. Вона зазначила, що деінституалізація відбувається в найкращий спосіб лише тоді, коли за основу беруться інтереси та права дитини. Також вона сказала, що такі конференції є надзвичайно важливими для підвищення рівня професіоналізму, для отримання нових знань, обміну досвідом, для налагодження контактів. Усе це, на думку доповідачки, дає величезний імпульс для розвитку.

     

    Karoly Czibere, Державний Секретар соціальних справ та соціальної інклюзії (Угорщина) доповіла, що опіка над дітьми не обмежується лише безпекою. Опіка над дітьми — це також опіка над їхніми родинами. Особливої ваги в цьому напрямку соціальної роботи надають турботі про родини, в яких є діти молодше 3-х років. Також уряд Угорщини впроваджує програму забезпечення підручниками та учбовим приладдям дітей, чиї родини перебувають у скруті. Такі діти також регулярно отримують в школах безкоштовну гарячу їжу. Якщо вищеописаних заходів виявляється недостатньо для підтримки родини, держава надає асистента, який допомагає родині у подоланні кризи.

     

    Ibolya Czegledy, Програмний радник з альтернативної опіки, SOS Children Villages International, зауважила, що для підтримки та турботи потрібен індивідуальний план для кожної дитини, оскільки є велика кількість категорій дітей, що потребують опіки, і кожна така категорія має свою специфіку.

    Martine Tobe, Kinder Perspectief (Нідерланди) в своїй доповіді говорила про важливість післяінституційної опіки. Програми, що навчатимуть побутових навичок та даватимуть емоційну підтримку випускникам інтернатів.

    Світовою тенденцією, що на практиці довела свою ефективність, є залучення до роботи в післяінституційних програмах колишніх випускників інтернатів. Їхня присутність в програмах в роботі з молоддю додає розуміння ситуації з середини, а також викликає значно більшу довіру з боку випускників-учасників програм. Також колишніх випускників інтернатів активно долучають до розробки стратегії роботи з “aftercare” категорією.

     

    Roland Stubi, FICE Switzerland, доповідав про використання наркотичних засобів в лікуванні психічних розладів у дітей. “Кожна людина залежна від чогось, але не кожна залежність має зовнішні прояви. Будь-яка речовина у світі може стати наркотиком при неналежному використанні. Найбільша небезпека наркотиків в тому, що не так складно спинитись, як складно не почати вживати знову”. Уся презентація пана Stubi була побудована на прекрасній метафорі стосовно кишенькового ножа. Сам по собі ніж не може бути ні хорошим, ні поганим - це просто ніж. Він може позбавити когось життя, ставши зброєю, або він може врятувати життя, допомогти в побуті. Те саме стосується наркотичних засобів, які використовують в медичних цілях. Вони можуть допомогти дитині позбутись психічного розладу, але можуть призвести до залежності, або спричинити ускладнення. В кінці презентації містер Roland дістав із кишені з десяток кишенькових ножів, і почав роздавати їх учасникам конференції. тут же з”ясувалось, що це не ножі, а лише шоколадки, які мають дуже подібний вигляд. Цією дією він вкотре підкреслив відносність узагальнень, і важливість розгляду кожного конкретного випадку.

     

    Catelijne Sillevis, NIDOS (Нідерланди), розповіла про те, що Європа має зараз нові виклики у роботі. У Нідерландах найбільший відсоток серед дітей, що потребують специфічної опіки, складають діти мігрантів. Грамотна стратегія роботи з ними — основний виклик для більшості європейських організацій, що опікуються дітьми.

    “Нідерланди не є транзитною Європейською країною, майже усі родини, що приїжджають до нас, залишаються тут назавжди. Проте рішення про еміграцію завжди приймається дорослими членами родини, діти ж не з власної волі назавжди покидають рідну домівку, друзів та родичів. Діти, як і родини в цілому, стикаються з великою дилемою. Вони постійно шукають баланс між збереженням власної ідентичності та спробами інтегруватись в нове суспільство. Надважливим завданням організацій, що опікуються дітьми, є боротьба з дискримінацією, стигматизацією та навішуванням ярликів на дітей мігрантів. Адже дитинство не має національності. Більшість цих дітей має свої страшні таємниці, ми не знаємо всієї історії їх довгих мандрів з рідного думу у Нідерланди. Більшість із них має досвід сексуального насильства. Вони не почуваються тут бажаними гостями, скоріше, розгубленими мандрівниками, що втратили дім. Вони, як і решта дітей в усьому світі, потребують миру, тиші, любові та відчуття безпеки”.

     

     

    На конференції ми почули незвичну і суперечливу тезу: “Не важливо, де виховується дитина, головне — це якість виховання, яке вона отримує”. Таке твердження йде у розріз з нашими особистими та загальноукраїнськими уявленнями про якісну опіку над дітьми та молоддю. Цієї думки притримуються представники Західної Європи, країн з розвинутою демократією. Натомість, ми та делегати усіх “посттоталітарних країн” категорично не згідні з подібним твердженням. Найімовірніше, подібний підхід можна використовувати в країнах, де давно уже не існує інтернатів в такому вигляді, як у нас, і де інституційна опіка має зовсім інше обличчя.

    Ми  глибоко переконані, що найкраща й найефективніша форма опіки над дітьми-сиротами та дітьми позбавленими батьківського піклування — це родина. І найкращий спосіб подолання проблеми сирітства — це підтримка біологічної родини. Превентивні заходи, спрямовані на збереження родини та дітей у ній. Інтернатна система в тому вигляді, в якому вона існує в Україні зараз —  вартісна та неефективна.

     

    Участь у конференції дала можливість познайомитись зі світовими тенденціями, що  стосуються опіки над дітьми та молоддю, познайомитись з титанами соціальної сфери, що вже десятиліттями працюють над покращенням якості життя дітей в усьому світі. Більшість експертів, з якими вдалось поспілкуватись, дуже зацікавлені в співпраці з Україною.

     

    В плані деінституалізації Україна зараз знаходиться на низькому старті. Законодавча база врегульована, державна програма чудова. То ж справа за грамотною імплементацією. Це важкий та тривалий в часі процес. Потрібно багато працювати з соціумом, щоб пояснити суть, потрібно провести навчання для працівників інтернатних закладів, більшість із них має пройти перекваліфікацію. Наразі частина учасників процесу вважає, що деінституалізація — це буквальне закриття інтернатів на великий замок, що це фізичне їх руйнування. Окрім того, переважна більшість людей, що працюють в цій системі, дуже налякані, оскільки бояться втратити роботу. Це природні переживання, людей найчастіше лякає усе нове й незрозуміле. Саме тому на початку грудня цього року ми також плануємо провести конференцію. До нас приїдуть представники країн, що вже провели деінституалізацію, поділяться практичним досвідом, розкажуть про труднощі та досягнення. Під одним дахом ми хочемо зібрати державних працівників соціальної сфери, представників релігійних, благодійних та громадських організацій. Разом ми будемо шукати шляхи ефективного втілення Державної програми Деінституалізації інтернатної системи.

     

    Just do DI!!!

    Більше
  • БУДІВНИЦТВО ЯК ЗАСІБ КОМУНІКАЦІЇ

    Кореспондент Depo.ua прожив кілька днів у Бердянську разом із волонтерами руху "Будуємо Україну разом", які допомагають відбудовувати житла соціально незахищеним і постраждалим від війни сім'ям 

     

    На залізничному вокзалі Маріуполя у неділю гамірно - щойно прийшов потяг із Києва, і весь калейдоскоп із літніх людей, курортників і дітлашні зайняв привокзальну площу. Попри те, що лінія фронту проходить всього в кількох десятках кілометрів звідси, про війну тут найбільше нагадують численні блок-пости, на які краще без паспорта не потикатися. 

    Люд спливає, і на площі залишається стояти тільки чимала група молодих людей, які, хтось радісно, як після довгої розлуки, а хтось стриманіше, вітаються між собою. Вони вантажаться в два мікроавтобуси, забиваючи їх по саме нікуди, і від'їжджають кудись на південний захід. 

     

    Щойно прибулі волонтери БУРу на вокзалі Маріуполя

     

    Автобуси зустрічають біля гуртожитку Бердянського машинобудівного професійного ліцея, тут волонтери, які зголосилися брати участь у таборі руху "Будуємо Україну разом", будуть жити весь наступний тиждень. Сама будівля зовні мало змінилася від радянських часів, але і такий варіант житла для півсотні людей у курортний сезон за щастя, тим більше, що за нього не треба платити. 

    Після заселення, вечері і презентації БУРу всі збираються біля багаття аби краще познайомитися. До Бердянська з'їхалася молодь ледве не з усіх областей України. Багато хто приїхав не вперше на табори БУРу, хтось відмовився від далеких подорожей і фестивалів заради того, щоб разом із такими ж людьми допомагати будувати житло тим, хто його потребує. 

     

    Все почалося з Краматорська
    Рух "Будуємо Україну Разом" був заснований трьома членами Львівської освітньої фундації Віталієм Кокуром, Андрієм Левицьким та Юрком Дідулою. Саме вони здійснили перший проект БУРу у Краматорську 2014 року з метою допомогти людям, постраждалим внаслідок війни. На Донбасі активісти познайомилися з місцевою молоддю, багато спілкувалися у вільний від будівельних робіт час. В результаті у Краматорську виник простір "Вільна хата" - місце, куди кожен може прийти зі своєю ідеєю або просто поспілкуватися з однодумцями. 

    Після Краматорська був Слов'янськ і ще багато міст сходу України. Наступного року волонтери вирішили зробити географічний експеримент і запросили вже активістів зі східної України допомагати відбудовувати оселі у Львівській області.
     
    Координаторка БУРу Віра Пасішнюк розповідає про історію виникнення організації, показуючи фото із першого табору у Краматорську
     
    2016 року формат проекту дещо змінився - прийшло розуміння, що людей, яким необхідно допомагати, багато і вони живуть в усіх частинах України. Так БУР став підтримувати сім'ї учасників українсько-російської війни, багатодітні сім'ї переселенців, дитячі будинки сімейного типу, родини із дітьми з особливими потребами тощо. Того року табори волонтерів відбулися в 11 містах. 

    Крім адресної допомоги конкретній сім'ї, постала потреба залучати до змін місцевих жителів і створювати громадські простори, а також сприяти місцевим молодіжним ініціативам. Тому ще однією ланкою робіт під час табору у певному місті стало створення мотиваційних муралів або графіті. 

    На сьогодні табори БУРу відбувалися вже абсолютно в усіх областях України.  
     
    Знайомитися через будівництво 
    Питаю Юрка Дідулу, в чому ж полягає найвища мета діяльності їх волонтерського руху. 

    У відповідь він згадує про одне цікаве соціологічне дослідження, згідно з яким станом на 2014 рік приблизно 70% мешканців Донбасу ніколи не були за його межами і, відповідно, не мали можливості добре познайомитися з мешканцями інших територій України. 
     
    Юрко Дідула допомагає штукатурити стіни будинку переселенця Віктора
     
    "Ми відчували, що будівництво є новою формулою спілкування між людьми. Це катастрофа для будь-якої країни, якщо така прірва в спілкуванні людей із різних регіонів. У Краматорську ми відчули, що фізична присутність там і конкретна дія - це той інструмент, який допоможе побудувати довіру між людьми, які довгий час не знали один одного і навіть у якійсь мірі ворогували", - говорить Юрко.

    Найбільшою ж метою БУРу, за словами Юрка, є побудувати мережу українців, які будуть не тільки волонтерити, допомагаючи іншим, але і які братимуть на себе відповідальність за особисте життя і, займаючись саморозвитком, розвиватимуть свої спільноти.
     
    Хто платить за ремонт
    Діяльність руху БУР на сьогодні забезпечує 18 менеджерів і сотні волонтерів. 

    Наприкінці кожного року здійснюється так званий БУР-тур, під час якого менеджмент організації остаточно визначає міста і адресатів волонтерської допомоги на наступний рік. 

    Кошти на реалізацією ремонтних проектів у тому чи іншому місці шукаються конкретно під кожен табір, виходячи з орієнтовного бюджету експедиції. Крім того, цього року "Будуємо Україну Разом" отримали грант від фонду "Папа для України", за кошти якого проводилися будівельні роботи для сімей переселенців. Також БУР співпрацює з благодійними фондами Ginger і UNICEF, NED (National Endowment for Democracy), а також із Агенством США із міжнародного розвитку. 

    Цього року офіційним партнером БУРу стало Міністерство молоді та спорту. Зокрема, табір у Коломиї який пройде з 24 вересня по 8 жовтня, буде повністю спонсоруватися державою. 
    Підготовча робота БУРу в кожному місті починається з налагодження контактів із місцевими соціальними службами і спілками ветеранів АТО. Вони допомагають визначати довгий список сімей, які можуть потребувати допомоги. Після особистого візиту менеджменту БУРу до кожного імовірного реципієнта визначаються остаточні адресати допомоги. 

    На 2017 рік було більше 60 заявок від різних людей із різних міст. Загалом у довгий список потрапили 20 міст, всі вони були відвідані менеджментом восени 2016 року. 

    Табір БУРу в кожному місті зазвичай триває два тижні - із двома змінами волонтерів, кожна з яких відпрацьовує повний тиждень. План необхідних для виконання робіт формується так, щоб його було реально виконати за цей проміжок часу. Якщо в разі непередбачуваних обставин волонтери щось важливе не встигають доробити, менеджмент організації може лишитися і завершити роботу, але цього року таких випадків ще не було. 
     
    Волонтери розважаються на міському пляжі Бердянська
     
    Побут волонтерів
    Режим дня для волонтерів м'який і суворий водночас. Повна заборона на будь-який алкоголь і наркотичні засоби, підйом о 7-ій ранку руханка, сніданок. О 9 ранку після розподілу по ділянках роботи всі роз'їжджаються будувати. Робота завершується о 15 годині дня. 

    На вечір - обов'язкова культурно-мистецька програма. У Бердянську це були екскурсія містом, катання на великому оглядовому колесі, сальса-вечірка на березі моря, майстер-клас із народних ремесел, лекції про психологію стосунків між людьми тощо. 
     
    [huge_it_slider id="10"]
     
    Щоб стати волонтером БУРу, треба заповнити спеціальну анкету, вибрати потрібну дату в календарі таборів. Часом було забагато охочих їхати у певне місто, наприклад у Бердянську тільки на першу зміну було 105 заявок при запланованих 35 волонтерах. В такому разі визначальну роль відігравали два фактори: мотивація людини бути волонтером, а також статус - тим, хто писав анкету волонтера БУРу вперше, надавали перевагу. 

    У таборі діють маленькі "ноу-хау", покликані робити стосунки між людьми максимально дружніми. Наприклад, кожен учасник табору методом жеребкування отримує "таємного друга" і сам таким стає для когось. Завдання таємного друга - всіляко підтримувати свого підопічного: цукерками, дрібними подарунками, листами. "Таємним" друг має залишатися до кінця тижневої зміни. 
    Допомагати відбудовувати житло українцям приїжджають не лише українці. Минулого року із БУРом працювали волонтери зі США, Росії, Польщі, Угорщини, Литви, Білорусі. У Бердянську також були іноземні волонтери - двоє білорусів і американець Томас, який залишився допомагати на всі два тижні перебування БУРу в місті. 
     
    Вода раз на вісім днів 
    Вранішній розподіл волонтерів починається з відбору людей на найважчу ділянку "фронту" - дачний будинок переселенців Віктора і Наталії Мірошніченків, розташований на околиці Бердянська. Тут потрібно найбільше людей, бо і роботи найбільше - треба добудувати частину будинку і спорудити новий дах. 

    Я теж найперше їду до переселенців. Нас зустрічають вже сивий, але міцний і жвавий чоловік Віктор, його усміхнена і приязна дружина Наталія і троє малих дітей. Для них підготовлений окремий "подарунок" - двоє волонтерів-няньок, завданням яких є розважати дітей і не пускати на будівельний майданчик, поки там "гаряче".
     
     
    До війни Віктор і Наталія жили в маленькому містечку Зугрес, розташованому між Іловайськом і Харцизськом. Віктор мав свій бізнес - торгував вугіллям. 

    Коли в місто прийшли війська ДНР у липні 2014 року, до Віктора буквально відразу завітали гості. "Приїхали ДНРівці удвох із автоматами і забрали - нібито до вечора - мою "копійку", - згадує чоловік. 

    Машину із розбитим склом і фарою переселенці ледве повернули через три дні. Того ж дня, зібравши все господарство, вони вирушили на Бердянськ - тут у родини Мірошніченків була дача, придбана ще 2008 року. 
     
    "Перша зима на новому місці була дуже важкою", - згадує Наталія, - "Ми в Зугресі покинули посаджений город, а тут нічого на той момент не було". Віктор підробляв тим, що клав людям пічки. Крім того, дуже допоміг усім необхідним сусід. 

    Зараз родину годує город - живуть за рахунок продажу вирощеного на власній землі - у Віктора загалом 24 сотки. Будинка, який складається з двох маленьких кімнат, на велику сім'ю не вистачає, тому і взялися волонтери допомогти розбудувати оселю. Хоча переселенці до останнього не вірили, що волонтери реально приїдуть до них і будуть щось робити. 

    У Віктора і Наталії четверо дітей: Ігор (16 років), Ілля (7 років, піде цього року до школи), Ріната (4 роки), Вітя (2 роки, народився вже в Бердянську). Двоє старших - діти Наталії від попереднього шлюбу, у Віктора також є кілька дітей від попередніх дружин. Зараз чекають на п'яту дитину. 
     
    Найперша проблема переселенців на сьогодні - брак води в дачному селищі. Водогін сюди не підведено, воду подають через системи поливу на одну годину раз на вісім днів у теплу пору року. Викопати власну свердловину надзвичайно дорого - підземні води в районі течуть на глибині 100 метрів. 

    Водогін проходить поруч, на відстані 1,5 кілометра від селища. Але за те, щоб підвести його до дач, представники місцевої влади п'ять років тому попросили з кожного господарства по 2500 гривень (більше 300 доларів на той момент). Ніхто тоді таких грошей не знайшов. 

    На Донбас Віктор не планує вертатися: "Поки український прапор не повісять на будівлі виконкому, я туди навіть у гості не поїду". Хоча тут не все так добре, як хотілось би. Наталії скоро народжувати знову, а переселенці вже мають негативний досвід перебування в місцевих лікарнях, кажуть - донецькі були кращими. Щоправда, новоселам тут активно допомагають місцеві баптисти, прихожанами яких є Віктор і Наталія. 
     
     
    Шестеро дітей з Іловайська 
    Моя наступна зупинка - у квартирі Станіслава і Надії, які заснували дитячий будинок сімейного типу, взявши на утримання шістьох прийомних дітей. За збігом обставин, всі ці діти - з Іловайська, та й уся родина - також вихідці з Донбасу. 

    На цій дільниці працює всього 4-5 волонтерів БУРу, вони мають утеплити підлогу на балконі, де буде додаткове спальне місце для когось із дітей. 
    Станіслав за фахом старший машиніст на електростанції, зараз вийшов на пенсію. У Надії є троє своїх дітей, але вони вже давно виросли. За фахом вона колишній вихователь, і коли 2007 року закрили місцевий центр, вирішила взяти під опіку двох безбатченків. Спершу прийняли Катю з Юрою, потім Настю, а потім Юлю, Машу і Ніну, які між собою є сестрами.

    Коли виїжджали з Донбасу, ще не думали, що це надовго. Їхали спершу в Генічеськ на відпочинок, на той момент у регіоні ще не почалися активні бойові дії. Коли стало зрозуміло, що вертатися додому не варто, оселилися спершу на території табору "Факел" у Бердянську, де і прожили півроку. Потім микалися по різних адресах, поки за допомогою євангеліє-християнських баптистів не отримали це помешкання. Облаштовувати квартиру їм також допомагала церква. Житлової площі для вісьмох людей трохи бракує і є можливість за підтримки все тих же баптистів оселитися у набагато більшій квартирі у Херсоні, але діти вже звикли до Бердянська. 

    Надія пишається своїми прийомними дітьми, каже, що вони слухняні і підтримують один одного. 
     
    Хлопець-аутист Максим із бабусею Тетяною, волонтери БУРу допомагають їм робити ремонт у кількох кімнатах у квартирі
     
    Гіперактивний Максим
    Вперше сім'ям, де є діти-аутисти, БУР почав допомагати під час табору в Херсоні в липні 2017 року, коли познайомилися із організацією "Дивовижні діти Херсона". 

    Максим, та його мати і бабуся - обидві Тетяни - живуть у трикімнатній квартирі на другому поверсі "хрущовки". Довгий час у них не було води у ванній кімнаті - просто нікому було замінити кран, а запросити майстра не вистачало коштів. Та й сама квартира давно потребує оновлення. За два тижні волонтери розраховують переклеїти шпалери у двох кімнатах і коридорі і повністю полагодити санвузол. Першим ділом поставили новий кран у ванній. 

    Поки волонтери володарюють у половині квартири, готуючи стіни до поклейки шпалер, я усамітнююся з двома Тетянами і Максимом у іншій половині, серед розкиданих речей, підписаних рівними друкованими літерами. Мама хлопчика якраз напередодні застудилася і простить її не фотографувати. Щоб малий не заважав спілкуватися, даю йому в руки фотокамеру, проте ремінь від неї залишаю у себе на шиї, аби хлопець нікуди не пішов із цінним пристроєм. 
    Максим - у багатьох смислах нетиповий аутист, він вирізняється гіперактивністю навіть серед таких же, як і він, але водночас є, напевно, найадаптованішим серед дітей-аутистів у Бердянську. Жити в суспільстві його вчать передусім мама, дефектолог за фахом, і бабуся. 

    "Від нього відмовилися всі лікарі і всі школи, вважаючи розумово відсталим, хоча у Максима IQ дорівнює 138 одиниць. Це найвищий для Бердянська показник серед дітей-інвалідів", - розповідає мама хлопчика. 

    Максим на індивідуальному навчанні в 4-му класі, програма навчання, хоч і розрахована на дітей із затримкою розвитку, проте не дуже сильно відрізняється від загальноприйнятої. Хлопчик любить конструювати речі із підручних матеріалів, витягує і показує велику коробку із іграшковими автомобілями, зробленими власноруч із паперу. 

    "З ним не можна було зайти в автобус, в перукарню, його доводилося постійно тримати обома руками, щоб себе або когось не пошкодив", - тимчасом згадує бабуся. 
     
    Дуже важко починалося освоєння маршруток. Мамі довелося буквально добиватися, щоб її не виставляли з дитиною з автобуса і не обливали брудом. Складність була в тому, що Максим, потрапляючи всередину, намагався руками або ногами вибити скло, а також бив маму головою. 

    "Щоб відпрацювати навик їзди на автобусі, ми сідали на кінцевій зупинці, де менше людей, і встигали проїжджати півзупинки, і так було більше року кожен день. Тепер уже з цим проблем нема, вони навіть їздили у Миколаїв потягом", - радіє мама хлопчика. 

    З іншими сім'ями зі схожими проблемами майже не спілкуються. Мама каже - через те, що інші не витримують її напору у бажанні адаптувати дитину. Кожну вільну хвилину Тетяна намагається із Максимом щось пропрацювати, навіть коли йдуть на пляж купатися. 

    Зараз Тетяна намагається налагодити контакт хлопчика із іншими дітьми - ходить із ним на дитячі майданчики, привчаючи до комунікації. Крім того, потроху вчить Максима допомагати на кухні. Він уже вміє чистити моркву на суп, може порізати овочі на салат. За допомогу на кухні Максим отримує свою винагороду - додаткові 15 хвилин сидіння за комп'ютером. 

    "Максим гіперактивний. Це зараз він веде себе як діамантовий. Але навіть при цьому ми зайняті ним від світанку до заходу сонця. І тому ввечері ми вже перебуваємо у стані вижатого лимона", - зізнається бабуся. 

    Саме позитивні зміни в його поведінці дали сім'ї можливість почати хоч якийсь ремонт у квартирі. Хоча й від ремонту вже дуже стомилися - через те, що кожного дня мусять після волонтерів усе вимивати, інакше Максим запросто може спробувати на смак залишки будівельних матеріалів. 
     
     
    Громадський простір
    Бердянськ - курортне місто, тому інфраструктура розваг тут розвинена досить добре. Парк атракціонів із великим оглядовим колесом, прогулянки на човнах, кілометри пляжів і грязевих джерел, кав'ярні і ресторани. Проте знайдеться тут що робити і людині з невисоким рівнем доходів. 

    У місцевому центрі творчості "Академія ремесел", створеному 1999 року, займаються зокрема реабілітацією місцевих дітей через арт-терапію. 

    "1999 року ситуація із людьми з особливими потребами була значно гірша, ніж зараз. Вони по двадцять років сиділи вдома, не маючи можливості навіть між собою спілкуватися, не те що з майстрами народних ремесел", - розповідає керівник центру Людмила Василівна Кириленко-Грабовська, - "ми намагаємося показати дітям, що маючи вади, вони ще й мають великі можливості, бо коли боженька щось забирає, то він замість того і щось дає". 
     
    Для волонтерів БУРу і тут знайшлася робота - поремонтувати піч, зробити на горищі вікно, а найголовніше - допомогти завершити мурал у великій кімнаті, який от уже 13 років ніяк не можуть домалювати. 

    У Академії працюють майстерні петриківського розпису, писанкарства, плетення, ткацтва, вишивки, діють майстер-класи для вагітних жінок тощо. 
      
     
    Ще одне місце, де волонтери можуть покращити побут жителів, визначили уже після початку табору. В одному з дворів у центрі міста колись був кінотеатр просто неба - кількадесят лавок і кількаметровий екран. З часом лавки розібрали, і місцеві мешканці не палали бажанням їх повертати, оскільки в таких місцях часто збираються любителі випити і погуляти. Проте після консультацій, територію все-таки вирішили відбудувати, хоч і не всі зраділи тому, що лавки повернуться. 
     
     
     
    Пустити БУР у люди 
    Питаю керівників БУРу, чого чекати від волонтерів наступного року. Головний план на наступний рік, за словами Юрка Дідули, перетворити БУР на соціальну франшизу, яка би допомагала організовувати для потреб відбудови міст локальні команди і допомагала їм здійснювати фандрейзинг - щоб табори організовувалися не тільки вихідцями із Львівської освітньої фундації, а й місцевими активістами. 

    Але перед тим, як впритул взятися за реалізацією цієї задумки, треба завершити табір у Бердянську, а потім ще попрацювати у Чорткові, Мукачеві і Коломиї. 2017 рік для БУРу почався наприкінці березня у Лисичанську, а завершиться в жовтні на Західній Україні. 
     
    [huge_it_slider id="11"]
     
    Коли табори завершуються, не уникнути сліз, обіймів і довгих прощань. За тиждень люди встигають міцно здружитися. Хтось потім приїжджає в наступні міста, щасливо зустрічаючи давніх знайомих із попередніх експедицій, хтось розповідає іншим про свої будівельні пригоди, спонукаючи друга чи родича також заповнити анкету, дехто з найбільш активних волонтерів потім може стати менеджером БУРу. 
     
       
    Волонтерство в Україні - це найчастіше прерогатива молоді і студентів, щойно ви знайшли постійну роботу і обзавелися власною сім'єю, вирватися зі звичних кіл побуту стає ой як важко! Тим краще, що волонтерський рух розвивається, що ми зі студентських років вчимося простій істині: перш ніж щось цінне отримати, інколи треба щось цінне віддати, і є цінності, які грошима не виміряти.
     
    Текст і фото: Олександр Хоменко
    Джерело - www.depo.ua
     
    Більше
  • Школа відповідального служіння – навчальна програма для активних громад

    Школа відповідального служіння – це унікальна освітня програма ефективного  розвитку громади.

     

    Унікальність проекту - річна модульна навчальна програма у поєднанні з практичним напрацюванням стратегії для конкретної громади щодо подальшої роботи з цільовими групами, громадою, бізнесом. У процесі навчання учасники працюють над власним проектом та розробляють  методи локального фандрейзингу у супроводі  менторів. По завершенні програми беруть участь у конкурсі грантів для реалізації своїх проектів, що дозволить надихнутися до дії, щоб активно, послідовно та стабільно розвивати громаду.

     

     

    Цільова група: активні парафії та місцева громада

    Кожна громада має бути представлена: 1 священиком та місцевими активістами (до 15 осіб).

     

    Умови участі у конкурсі:

    • заповнена аплікаційна форма з мотиваційним листом на тему: практичне значення соціального служіння церкви у моїй громаді
    • скан листа підтримки від єпископа/місцевого представника влади

     

    Дедлайн подачі заявок - 15 вересня

     

    Етап відбору:

    1 етап: попередній відбір за результатами аплікаційної форми та мотиваційного листа

    2 етап: скайп сіпвбесіда

     

    Пріоритети навчальної програми:

    • підвищити якість соціального служіння парафій;
    • зміцнити діяльність кожної окремої парафії  у контексті локальних потреб;
    • забезпечити максимальне інтегрування діяльності церкви, місцевої влади,  бізнесу та активних людей для сталого розвитку громади.

     

    Програма спрямована на:

    • оволодіння навиками стратегічного планування та визначення пріоритетів у громаді
    • побудову команди та визначення потенціалу активних учасників громади
    • отримання знань з презентації проектів, поширення інформації про хід проекту для залучення громади до реалізації
    • розуміння процесу залучення ресурсів до проекту через проведення фандрейзингових заходів та грантописання
    • можливість реалізувати свій локальний проект у супроводі експертів проектного менеджменту з отриманням гранту від організаторів

     
    Після завершення навчальної програми учасники будуть:

    Знати: де шукати інформацію про міжнародні та національні грантові можливості, як залучати кошти від організацій та приватних донорів, основні техніки менеджменту проектів, як розробити стратегію роботи соціального напрямку на парафії, як і коли краще комунікувати про свій проект, як працює SMM.

    Вміти: готувати аплікаційні форми до подачі на грантове фінансування, користуватися бізнес канвою для валідації власних ідей, використовувати техніку SWOT-аналізу, формувати проектні команди, розв’язувати конфлікти в командах, вести ефективну комунікацію з владою, ЗМІ, іншими парафіями та організаціями, підготувати всі необхідні документи для звітування по проекту.

    Мати: розроблений SWOT-аналіз громади, в якій проживають, розроблену ідею проекту, підготовану до подання на фінансування, стратегію PR-кампанії проекту, SMM-план, випрацювані з ментором ідеї для соціального підприємництва.

     

    Детальніше

    school.of.liable.ministry@gmail.com

    Керівник програми - Наталя Шалата

    Більше
  • Стартував конкурс-міні грантів для створення молодіжних платформ у селах та містечках

    Напевно серед вас, молоді та активні, немає таких, хто б не чув про молодіжні платформи «Вільна хата» у Краматорську чи «Теплиця» у Слов`янську. І багато хто з вас хотів би мати таку платформу у своєму селі, селищі чи містечку, правда? Так ось, Львівська освітня фундація (далі - ЛОФ) дає вам можливість зробити перший крок! Хочете мати молодіжну платформу? Тоді заповнюйте заявку. Ми працюємо вже більше п`яти років з волонтерами малих громад України і з радістю підтримаємо найкращих.

     

     

    Отже, ЛОФ оголошує конкурс міні-грантів на створення молодіжних платформ у селах та містечках України. Метою конкурсу є підтримка активної молоді, що здійснює систематичні зміни у своїй громаді, реалізовує соціальні, екологічні, освітні та культурні ініціативи.  

     

    Цілі програми:

    • підтримка молодіжних ініціатив, спрямованих на соціальний, культурний і освітній розвиток сільських територій;
    • підтримка молодіжних ініціатив, спрямованих на соціалізацію та залучення до життя громади дітей та підлітків сиріт, напівсиріт, тих, що опинились у складних життєвих обставинах;
    • розвиток волонтерства в малих локальних громадах;
    • налагодження співпраці між державою, церквою та громадським середовищем заради сталого розвитку громади;
    • поширення ідеї створення мережі постійнодіючих молодіжних волонтерських осередків.

     

    На нашу думку молодіжна платформа – це:

    • місце для навчання, генерації нових ідей, проведення презентацій, майстер-класів, зустрічей та якісного відпочинку;
    • відкритий простір для комунікації молоді та реалізації молодіжних ініціатив;
    • майданчик для співпраці молоді з владою та бізнесом.

     

    Вимоги до проектів-учасників конкурсу грантів:

    • вік членів команди організаторів до 35 років;
    • організація працює у населеному пункті з населенням до 20 000 осіб.
    • залучення до проекту дітей та підлітків: сиріт, напівсиріт, тих, що опинились у складних життєвих обставинах;
    • співпраця з релігійними організаціями/церквами або місцевими священиками;
    • наявність юридично зареєстрованої громадської/благодійної організації;
    • наявність рахунку в банку;
    • тривалість проекту не менше 3 місяців.

     

    Вимоги до проектної пропозиції

    • У проектній заявці має бути чітко прописана програма діяльності платформи;
    • Грантодавець має із проектної пропозиції чітко розуміти як буде працювати платформа після завершення проекту (з яких ресурсів буде фінансуватись, в яких напрямках працюватиме)

     

    Максимальна сума міні-гранту - 20 000 грн.

     

    Дедлайн подачі заявок - 15 вересня 2017 року, 23:59 год.

    Грантову заявку можна завантажити тут, надсилайте грантові заявки на електронну скриньку volunteerproject.lef@gmail.com

     

    Контактуйте з нами:

    volunteerproject.lef@gmail.com

    +38 093 48 67 406

     

    КОНКУРС ТРИВАЄ В РАМКАХ ПРОГРАМИ «РОЗВИТОК ВОЛОНТЕРСТВА В ГРОМАДАХ»

    Більше
  • Небайдужі. Наталя Гаєвська.

    Це Наталя, і ви маєте з нею познайомитись. Вона Людина, яка  надихає, захоплює та повертає віру в Добро навіть тим, хто здавалось остаточно її втратив.

     

     

    Зараз Наталя живе в селі на Яворівщині, виховує трьох власних дітей (наймолодшій крихітці лише 8 місяців), та опікується проблемними родинами з довколишніх сіл. Крім того нещодавно в Народному домі організувала незабутні вечорниці на Андрія для сільських діток і їх батьків, приємні спогади і чутки до сих пір ходять по району. Крім того на виступи і свята не приходить з пустими руками. Завжди має гостинці для дітей. Чи то книги, чи енциклопедії, щоденники,записники, печиво, торти. Полюбила вона тих зелівських дітей, прикіпіла до них. Вона вважає, що з дітьми треба займатися, сіяти в них  добре зерно, яке потім дасть свій врожай. Залучати їх до гуртків, створювати цікаві та комфортні умови для їх життя в селі. Також, спільно з молоддю розфарбовує зупинки, висаджує квіти на сільських вулицях, робить величезну кількість справ для того, щоб жити в селі було приємніше, комфортніше та цікавіше.

     

    Наталя опікується родинами, чиї діти знаходяться під загрозою вилучення. І це ще не все, у липні, завдяки наполегливості цієї неймовірної жінки вдалось повернути дитину з “Будинку дитини” у рідну сім’ю.


    Зазвичай надто активні люди, що не проходять повз чужу біду, самі не мало тої біди бачили. В житті Наталі було багато злетів й падінь, часом навіть здається, що забагато, як для такої милої молодої жінки.

     

    В студенські роки Наталя стала ініціатором створення організації “Молодь за майбутнє”

     

    "Ми були юні дівчата і хлопці. Ми довели, що з нами в нашому маленькому місті вартує рахуватися. Ми одночасно покривали багато соціальних напрямків. По екології висаджували дерева, прибирали узбережжя Азовського моря від сміття два -три рази на рік. По волонтерству: опікувалися ветеранами ВВВ, брали над ними шефство і прибирали в хаті, готували їсти, приносили з магазину продукти, з аптеки - ліки, рубали дрова, носили воду... Сан.просвіт роботу вели. Профілактика наркоманії, СНІДу, куріння, алко.. Виступали з агітацією здорового способу життя в ВУЗах, ПТУ, школах. Все в доступній формі, самі писали сценарії. Багато часу приділяли майбутньому материнству, шлюбам, статевому вихованню. Мною був написаний і виграний грант від мерії міста на тоді величезну суму по профілактиці здорового способу життя. Я мала потім обмін досвідом з поляками. Три тижні я навчалася і ділилася досвідом у Варшаві, Любліні. Де мені пропонували лишитися і навчатися у Польщі, та я повернулася додому! Мером міста я була нагороджена у День Молоді на Приморській площі Грамотою за високі досягнення у розвитку молодіжного руху і вагомий внесок для громади. Мені пропонували очолити в міській раді комітет у справах сімї та молоді. Але я вибрала Київ і одруження. Я продовжила навчання в м.Києві. Тут і перше робоче місце і досвід. Як професійний так і життєвий."

     

    Наталя лікар за професією. Свого часу була власницею приватної клініки, проте, за часів Януковича стала жертвою рейдерського захоплення власності. В одну мить втратила все. Переїхала жити в Крим.

     

    "Найбільше винесла професійного з клініки "Борис". З приватної клініки закритого типу, де обслуговувалися лише VIP персони. Той сервіс, той досвід, рівень - Європа, Америка.. І я його маю. Тому мені є з чим порівняти. Показати і навчити ,як має бути. Який має бути медичний сервіс, які послуги. Я мала свою власну клініку, та, нажаль, за часів Януковича її не стало....Три роки і все... Все пішло. Нажаль, і серце мого тата не витримало... І я, щоб заховатися від всього світу і від болю втрати соєї рідної людини переїхала в Крим..  В ліси і гори, там де плескіт хвиль і крик чайок.. мені це було треба.. Для душі і спокою."

     

    Та спокійне життя тривало не довго. Вже за рік часу Наталі довелось стати свідком анексії півострова.

     

    "За рік часу там з'явилися серед білого дня "зелені чоловічки", важка техніка, гранатомети, бтр, величезні важкі ревучі військові літаки і гелікоптери, котрі курсували цілими днями над головою.. Страх застигав в очах.. Стигла кров, волосся ставало дибки.. Сусіди тут же доклали куди треба, що ми говоримо українською, що ми українці. Нас звільнили  з роботи, бо українці. Сказали, що паспорт РФ нас не врятує і дали час для депортації і звільнення території.. Ось саме тоді, мені захотілося стати бандерівкою, захотілося спокою і говорити вільно моєю мовою. За один день ми спакували ковдри, подушки і дитячий одяг,  і відправили Новою роштою на склад номер один, навіть не уявляючи де цей склад. Самі з дітьми поїхали машиною. Тоді по ТВ показували дуже гарні ролики як Садовий і Сех (зараз Синютка) приймають радо в обійми тих нещасних переселенців. І мені на той час вже так хотілося тих обіймів, того омріяного спокою...Я є тимчасово переміщенною особою.. Львівщина нас приняла гостинно..."

     

    Оскільки Наталя висококласний лікар, вона  була обрана в комісію при ЛОДА по реформуванню системи охорони здоров'я. Наталя мріє, щоб пересічні українці мали доступ до фахової медицини.

     

    "Іноді, по-справжньому, (тільки не смійтеся) відчуваю себе дуже самотньою... А тут, потреба бути важливим і необхідним в житті інших. Хоча б якийсь період. Бути таким певним символом СИЛИ і ВІРИ, без якої вони, Ковалі і Шепітки (родини, якими зараз опікується Наталя), можливо, не справилися б...
    Як не крути, ЛЮДИНА істота соціальна, а значить почуття співпричетності здатне викликати в неї велике глибоке психологічне ( моральне) задоволення. І саме це дозволяє почуватися особистістю. Потрібним саме тут і саме зараз)"

     

     

    Ця історія яскрава ілюстрація до твердження, що змінюючи простір довкола себе, ти змінюєш Світ. Це той випадок, коли труднощі гартують і сприймаються, як виклик, а не як поразка, коли халепа є стимулом до активної дії, а не причиною скласти лапки і здатися.

     

    Наше суспільство остаточно одужає, коли така реакція на чужу халепу стане нормою суспільної поведінки. Ми маємо зрозуміти, що наша відповідальність не обмежується стінами власної оселі, бо якщо ми хочемо жити в здоровому соціумі, ми спільно маємо дбати про його здоров'я.

    Більше
  • Які вікенди робить “Старший брат” і навіщо?

     

    Щороку "Старший брат" запрошує усіх учасників програми до Львова. Ми п’ємо каву, ходимо із задертими головами, розглядаючи архітектуру і … не тільки. Чим корисні такі вікенди і що вони нам дають?

     

    Проект "Старший брат" - наставництво для діток героїв АТО" не є локальним проектом - він охоплює всю Україну, і будь-хто може стати наставником. Сьогодні "Старший брат" - це люди із близько 20-ти різних міст, які працюють у проекті або вже завершили свою діяльність. Бути наставником - справа непроста. Ти маєш вміти планувати, правильно використовувати свій час та постійно шукати нові можливості для роботи з дитиною. Найбільшим ресурсом кожного наставника є він сам з його вміннями, натхненням та розумінням.

    Щоб наставник не залишався наодинці з різними радощами та труднощами "старшобратівства", ми кличемо його до Львова на вікенд. Цей час ми використовуємо у трьох основних напрямках:
    1. тренінг для наставників
    2. цікаві та корисні заходи для дітей
    3. можливість побути у новій атмосфері дитині та наставнику разом.

    Вікенд у Львові дозволяє поспілкуватися наставникам з психологами, отримати відповіді на питання, які виникають під час роботи з дитиною. Дитина та наставник ближче пізнають один одного, мають можливість побути разом трохи довше, аніж зазвичай, що й сприяє побудові довіри між ними.

    Для команди "Старшого брата" такі вікенди теж надзвичайно важливі, тому, що допомагають почути відгуки наставників та дітей, зрозуміти виклики, познайомитися ближче з учасниками. Львівські вікенди - це не лише кава, це різні мистецькі майстер-класи, цікаві екскурсії та робота над собою. Хоч ми й називаємо "Літня соціальна школа" вікендом, але це зовсім не відпочинок, це, в першу чергу, - подорож, пізнання та формація. "Старший брат" у підборі заходів дотримується трьох основних принципів:
    *цікаво,
    *корисно,
    *можу навчити ще когось. Це дозволяє нам вірити в те, що дітки та наставники повертаються зі Львова з внутрішнім ресурсом, натхненням та задоволенням самим собою.

    16-18 червня 2017 року учасники програми "Старший брат" гостюватимуть у Львові на "Літній соціальній школі". Чому соціальній? Це все тому, що в перший день програма "Старший брат" об'єднує сили із проектом "Добрий сусід", щоб спільно допомогти сім'ї, яка проживає у с.Зелів. Батько самотужки виховує трьох діток і всіма своїми намірами показує, що готовий забрати ще двох своїх "пташенят" з інтернатів Львівської області. Наставники допоможуть батькові у побуті та в роботі на подвір’ї. Такий захід має на меті показати, що допомагати може кожен, та поширити ідею "Доброго сусіда" в інші міста нашої країни.

    Окрім соціальної складової, наставників та діток чекають різні освітні, культурні та дозвіллєві заходи.
    Цикл зустрічей у Львові завершується, тому "Старший брат" планує подальші свої вікенди проводити у різних містах наставників. Можливо саме Твоє місто стане наступним?
    Ставай “Старшим братом” і завжди будь “Добрим сусідом”!

    Маріанна Білик

    Більше
  • Добрий сусід потрібен усім

    Цей матеріал не стосується вас лише у випадку, якщо ви Робінзон Крузо. У всіх інших так чи інак є сусіди. Ми живемо в соціумі, взаємодіємо з ним. Стосунки з сусідами здатні впливати на якість нашого життя.

     

    Отож, поговоримо про родини в складних життєвих обставинах (СЖО). Кожна історія індивідуальна, в кожної такої родини були причини та передумови, що призвели до кризового стану. Якщо в такій родині є діти, то існує високий ризик, що зрештою вони опиняться в державних закладах опіки. Традиційно соціум досить скептично реагує на таке сусідство.  Члени родин у СЖО часто відчувають зневажливе ставлення оточення, зверхність та упередження. Коли ж, зрештою, діти з кризових сімей опиняються в інтернаті, пересічний громадянин пакує подарунки та самовіддано везе їх в інтернати. До вихованців інтернатів у більшості є сентименти, співчуття та глибока симпатія. Проте, чи не відчуваєте ви, що схема поламана? Що значно простіше й корисніше для усіх нас було б в той чи інший спосіб підтримати родину у СЖО, спробувати допомогти їм подолати кризу, тим самим унеможливити потрапляння дітей в інтернат? З державного бюджету України щороку виділяється 7 млрд грн на утримання інтернатної системи. Усе це гроші платників податків, сумлінних працюючих громадян, власників бізнесу. Тобто, якщо сьогодні ми не знайдемо розумний спосіб підтримати родину в СЖО, то завтра ми будемо утримувати цю родину власним коштом.

    Серйозна хвороба когось із членів родини, сімейні негаразди, розлучення, нещасні випадки, або дії аферистів — ось перелік класичних причин, від яких жоден із нас не застрахований, і які зазвичай призводять до кризи. Людина з якою сталось щось із вищепереліченого перебуває у відчаї, рідко здатна мислити конструктивно, самостійно знайти вихід із ситуації. Проте вчасна підтримка і допомога можуть повернути людину в русло нормального життя. Саме тому потрібно змінювати класичні схеми взаємодії громади з кризовими родинами.

    Знайомтесь, це Андрій та його діти. Вони мешкають в селі Зелів Яворівського району Львівської області.

     

     

    Вони класична родина у СЖО. Їхня мама зникла в невідомому напрямку 3 роки тому, залишивши Андрія та п’ятьох дітей. Молодшу Настуню чоловік самостійно виховує з десятиденного віку. Двоє дітей знаходяться під постійною опікою держави (хоч він не позбавлений батьківських прав на жодного з п’яти дітей), ще двоє — під частковою опікою. Андрій щотижня забирає їх додому на вихідні. У хату регулярно навідуються з інспекцією представники державної соціальної служби, вони повідомили Андрію, що якщо він терміново не покращить стан житлових умов, то й решту дітей заберуть під опіку держави. Чоловік у відчаї, адже, не зважаючи на цілий ряд негараздів у житті, він дуже любить своїх діток і гарно про них дбає. В Андрія велике господарство, він тримає птицю, кроликів та кіз. Він жертва обставин і потребує допомоги. Саме тому він став героєм проекту “Добрий сусід”.

     

     

    Метою проекту є гуртування людей на рівні громад, об’єднання зусиль заради допомоги ближньому.

    Про цю родину ми дізнались завдяки посту Наталії Гаєвської — мешканки сусіднього села, яка дізналась про ситуацію й почала бити на сполох. По суті, Наталія є уособленням доброго сусіда. Вона добра й небайдужа жінка, яка через дописи у соціальних мережах почала закликати громаду допомогти Андрію зберегти родину і діток в ній. Ми підтримали цей заклик і люди радо відгукнулись. Володимир Лозинський — спеціаліст з водопостачання та водовідведення, що також мешкає в селі Зелів, погодився безкоштовно провести воду в будинок Андрія (наразі водопостачання — це одна з основних вимог представників соціальних служб). А отже, Володимир — ще один добрий сусід.

    Спільними зусиллями ми зможемо покращити умови життя цієї родини. Вже з вересня Настуня піде в дитячий садок, і Андрій зможе почати працювати, бо протягом останніх трьох років він фактично перебував у декретній відпустці.

    Нажаль, історія Андрія дуже банальна й пересічна. Якщо ви поцікавитесь, то точно знайдете подібну родину в своєму будинку, на своїй вулиці, в своєму кварталі.

    Знаєте, у Сербії, якщо родина потрапляє в скрутну ситуацію, соціальні служби ініціюють збори так званого “родинного кола”. Збираються 10-15 родичів різного ступеню близькості і напрацьовують конкретний план допомоги. Кожен пропонує спосіб, в який він долучиться до виправлення ситуації. Таким чином родина в СЖО отримує допомогу та підтримку. А члени суспільства розуміють, що їхня відповідальність не закінчується стінами власного дому. Так було не завжди. Адже для зміни законодавства достатньо року, а для зміни свідомості часом мало десятиліття.

    Коли члени громади розумітимуть, що якість життя залежить і від них самих, почне спрацьовувати принцип “колективного імунітету”. Якщо провести паралель з імунопрофілактикою — в громаді, де 95% людей мають щеплення, решта 5% не захворіють, бо будуть захищені колективним імунітетом.  Так само й з умовним здоров’ям суспільства. Родина у СЖО, оточена родинами з високим рівнем громадянської свідомості, відповідальними й небайдужими людьми, легше долатиме власну кризу, буде тягнутись до високих стандартів життя, рівнятиметься на тих, хто вчасно простягнув руку допомоги.

    Допомога ближньому — це своєрідне правило десятини у нематеріальному еквіваленті. Коли долучаєшся до доброї справи не за гроші, не через обов’язок, а просто тому, що можеш це зробити, у душу приходять незвідані радість та спокій. Приходить розуміння, що ти не марно тупотиш по Землі, що хтось раніше не знайомий тепер згадуватиме тебе добрим словом. Коли це стане суспільною нормою, також прийде усвідомлення, що в разі лиха ти не лишишся із ним сам на сам.

     

    Фото Наталії Раїник

    Більше

Благодійники: