^
Мотивуємо молодь до дії

Новини


  • БУДІВНИЦТВО ЯК ЗАСІБ КОМУНІКАЦІЇ

    Кореспондент Depo.ua прожив кілька днів у Бердянську разом із волонтерами руху "Будуємо Україну разом", які допомагають відбудовувати житла соціально незахищеним і постраждалим від війни сім'ям 

     

    На залізничному вокзалі Маріуполя у неділю гамірно - щойно прийшов потяг із Києва, і весь калейдоскоп із літніх людей, курортників і дітлашні зайняв привокзальну площу. Попри те, що лінія фронту проходить всього в кількох десятках кілометрів звідси, про війну тут найбільше нагадують численні блок-пости, на які краще без паспорта не потикатися. 

    Люд спливає, і на площі залишається стояти тільки чимала група молодих людей, які, хтось радісно, як після довгої розлуки, а хтось стриманіше, вітаються між собою. Вони вантажаться в два мікроавтобуси, забиваючи їх по саме нікуди, і від'їжджають кудись на південний захід. 

     

    Щойно прибулі волонтери БУРу на вокзалі Маріуполя

     

    Автобуси зустрічають біля гуртожитку Бердянського машинобудівного професійного ліцея, тут волонтери, які зголосилися брати участь у таборі руху "Будуємо Україну разом", будуть жити весь наступний тиждень. Сама будівля зовні мало змінилася від радянських часів, але і такий варіант житла для півсотні людей у курортний сезон за щастя, тим більше, що за нього не треба платити. 

    Після заселення, вечері і презентації БУРу всі збираються біля багаття аби краще познайомитися. До Бердянська з'їхалася молодь ледве не з усіх областей України. Багато хто приїхав не вперше на табори БУРу, хтось відмовився від далеких подорожей і фестивалів заради того, щоб разом із такими ж людьми допомагати будувати житло тим, хто його потребує. 

     

    Все почалося з Краматорська
    Рух "Будуємо Україну Разом" був заснований трьома членами Львівської освітньої фундації Віталієм Кокуром, Андрієм Левицьким та Юрком Дідулою. Саме вони здійснили перший проект БУРу у Краматорську 2014 року з метою допомогти людям, постраждалим внаслідок війни. На Донбасі активісти познайомилися з місцевою молоддю, багато спілкувалися у вільний від будівельних робіт час. В результаті у Краматорську виник простір "Вільна хата" - місце, куди кожен може прийти зі своєю ідеєю або просто поспілкуватися з однодумцями. 

    Після Краматорська був Слов'янськ і ще багато міст сходу України. Наступного року волонтери вирішили зробити географічний експеримент і запросили вже активістів зі східної України допомагати відбудовувати оселі у Львівській області.
     
    Координаторка БУРу Віра Пасішнюк розповідає про історію виникнення організації, показуючи фото із першого табору у Краматорську
     
    2016 року формат проекту дещо змінився - прийшло розуміння, що людей, яким необхідно допомагати, багато і вони живуть в усіх частинах України. Так БУР став підтримувати сім'ї учасників українсько-російської війни, багатодітні сім'ї переселенців, дитячі будинки сімейного типу, родини із дітьми з особливими потребами тощо. Того року табори волонтерів відбулися в 11 містах. 

    Крім адресної допомоги конкретній сім'ї, постала потреба залучати до змін місцевих жителів і створювати громадські простори, а також сприяти місцевим молодіжним ініціативам. Тому ще однією ланкою робіт під час табору у певному місті стало створення мотиваційних муралів або графіті. 

    На сьогодні табори БУРу відбувалися вже абсолютно в усіх областях України.  
     
    Знайомитися через будівництво 
    Питаю Юрка Дідулу, в чому ж полягає найвища мета діяльності їх волонтерського руху. 

    У відповідь він згадує про одне цікаве соціологічне дослідження, згідно з яким станом на 2014 рік приблизно 70% мешканців Донбасу ніколи не були за його межами і, відповідно, не мали можливості добре познайомитися з мешканцями інших територій України. 
     
    Юрко Дідула допомагає штукатурити стіни будинку переселенця Віктора
     
    "Ми відчували, що будівництво є новою формулою спілкування між людьми. Це катастрофа для будь-якої країни, якщо така прірва в спілкуванні людей із різних регіонів. У Краматорську ми відчули, що фізична присутність там і конкретна дія - це той інструмент, який допоможе побудувати довіру між людьми, які довгий час не знали один одного і навіть у якійсь мірі ворогували", - говорить Юрко.

    Найбільшою ж метою БУРу, за словами Юрка, є побудувати мережу українців, які будуть не тільки волонтерити, допомагаючи іншим, але і які братимуть на себе відповідальність за особисте життя і, займаючись саморозвитком, розвиватимуть свої спільноти.
     
    Хто платить за ремонт
    Діяльність руху БУР на сьогодні забезпечує 18 менеджерів і сотні волонтерів. 

    Наприкінці кожного року здійснюється так званий БУР-тур, під час якого менеджмент організації остаточно визначає міста і адресатів волонтерської допомоги на наступний рік. 

    Кошти на реалізацією ремонтних проектів у тому чи іншому місці шукаються конкретно під кожен табір, виходячи з орієнтовного бюджету експедиції. Крім того, цього року "Будуємо Україну Разом" отримали грант від фонду "Папа для України", за кошти якого проводилися будівельні роботи для сімей переселенців. Також БУР співпрацює з благодійними фондами Ginger і UNICEF, NED (National Endowment for Democracy), а також із Агенством США із міжнародного розвитку. 

    Цього року офіційним партнером БУРу стало Міністерство молоді та спорту. Зокрема, табір у Коломиї який пройде з 24 вересня по 8 жовтня, буде повністю спонсоруватися державою. 
    Підготовча робота БУРу в кожному місті починається з налагодження контактів із місцевими соціальними службами і спілками ветеранів АТО. Вони допомагають визначати довгий список сімей, які можуть потребувати допомоги. Після особистого візиту менеджменту БУРу до кожного імовірного реципієнта визначаються остаточні адресати допомоги. 

    На 2017 рік було більше 60 заявок від різних людей із різних міст. Загалом у довгий список потрапили 20 міст, всі вони були відвідані менеджментом восени 2016 року. 

    Табір БУРу в кожному місті зазвичай триває два тижні - із двома змінами волонтерів, кожна з яких відпрацьовує повний тиждень. План необхідних для виконання робіт формується так, щоб його було реально виконати за цей проміжок часу. Якщо в разі непередбачуваних обставин волонтери щось важливе не встигають доробити, менеджмент організації може лишитися і завершити роботу, але цього року таких випадків ще не було. 
     
    Волонтери розважаються на міському пляжі Бердянська
     
    Побут волонтерів
    Режим дня для волонтерів м'який і суворий водночас. Повна заборона на будь-який алкоголь і наркотичні засоби, підйом о 7-ій ранку руханка, сніданок. О 9 ранку після розподілу по ділянках роботи всі роз'їжджаються будувати. Робота завершується о 15 годині дня. 

    На вечір - обов'язкова культурно-мистецька програма. У Бердянську це були екскурсія містом, катання на великому оглядовому колесі, сальса-вечірка на березі моря, майстер-клас із народних ремесел, лекції про психологію стосунків між людьми тощо. 
     
    [huge_it_slider id="10"]
     
    Щоб стати волонтером БУРу, треба заповнити спеціальну анкету, вибрати потрібну дату в календарі таборів. Часом було забагато охочих їхати у певне місто, наприклад у Бердянську тільки на першу зміну було 105 заявок при запланованих 35 волонтерах. В такому разі визначальну роль відігравали два фактори: мотивація людини бути волонтером, а також статус - тим, хто писав анкету волонтера БУРу вперше, надавали перевагу. 

    У таборі діють маленькі "ноу-хау", покликані робити стосунки між людьми максимально дружніми. Наприклад, кожен учасник табору методом жеребкування отримує "таємного друга" і сам таким стає для когось. Завдання таємного друга - всіляко підтримувати свого підопічного: цукерками, дрібними подарунками, листами. "Таємним" друг має залишатися до кінця тижневої зміни. 
    Допомагати відбудовувати житло українцям приїжджають не лише українці. Минулого року із БУРом працювали волонтери зі США, Росії, Польщі, Угорщини, Литви, Білорусі. У Бердянську також були іноземні волонтери - двоє білорусів і американець Томас, який залишився допомагати на всі два тижні перебування БУРу в місті. 
     
    Вода раз на вісім днів 
    Вранішній розподіл волонтерів починається з відбору людей на найважчу ділянку "фронту" - дачний будинок переселенців Віктора і Наталії Мірошніченків, розташований на околиці Бердянська. Тут потрібно найбільше людей, бо і роботи найбільше - треба добудувати частину будинку і спорудити новий дах. 

    Я теж найперше їду до переселенців. Нас зустрічають вже сивий, але міцний і жвавий чоловік Віктор, його усміхнена і приязна дружина Наталія і троє малих дітей. Для них підготовлений окремий "подарунок" - двоє волонтерів-няньок, завданням яких є розважати дітей і не пускати на будівельний майданчик, поки там "гаряче".
     
     
    До війни Віктор і Наталія жили в маленькому містечку Зугрес, розташованому між Іловайськом і Харцизськом. Віктор мав свій бізнес - торгував вугіллям. 

    Коли в місто прийшли війська ДНР у липні 2014 року, до Віктора буквально відразу завітали гості. "Приїхали ДНРівці удвох із автоматами і забрали - нібито до вечора - мою "копійку", - згадує чоловік. 

    Машину із розбитим склом і фарою переселенці ледве повернули через три дні. Того ж дня, зібравши все господарство, вони вирушили на Бердянськ - тут у родини Мірошніченків була дача, придбана ще 2008 року. 
     
    "Перша зима на новому місці була дуже важкою", - згадує Наталія, - "Ми в Зугресі покинули посаджений город, а тут нічого на той момент не було". Віктор підробляв тим, що клав людям пічки. Крім того, дуже допоміг усім необхідним сусід. 

    Зараз родину годує город - живуть за рахунок продажу вирощеного на власній землі - у Віктора загалом 24 сотки. Будинка, який складається з двох маленьких кімнат, на велику сім'ю не вистачає, тому і взялися волонтери допомогти розбудувати оселю. Хоча переселенці до останнього не вірили, що волонтери реально приїдуть до них і будуть щось робити. 

    У Віктора і Наталії четверо дітей: Ігор (16 років), Ілля (7 років, піде цього року до школи), Ріната (4 роки), Вітя (2 роки, народився вже в Бердянську). Двоє старших - діти Наталії від попереднього шлюбу, у Віктора також є кілька дітей від попередніх дружин. Зараз чекають на п'яту дитину. 
     
    Найперша проблема переселенців на сьогодні - брак води в дачному селищі. Водогін сюди не підведено, воду подають через системи поливу на одну годину раз на вісім днів у теплу пору року. Викопати власну свердловину надзвичайно дорого - підземні води в районі течуть на глибині 100 метрів. 

    Водогін проходить поруч, на відстані 1,5 кілометра від селища. Але за те, щоб підвести його до дач, представники місцевої влади п'ять років тому попросили з кожного господарства по 2500 гривень (більше 300 доларів на той момент). Ніхто тоді таких грошей не знайшов. 

    На Донбас Віктор не планує вертатися: "Поки український прапор не повісять на будівлі виконкому, я туди навіть у гості не поїду". Хоча тут не все так добре, як хотілось би. Наталії скоро народжувати знову, а переселенці вже мають негативний досвід перебування в місцевих лікарнях, кажуть - донецькі були кращими. Щоправда, новоселам тут активно допомагають місцеві баптисти, прихожанами яких є Віктор і Наталія. 
     
     
    Шестеро дітей з Іловайська 
    Моя наступна зупинка - у квартирі Станіслава і Надії, які заснували дитячий будинок сімейного типу, взявши на утримання шістьох прийомних дітей. За збігом обставин, всі ці діти - з Іловайська, та й уся родина - також вихідці з Донбасу. 

    На цій дільниці працює всього 4-5 волонтерів БУРу, вони мають утеплити підлогу на балконі, де буде додаткове спальне місце для когось із дітей. 
    Станіслав за фахом старший машиніст на електростанції, зараз вийшов на пенсію. У Надії є троє своїх дітей, але вони вже давно виросли. За фахом вона колишній вихователь, і коли 2007 року закрили місцевий центр, вирішила взяти під опіку двох безбатченків. Спершу прийняли Катю з Юрою, потім Настю, а потім Юлю, Машу і Ніну, які між собою є сестрами.

    Коли виїжджали з Донбасу, ще не думали, що це надовго. Їхали спершу в Генічеськ на відпочинок, на той момент у регіоні ще не почалися активні бойові дії. Коли стало зрозуміло, що вертатися додому не варто, оселилися спершу на території табору "Факел" у Бердянську, де і прожили півроку. Потім микалися по різних адресах, поки за допомогою євангеліє-християнських баптистів не отримали це помешкання. Облаштовувати квартиру їм також допомагала церква. Житлової площі для вісьмох людей трохи бракує і є можливість за підтримки все тих же баптистів оселитися у набагато більшій квартирі у Херсоні, але діти вже звикли до Бердянська. 

    Надія пишається своїми прийомними дітьми, каже, що вони слухняні і підтримують один одного. 
     
    Хлопець-аутист Максим із бабусею Тетяною, волонтери БУРу допомагають їм робити ремонт у кількох кімнатах у квартирі
     
    Гіперактивний Максим
    Вперше сім'ям, де є діти-аутисти, БУР почав допомагати під час табору в Херсоні в липні 2017 року, коли познайомилися із організацією "Дивовижні діти Херсона". 

    Максим, та його мати і бабуся - обидві Тетяни - живуть у трикімнатній квартирі на другому поверсі "хрущовки". Довгий час у них не було води у ванній кімнаті - просто нікому було замінити кран, а запросити майстра не вистачало коштів. Та й сама квартира давно потребує оновлення. За два тижні волонтери розраховують переклеїти шпалери у двох кімнатах і коридорі і повністю полагодити санвузол. Першим ділом поставили новий кран у ванній. 

    Поки волонтери володарюють у половині квартири, готуючи стіни до поклейки шпалер, я усамітнююся з двома Тетянами і Максимом у іншій половині, серед розкиданих речей, підписаних рівними друкованими літерами. Мама хлопчика якраз напередодні застудилася і простить її не фотографувати. Щоб малий не заважав спілкуватися, даю йому в руки фотокамеру, проте ремінь від неї залишаю у себе на шиї, аби хлопець нікуди не пішов із цінним пристроєм. 
    Максим - у багатьох смислах нетиповий аутист, він вирізняється гіперактивністю навіть серед таких же, як і він, але водночас є, напевно, найадаптованішим серед дітей-аутистів у Бердянську. Жити в суспільстві його вчать передусім мама, дефектолог за фахом, і бабуся. 

    "Від нього відмовилися всі лікарі і всі школи, вважаючи розумово відсталим, хоча у Максима IQ дорівнює 138 одиниць. Це найвищий для Бердянська показник серед дітей-інвалідів", - розповідає мама хлопчика. 

    Максим на індивідуальному навчанні в 4-му класі, програма навчання, хоч і розрахована на дітей із затримкою розвитку, проте не дуже сильно відрізняється від загальноприйнятої. Хлопчик любить конструювати речі із підручних матеріалів, витягує і показує велику коробку із іграшковими автомобілями, зробленими власноруч із паперу. 

    "З ним не можна було зайти в автобус, в перукарню, його доводилося постійно тримати обома руками, щоб себе або когось не пошкодив", - тимчасом згадує бабуся. 
     
    Дуже важко починалося освоєння маршруток. Мамі довелося буквально добиватися, щоб її не виставляли з дитиною з автобуса і не обливали брудом. Складність була в тому, що Максим, потрапляючи всередину, намагався руками або ногами вибити скло, а також бив маму головою. 

    "Щоб відпрацювати навик їзди на автобусі, ми сідали на кінцевій зупинці, де менше людей, і встигали проїжджати півзупинки, і так було більше року кожен день. Тепер уже з цим проблем нема, вони навіть їздили у Миколаїв потягом", - радіє мама хлопчика. 

    З іншими сім'ями зі схожими проблемами майже не спілкуються. Мама каже - через те, що інші не витримують її напору у бажанні адаптувати дитину. Кожну вільну хвилину Тетяна намагається із Максимом щось пропрацювати, навіть коли йдуть на пляж купатися. 

    Зараз Тетяна намагається налагодити контакт хлопчика із іншими дітьми - ходить із ним на дитячі майданчики, привчаючи до комунікації. Крім того, потроху вчить Максима допомагати на кухні. Він уже вміє чистити моркву на суп, може порізати овочі на салат. За допомогу на кухні Максим отримує свою винагороду - додаткові 15 хвилин сидіння за комп'ютером. 

    "Максим гіперактивний. Це зараз він веде себе як діамантовий. Але навіть при цьому ми зайняті ним від світанку до заходу сонця. І тому ввечері ми вже перебуваємо у стані вижатого лимона", - зізнається бабуся. 

    Саме позитивні зміни в його поведінці дали сім'ї можливість почати хоч якийсь ремонт у квартирі. Хоча й від ремонту вже дуже стомилися - через те, що кожного дня мусять після волонтерів усе вимивати, інакше Максим запросто може спробувати на смак залишки будівельних матеріалів. 
     
     
    Громадський простір
    Бердянськ - курортне місто, тому інфраструктура розваг тут розвинена досить добре. Парк атракціонів із великим оглядовим колесом, прогулянки на човнах, кілометри пляжів і грязевих джерел, кав'ярні і ресторани. Проте знайдеться тут що робити і людині з невисоким рівнем доходів. 

    У місцевому центрі творчості "Академія ремесел", створеному 1999 року, займаються зокрема реабілітацією місцевих дітей через арт-терапію. 

    "1999 року ситуація із людьми з особливими потребами була значно гірша, ніж зараз. Вони по двадцять років сиділи вдома, не маючи можливості навіть між собою спілкуватися, не те що з майстрами народних ремесел", - розповідає керівник центру Людмила Василівна Кириленко-Грабовська, - "ми намагаємося показати дітям, що маючи вади, вони ще й мають великі можливості, бо коли боженька щось забирає, то він замість того і щось дає". 
     
    Для волонтерів БУРу і тут знайшлася робота - поремонтувати піч, зробити на горищі вікно, а найголовніше - допомогти завершити мурал у великій кімнаті, який от уже 13 років ніяк не можуть домалювати. 

    У Академії працюють майстерні петриківського розпису, писанкарства, плетення, ткацтва, вишивки, діють майстер-класи для вагітних жінок тощо. 
      
     
    Ще одне місце, де волонтери можуть покращити побут жителів, визначили уже після початку табору. В одному з дворів у центрі міста колись був кінотеатр просто неба - кількадесят лавок і кількаметровий екран. З часом лавки розібрали, і місцеві мешканці не палали бажанням їх повертати, оскільки в таких місцях часто збираються любителі випити і погуляти. Проте після консультацій, територію все-таки вирішили відбудувати, хоч і не всі зраділи тому, що лавки повернуться. 
     
     
     
    Пустити БУР у люди 
    Питаю керівників БУРу, чого чекати від волонтерів наступного року. Головний план на наступний рік, за словами Юрка Дідули, перетворити БУР на соціальну франшизу, яка би допомагала організовувати для потреб відбудови міст локальні команди і допомагала їм здійснювати фандрейзинг - щоб табори організовувалися не тільки вихідцями із Львівської освітньої фундації, а й місцевими активістами. 

    Але перед тим, як впритул взятися за реалізацією цієї задумки, треба завершити табір у Бердянську, а потім ще попрацювати у Чорткові, Мукачеві і Коломиї. 2017 рік для БУРу почався наприкінці березня у Лисичанську, а завершиться в жовтні на Західній Україні. 
     
    [huge_it_slider id="11"]
     
    Коли табори завершуються, не уникнути сліз, обіймів і довгих прощань. За тиждень люди встигають міцно здружитися. Хтось потім приїжджає в наступні міста, щасливо зустрічаючи давніх знайомих із попередніх експедицій, хтось розповідає іншим про свої будівельні пригоди, спонукаючи друга чи родича також заповнити анкету, дехто з найбільш активних волонтерів потім може стати менеджером БУРу. 
     
       
    Волонтерство в Україні - це найчастіше прерогатива молоді і студентів, щойно ви знайшли постійну роботу і обзавелися власною сім'єю, вирватися зі звичних кіл побуту стає ой як важко! Тим краще, що волонтерський рух розвивається, що ми зі студентських років вчимося простій істині: перш ніж щось цінне отримати, інколи треба щось цінне віддати, і є цінності, які грошима не виміряти.
     
    Текст і фото: Олександр Хоменко
    Джерело - www.depo.ua
     
    Більше
  • Стартував конкурс-міні грантів для створення молодіжних платформ у селах та містечках

    Напевно серед вас, молоді та активні, немає таких, хто б не чув про молодіжні платформи «Вільна хата» у Краматорську чи «Теплиця» у Слов`янську. І багато хто з вас хотів би мати таку платформу у своєму селі, селищі чи містечку, правда? Так ось, Львівська освітня фундація (далі - ЛОФ) дає вам можливість зробити перший крок! Хочете мати молодіжну платформу? Тоді заповнюйте заявку. Ми працюємо вже більше п`яти років з волонтерами малих громад України і з радістю підтримаємо найкращих.

     

     

    Отже, ЛОФ оголошує конкурс міні-грантів на створення молодіжних платформ у селах та містечках України. Метою конкурсу є підтримка активної молоді, що здійснює систематичні зміни у своїй громаді, реалізовує соціальні, екологічні, освітні та культурні ініціативи.  

     

    Цілі програми:

    • підтримка молодіжних ініціатив, спрямованих на соціальний, культурний і освітній розвиток сільських територій;
    • підтримка молодіжних ініціатив, спрямованих на соціалізацію та залучення до життя громади дітей та підлітків сиріт, напівсиріт, тих, що опинились у складних життєвих обставинах;
    • розвиток волонтерства в малих локальних громадах;
    • налагодження співпраці між державою, церквою та громадським середовищем заради сталого розвитку громади;
    • поширення ідеї створення мережі постійнодіючих молодіжних волонтерських осередків.

     

    На нашу думку молодіжна платформа – це:

    • місце для навчання, генерації нових ідей, проведення презентацій, майстер-класів, зустрічей та якісного відпочинку;
    • відкритий простір для комунікації молоді та реалізації молодіжних ініціатив;
    • майданчик для співпраці молоді з владою та бізнесом.

     

    Вимоги до проектів-учасників конкурсу грантів:

    • вік членів команди організаторів до 35 років;
    • організація працює у населеному пункті з населенням до 20 000 осіб.
    • залучення до проекту дітей та підлітків: сиріт, напівсиріт, тих, що опинились у складних життєвих обставинах;
    • співпраця з релігійними організаціями/церквами або місцевими священиками;
    • наявність юридично зареєстрованої громадської/благодійної організації;
    • наявність рахунку в банку;
    • тривалість проекту не менше 3 місяців.

     

    Вимоги до проектної пропозиції

    • У проектній заявці має бути чітко прописана програма діяльності платформи;
    • Грантодавець має із проектної пропозиції чітко розуміти як буде працювати платформа після завершення проекту (з яких ресурсів буде фінансуватись, в яких напрямках працюватиме)

     

    Максимальна сума міні-гранту - 20 000 грн.

     

    Дедлайн подачі заявок - 15 вересня 2017 року, 23:59 год.

    Грантову заявку можна завантажити тут, надсилайте грантові заявки на електронну скриньку volunteerproject.lef@gmail.com

     

    Контактуйте з нами:

    volunteerproject.lef@gmail.com

    +38 093 48 67 406

     

    КОНКУРС ТРИВАЄ В РАМКАХ ПРОГРАМИ «РОЗВИТОК ВОЛОНТЕРСТВА В ГРОМАДАХ»

    Більше
  • Небайдужі. Наталя Гаєвська.

    Це Наталя, і ви маєте з нею познайомитись. Вона Людина, яка  надихає, захоплює та повертає віру в Добро навіть тим, хто здавалось остаточно її втратив.

     

     

    Зараз Наталя живе в селі на Яворівщині, виховує трьох власних дітей (наймолодшій крихітці лише 8 місяців), та опікується проблемними родинами з довколишніх сіл. Крім того нещодавно в Народному домі організувала незабутні вечорниці на Андрія для сільських діток і їх батьків, приємні спогади і чутки до сих пір ходять по району. Крім того на виступи і свята не приходить з пустими руками. Завжди має гостинці для дітей. Чи то книги, чи енциклопедії, щоденники,записники, печиво, торти. Полюбила вона тих зелівських дітей, прикіпіла до них. Вона вважає, що з дітьми треба займатися, сіяти в них  добре зерно, яке потім дасть свій врожай. Залучати їх до гуртків, створювати цікаві та комфортні умови для їх життя в селі. Також, спільно з молоддю розфарбовує зупинки, висаджує квіти на сільських вулицях, робить величезну кількість справ для того, щоб жити в селі було приємніше, комфортніше та цікавіше.

     

    Наталя опікується родинами, чиї діти знаходяться під загрозою вилучення. І це ще не все, у липні, завдяки наполегливості цієї неймовірної жінки вдалось повернути дитину з “Будинку дитини” у рідну сім’ю.


    Зазвичай надто активні люди, що не проходять повз чужу біду, самі не мало тої біди бачили. В житті Наталі було багато злетів й падінь, часом навіть здається, що забагато, як для такої милої молодої жінки.

     

    В студенські роки Наталя стала ініціатором створення організації “Молодь за майбутнє”

     

    "Ми були юні дівчата і хлопці. Ми довели, що з нами в нашому маленькому місті вартує рахуватися. Ми одночасно покривали багато соціальних напрямків. По екології висаджували дерева, прибирали узбережжя Азовського моря від сміття два -три рази на рік. По волонтерству: опікувалися ветеранами ВВВ, брали над ними шефство і прибирали в хаті, готували їсти, приносили з магазину продукти, з аптеки - ліки, рубали дрова, носили воду... Сан.просвіт роботу вели. Профілактика наркоманії, СНІДу, куріння, алко.. Виступали з агітацією здорового способу життя в ВУЗах, ПТУ, школах. Все в доступній формі, самі писали сценарії. Багато часу приділяли майбутньому материнству, шлюбам, статевому вихованню. Мною був написаний і виграний грант від мерії міста на тоді величезну суму по профілактиці здорового способу життя. Я мала потім обмін досвідом з поляками. Три тижні я навчалася і ділилася досвідом у Варшаві, Любліні. Де мені пропонували лишитися і навчатися у Польщі, та я повернулася додому! Мером міста я була нагороджена у День Молоді на Приморській площі Грамотою за високі досягнення у розвитку молодіжного руху і вагомий внесок для громади. Мені пропонували очолити в міській раді комітет у справах сімї та молоді. Але я вибрала Київ і одруження. Я продовжила навчання в м.Києві. Тут і перше робоче місце і досвід. Як професійний так і життєвий."

     

    Наталя лікар за професією. Свого часу була власницею приватної клініки, проте, за часів Януковича стала жертвою рейдерського захоплення власності. В одну мить втратила все. Переїхала жити в Крим.

     

    "Найбільше винесла професійного з клініки "Борис". З приватної клініки закритого типу, де обслуговувалися лише VIP персони. Той сервіс, той досвід, рівень - Європа, Америка.. І я його маю. Тому мені є з чим порівняти. Показати і навчити ,як має бути. Який має бути медичний сервіс, які послуги. Я мала свою власну клініку, та, нажаль, за часів Януковича її не стало....Три роки і все... Все пішло. Нажаль, і серце мого тата не витримало... І я, щоб заховатися від всього світу і від болю втрати соєї рідної людини переїхала в Крим..  В ліси і гори, там де плескіт хвиль і крик чайок.. мені це було треба.. Для душі і спокою."

     

    Та спокійне життя тривало не довго. Вже за рік часу Наталі довелось стати свідком анексії півострова.

     

    "За рік часу там з'явилися серед білого дня "зелені чоловічки", важка техніка, гранатомети, бтр, величезні важкі ревучі військові літаки і гелікоптери, котрі курсували цілими днями над головою.. Страх застигав в очах.. Стигла кров, волосся ставало дибки.. Сусіди тут же доклали куди треба, що ми говоримо українською, що ми українці. Нас звільнили  з роботи, бо українці. Сказали, що паспорт РФ нас не врятує і дали час для депортації і звільнення території.. Ось саме тоді, мені захотілося стати бандерівкою, захотілося спокою і говорити вільно моєю мовою. За один день ми спакували ковдри, подушки і дитячий одяг,  і відправили Новою роштою на склад номер один, навіть не уявляючи де цей склад. Самі з дітьми поїхали машиною. Тоді по ТВ показували дуже гарні ролики як Садовий і Сех (зараз Синютка) приймають радо в обійми тих нещасних переселенців. І мені на той час вже так хотілося тих обіймів, того омріяного спокою...Я є тимчасово переміщенною особою.. Львівщина нас приняла гостинно..."

     

    Оскільки Наталя висококласний лікар, вона  була обрана в комісію при ЛОДА по реформуванню системи охорони здоров'я. Наталя мріє, щоб пересічні українці мали доступ до фахової медицини.

     

    "Іноді, по-справжньому, (тільки не смійтеся) відчуваю себе дуже самотньою... А тут, потреба бути важливим і необхідним в житті інших. Хоча б якийсь період. Бути таким певним символом СИЛИ і ВІРИ, без якої вони, Ковалі і Шепітки (родини, якими зараз опікується Наталя), можливо, не справилися б...
    Як не крути, ЛЮДИНА істота соціальна, а значить почуття співпричетності здатне викликати в неї велике глибоке психологічне ( моральне) задоволення. І саме це дозволяє почуватися особистістю. Потрібним саме тут і саме зараз)"

     

     

    Ця історія яскрава ілюстрація до твердження, що змінюючи простір довкола себе, ти змінюєш Світ. Це той випадок, коли труднощі гартують і сприймаються, як виклик, а не як поразка, коли халепа є стимулом до активної дії, а не причиною скласти лапки і здатися.

     

    Наше суспільство остаточно одужає, коли така реакція на чужу халепу стане нормою суспільної поведінки. Ми маємо зрозуміти, що наша відповідальність не обмежується стінами власної оселі, бо якщо ми хочемо жити в здоровому соціумі, ми спільно маємо дбати про його здоров'я.

    Більше
  • Які вікенди робить “Старший брат” і навіщо?

     

    Щороку "Старший брат" запрошує усіх учасників програми до Львова. Ми п’ємо каву, ходимо із задертими головами, розглядаючи архітектуру і … не тільки. Чим корисні такі вікенди і що вони нам дають?

     

    Проект "Старший брат" - наставництво для діток героїв АТО" не є локальним проектом - він охоплює всю Україну, і будь-хто може стати наставником. Сьогодні "Старший брат" - це люди із близько 20-ти різних міст, які працюють у проекті або вже завершили свою діяльність. Бути наставником - справа непроста. Ти маєш вміти планувати, правильно використовувати свій час та постійно шукати нові можливості для роботи з дитиною. Найбільшим ресурсом кожного наставника є він сам з його вміннями, натхненням та розумінням.

    Щоб наставник не залишався наодинці з різними радощами та труднощами "старшобратівства", ми кличемо його до Львова на вікенд. Цей час ми використовуємо у трьох основних напрямках:
    1. тренінг для наставників
    2. цікаві та корисні заходи для дітей
    3. можливість побути у новій атмосфері дитині та наставнику разом.

    Вікенд у Львові дозволяє поспілкуватися наставникам з психологами, отримати відповіді на питання, які виникають під час роботи з дитиною. Дитина та наставник ближче пізнають один одного, мають можливість побути разом трохи довше, аніж зазвичай, що й сприяє побудові довіри між ними.

    Для команди "Старшого брата" такі вікенди теж надзвичайно важливі, тому, що допомагають почути відгуки наставників та дітей, зрозуміти виклики, познайомитися ближче з учасниками. Львівські вікенди - це не лише кава, це різні мистецькі майстер-класи, цікаві екскурсії та робота над собою. Хоч ми й називаємо "Літня соціальна школа" вікендом, але це зовсім не відпочинок, це, в першу чергу, - подорож, пізнання та формація. "Старший брат" у підборі заходів дотримується трьох основних принципів:
    *цікаво,
    *корисно,
    *можу навчити ще когось. Це дозволяє нам вірити в те, що дітки та наставники повертаються зі Львова з внутрішнім ресурсом, натхненням та задоволенням самим собою.

    16-18 червня 2017 року учасники програми "Старший брат" гостюватимуть у Львові на "Літній соціальній школі". Чому соціальній? Це все тому, що в перший день програма "Старший брат" об'єднує сили із проектом "Добрий сусід", щоб спільно допомогти сім'ї, яка проживає у с.Зелів. Батько самотужки виховує трьох діток і всіма своїми намірами показує, що готовий забрати ще двох своїх "пташенят" з інтернатів Львівської області. Наставники допоможуть батькові у побуті та в роботі на подвір’ї. Такий захід має на меті показати, що допомагати може кожен, та поширити ідею "Доброго сусіда" в інші міста нашої країни.

    Окрім соціальної складової, наставників та діток чекають різні освітні, культурні та дозвіллєві заходи.
    Цикл зустрічей у Львові завершується, тому "Старший брат" планує подальші свої вікенди проводити у різних містах наставників. Можливо саме Твоє місто стане наступним?
    Ставай “Старшим братом” і завжди будь “Добрим сусідом”!

    Маріанна Білик

    Більше
  • Добрий сусід потрібен усім

    Цей матеріал не стосується вас лише у випадку, якщо ви Робінзон Крузо. У всіх інших так чи інак є сусіди. Ми живемо в соціумі, взаємодіємо з ним. Стосунки з сусідами здатні впливати на якість нашого життя.

     

    Отож, поговоримо про родини в складних життєвих обставинах (СЖО). Кожна історія індивідуальна, в кожної такої родини були причини та передумови, що призвели до кризового стану. Якщо в такій родині є діти, то існує високий ризик, що зрештою вони опиняться в державних закладах опіки. Традиційно соціум досить скептично реагує на таке сусідство.  Члени родин у СЖО часто відчувають зневажливе ставлення оточення, зверхність та упередження. Коли ж, зрештою, діти з кризових сімей опиняються в інтернаті, пересічний громадянин пакує подарунки та самовіддано везе їх в інтернати. До вихованців інтернатів у більшості є сентименти, співчуття та глибока симпатія. Проте, чи не відчуваєте ви, що схема поламана? Що значно простіше й корисніше для усіх нас було б в той чи інший спосіб підтримати родину у СЖО, спробувати допомогти їм подолати кризу, тим самим унеможливити потрапляння дітей в інтернат? З державного бюджету України щороку виділяється 7 млрд грн на утримання інтернатної системи. Усе це гроші платників податків, сумлінних працюючих громадян, власників бізнесу. Тобто, якщо сьогодні ми не знайдемо розумний спосіб підтримати родину в СЖО, то завтра ми будемо утримувати цю родину власним коштом.

    Серйозна хвороба когось із членів родини, сімейні негаразди, розлучення, нещасні випадки, або дії аферистів — ось перелік класичних причин, від яких жоден із нас не застрахований, і які зазвичай призводять до кризи. Людина з якою сталось щось із вищепереліченого перебуває у відчаї, рідко здатна мислити конструктивно, самостійно знайти вихід із ситуації. Проте вчасна підтримка і допомога можуть повернути людину в русло нормального життя. Саме тому потрібно змінювати класичні схеми взаємодії громади з кризовими родинами.

    Знайомтесь, це Андрій та його діти. Вони мешкають в селі Зелів Яворівського району Львівської області.

     

     

    Вони класична родина у СЖО. Їхня мама зникла в невідомому напрямку 3 роки тому, залишивши Андрія та п’ятьох дітей. Молодшу Настуню чоловік самостійно виховує з десятиденного віку. Двоє дітей знаходяться під постійною опікою держави (хоч він не позбавлений батьківських прав на жодного з п’яти дітей), ще двоє — під частковою опікою. Андрій щотижня забирає їх додому на вихідні. У хату регулярно навідуються з інспекцією представники державної соціальної служби, вони повідомили Андрію, що якщо він терміново не покращить стан житлових умов, то й решту дітей заберуть під опіку держави. Чоловік у відчаї, адже, не зважаючи на цілий ряд негараздів у житті, він дуже любить своїх діток і гарно про них дбає. В Андрія велике господарство, він тримає птицю, кроликів та кіз. Він жертва обставин і потребує допомоги. Саме тому він став героєм проекту “Добрий сусід”.

     

     

    Метою проекту є гуртування людей на рівні громад, об’єднання зусиль заради допомоги ближньому.

    Про цю родину ми дізнались завдяки посту Наталії Гаєвської — мешканки сусіднього села, яка дізналась про ситуацію й почала бити на сполох. По суті, Наталія є уособленням доброго сусіда. Вона добра й небайдужа жінка, яка через дописи у соціальних мережах почала закликати громаду допомогти Андрію зберегти родину і діток в ній. Ми підтримали цей заклик і люди радо відгукнулись. Володимир Лозинський — спеціаліст з водопостачання та водовідведення, що також мешкає в селі Зелів, погодився безкоштовно провести воду в будинок Андрія (наразі водопостачання — це одна з основних вимог представників соціальних служб). А отже, Володимир — ще один добрий сусід.

    Спільними зусиллями ми зможемо покращити умови життя цієї родини. Вже з вересня Настуня піде в дитячий садок, і Андрій зможе почати працювати, бо протягом останніх трьох років він фактично перебував у декретній відпустці.

    Нажаль, історія Андрія дуже банальна й пересічна. Якщо ви поцікавитесь, то точно знайдете подібну родину в своєму будинку, на своїй вулиці, в своєму кварталі.

    Знаєте, у Словаччині, якщо родина потрапляє в скрутну ситуацію, соціальні служби ініціюють збори так званого “родинного кола”. Збираються 10-15 родичів різного ступеню близькості і напрацьовують конкретний план допомоги. Кожен пропонує спосіб, в який він долучиться до виправлення ситуації. Таким чином родина в СЖО отримує допомогу та підтримку. А члени суспільства розуміють, що їхня відповідальність не закінчується стінами власного дому. Так було не завжди. Адже для зміни законодавства достатньо року, а для зміни свідомості часом мало десятиліття.

    Коли члени громади розумітимуть, що якість життя залежить і від них самих, почне спрацьовувати принцип “колективного імунітету”. Якщо провести паралель з імунопрофілактикою — в громаді, де 95% людей мають щеплення, решта 5% не захворіють, бо будуть захищені колективним імунітетом.  Так само й з умовним здоров’ям суспільства. Родина у СЖО, оточена родинами з високим рівнем громадянської свідомості, відповідальними й небайдужими людьми, легше долатиме власну кризу, буде тягнутись до високих стандартів життя, рівнятиметься на тих, хто вчасно простягнув руку допомоги.

    Допомога ближньому — це своєрідне правило десятини у нематеріальному еквіваленті. Коли долучаєшся до доброї справи не за гроші, не через обов’язок, а просто тому, що можеш це зробити, у душу приходять незвідані радість та спокій. Приходить розуміння, що ти не марно тупотиш по Землі, що хтось раніше не знайомий тепер згадуватиме тебе добрим словом. Коли це стане суспільною нормою, також прийде усвідомлення, що в разі лиха ти не лишишся із ним сам на сам.

     

    Фото Наталії Раїник

    Більше
  • Стартував проект “Добрий сусід”

    У травні цього року у Львівській освітній фундації стартував проект “Добрий сусід”. Програма спрямована на допомогу родинам, які з різних причин опинились в скрутному становищі, а також на активізацію громад на мікрорівнях.

     

     

    Хвороба, втрата роботи, родинні негаразди — причини, які будь-кого можуть вибити з колії. Проте досить часто, для того щоб знову повірити в себе і подолати кризу, потрібна зовсім незначна підтримка. Таку підтримку  цілком можуть забезпечити родичі та сусіди. Метою проекту є гуртування людей на рівні громад, об’єднання зусиль заради допомоги ближньому.

     

    Першою героїнею проекту стала Віра Петриків. Її мама померла, батько давно позбавлений батьківських прав. Віра сама виховує донечку та живе в кімнаті комунальної квартири. На початку проекту стан кімнати не відповідав жодним уявленням про гідне житло. Через протікання даху приміщення відсиріло, стіни полущились та обросли грибком.

     

     

    Ми анонсували початок проекту через соціальні мережі, створили анкету волонтера для того, щоб запропонувати львів’янам долучитись до доброї справи в зручний для них спосіб (допомогти робити ремонт, поділитись будівельними матеріалами, підтримати проект за допомогою фінансової пожертви). З’ясувалось, що коли людям запропонувати конкретний спосіб долучення - вони радо відгукуються. Попит на активності є. Часом, щоб включитись до ініціативи, громаді  потрібно дати схему й показати приклад. 

     

    Ремонт допомагали робити Тарас Левицький (студент-математик) та Юлія Пасішнюк (операційна медична сестра).

     

     

    Велика кількість людей поділились будівельними матеріалами та підтримали проект фінансово. До висвітлення долучились газети та телеканали, а також  звичайні громадяни, які поширювали дописи про “Доброго сусіда” в соціальних мережах.

     

    Роботи тривали близько 10-ти днів. Ми замінили вікно, зашпаклювали та пофарбували стіни, відремонтували підлогу. Працівники ЛКП “Левандівка” після нашого звернення перекрили дах новим рубероїдом.  Помешкання набуло зовсім іншого вигляду, і сподіваємось, що якість життя Віри та її донечки Аліни тепер теж зміниться на краще.

     

     

    А ми працюємо далі. Наступним етапом проекту буде допомога багатодітному татові з села Зелів. Дружина залишила родину та зникла в невідомому керунку. За несплату комунальних послуг їм відрізали газопостачання. Через сирість хата почала руйнуватись та обростати грибком. Їм дуже і дуже важко, односельці кажуть, що родина заледве пережила зиму. Разом з тим, тато дуже гарно дбає про діток, з усіх сил намагається втриматись на плаву, веде господарство, тримає кролів та птицю. Найменшу Настуню тато Андрій сам виховує з 10-ти днів. Двоє його дітей перебувають під частковою опікою держави (він забирає їх додому щотижня),  ще двоє постійно проживають в інтернаті, хоч він не позбавлений батьківських прав на жодного з п”ятьох діток. Андрій хоче привести хату до ладу, забрати дітей з інтернату  та самостійно їх виховувати. Велика кількість односельців вже зголосилась допомагати, а це значить, що “Добрий сусід” працює ефективно.  То ж ми продовжуємо, а ви приєднуйтесь. Допомагати легко і дуже приємно!

    Більше
  • Конференція з деінституалізації

     

    25 — 26 березня відбулась міжнародна конференція “Система опіки дітей сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування: українські та міжнародні практики. Шляхи підвищення якості соціальних послуг в Україні”, організована Львівською Освітньою Фундацією.

     

    В заході взяло участь близько 100 учасників зі всієї України, а також зі Словаччини та Сполучених Штатів. Метою конференції було напрацювання спільної стратегії зміни існуючої системи опіки, обмін досвідом, налагодження контактів. В цій галузі працює безліч благодійних, громадських та релігійних організацій, велика кількість державних службовців. Усі вони роблять важливу роботу, проте, часто буває так, що дії ці відбуваються паралельно і неузгоджено.

     

    Робота на конференції була умовно розділена на чотири блоки:

    1. Превентивна робота з сім”ями у складних життєвих обставинах.
    2. Міжнародні практики реформування інтернатної системи та сучасні форми опіки.
    3. Робота з дітьми, що вже потрапили в інтернат, живуть і виховуються там — як зробити їх життя менш ізольованим, забезпечити контакти з людьми та світом, що знаходиться “за білим парканом”.  
    4. Життя після інтернату — супровід випускників, допомога в адаптації та соціалізації.

     

    Загалом усі учасники погодились, що існуючу систему потрібно змінювати. Вона неефективна, лишилась нам у спадок від тоталітарної системи Радянського Союзу і мало змінилася з тих часів. Дітям, що зростають в інтернатах, дуже складно зберегти власну індивідуальність, адже в цих закладах повсюдно використовується колективний підхід. Разом з тим потрібно розуміти, що йдеться про величезну структуру, яку не можна просто зруйнувати, не запропонувавши натомість іншого й кращого варіанту. Ми говоримо не про будівлі, ми говоримо про тисячі працівників та десятки тисяч вихованців — це живі люди, про долю яких треба подбати, з думкою яких потрібно рахуватися.

     

    Конференція тривала два дні. В обговоренні актуальних питань захисту прав дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування взяли участь спеціалісти служб у справах дітей, директори інтернатів, представники громадських, благодійних та релігійних організацій.

     

                                                        Превентивна робота з сім”ями у складних життєвих обставинах

     

    Ростислав Тимків, начальник служби у справах дітей міста Львова, доповів про превенцію сирітсва на рівні міста, шляхи покращення якості державних соціальних послуг. Пан Ростислав розказав про програму соціального житла для дітей сиріт, в якій передбачено, що 30% вартості житла сплачує опікун дитини, а 70% сплачує держава (кошти виділяються з міського чи обласного бюджету). Щороку у Львові близько 75 — 80 дітей з інтернатів влаштовуються під опіку, приблизно така ж кількість залишається в інтернатах. Разом з тим спостерігається чітка динаміка до збільшення влаштування дітей в Дитячі будинки Сімейного Типу, і зменшення їх кількості в інтернатних закладах.

     

     

     

    Отець Роман Сиротич, керівник БФ “Карітас-Київ”,синкел у справах соціального служіння Київської архиєпархії, доповів про діяльність “Карітасу УГКЦ” та стратегію служіння церкви у допомозі сім”ям у кризі.

     

     

     

    Валентина Варава, Представник ГО “Ініціатива Е+” розказала про роботу з родинами героїв АТО, і про те, як врятувати невинних жертв війни від притулку.

     

     

    Тетяна Йордан, керівник проекту наставництва “Одна надія” поділилась історією створення, розвитку та досягненнями проекту.

     

    Отець Роман Прокопець, голова “Центру опіки сиріт” поділився досвідом роботи в напрямку превенції сирітства, та напрямками роботи з родинами в складних життєвих обставинах.

     

    Роксолана Тимяк-Лончина, представник американської діаспори, уже багато років приїжджає в Україну, створила в Сполучених Штатах благодійний фонд, кошти якого спрямовуються на покращення якості життя сиріт в Україні.

     

     

                                        Міжнародні практики реформування інтернатної системи та сучасні форми опіки

     

    Йозеф Міклоско, керівник ГО “Usmev ako Dar”, Словаччина, розказав про досвід деінституалізації інтернатної системи в своїй країні, покроково описав процес переходу від інтернатів до альтернативних форм опіки. Значення доповіді пана Йозефа складно переоцінити.

    Отже, їхня реформа почалась із поділу великих інтернатних закладів на менші блоки і з подальшим переформатуванням їх в Родинні доми. Станом на сьогодні в Словаччині функціонує 8 малих дитячих будинків, великих уже не залишилось. Відбулась також поступова трансформація персоналу - на початку була велика кількість технічних працівників і мало вихователів, тепер - є лише вихователі, які виконують більшість технічної роботи, а також по можливості залучають до побутових справ своїх вихованців. Для опіки над найменшими дітками було створено посади професійних батьків-вихователів. Законодавчо закріплено, що дитина віком до 6-ти років має виховуватись такими батьками. Адже всім відомо, що колективний підхід у вихованні найзгубніше впливає на найменших дітей.

    Основним принципом словацької реформи є докладання максимуму зусиль для того, щоб врятувати родину, яка з тих чи інших причин опинилась у кризі. Якщо сім”я не здатна самотужки вирішити власні проблеми, соціальні працівники ініціюють збори “родинного кола” - запрошують родичів на спільну нараду, на якій вирішують, хто з них і у який спосіб здатен допомогти подолати кризу. Вражаючим є рівень свідомості - громадянин розуміє, що його відповідальниість не обмежується стінами власного дому. Пан Йозеф зазначив, що шлях до цього був досить довгим, оскільки для того, щоб змінити закон потрібен 1 рік, для того, щоб змінити свідомість - потрібно 20 років. Велику кількість родин вдається врятувати вже на цьому етапі, відповідно, запобігти потраплянню дитини в сиротинець.

    Одним з ключових моментів є збереження зв”язків дитини з біологічною родиною. Лише 2% словацьких дітей мають статус сироти. Решта, проживаючи в прийомних сім”ях чи родинних домах, регулярно спілкується з біологічними батьками, або з кимось з родичів. Для дитячої свідомості дуже важливо не втратити контакту з власним корінням, зростаючи знати, що ти не сам в цьому світі. В Словацькому законодавстві також закріплено, що рідні брати і сестри обов”язково мають виховуватись в одній родині, їх заборонено розділяти.

    Дослідження, проведені колегами зі Словаччини, показали, що з усієї сукупності батьків у кризі: 35% - з тих чи інших причин не можуть дбати про своїх дітей, 14% - не хочуть дбати, і 51% - не знають, як це робити. Це означає, що переважна більшість дітей з інтернатів могли б повернутись додому, якби батьки вміли про них піклуватись. Це дуже вагома причина для того, щоб основний акцент ставити на роботу з родинами.

    Досвід Словаччини показав, що левова частка успіху залежить від згуртованої роботи соціальних працівників, їх вміння побудувати довірливі стосунки з родиною, і лише незначна частина залежить від самої методики.

    Для додаткової мотивації якісної роботи соціальних працівників в Словаччині є цілий ряд державних та громадських рейтингів і винагород. Також словацьке Міністерство соціальної політики започаткувало нагороди для родинних домів, які найкраще працюють з дітьми.

    Діти, що виховуються в Родинних домах, відвідують звичайні загальоосвітні школи, тому перебувають в постійному контакті з соціумом.

    З 2015 року в країні запрацювала програма “Ангел-охоронець”, в рамках якої випускники інтернатів опікуються підлітками з дитячих будинків, діляться з ними досвідом, підтримують та супроводжують під час переходу від життя в дитячому будинку до дорослого й самостійного життя.

    Для роботи з родинами у скруті також в кожному регіоні Словаччини створені родинні центри (важливим моментом є відсутність у назві слів “кризовий” чи “соціальний”, оскільки вони підкреслюють особливий статус родини і не сприяють інтеграції). В такому центрі родина може перебувати протягом трьох років. Для кожного окремого випадку розробляється індивідуальна програма допомоги. Родини частково оплачують проживання в центрі, а також зобов”язані працювати. Більшість родин, які вчасно отримали підтримку, з часом стають на ноги і успішно дають собі раду.

    Для успішності та нормального темпу реформування ситеми необхідно знаходити точки дотику між владою, працівниками інтернатів та громадськими організаціями. А також потрібно системно працювати в напрямку формування/зміни громадської думки. Важливо доносити до суспільтва меседж, що в інтернаті можуть працювати добрі й турботливі люди, але сама система колективного виховання дуже часто є нищівною для особистості дитини, її потрібно змінювати, і суспільство повинно брати безпосередню участь в цих змінах. Тому Міністерство Соціальної політики Словаччини 2-3 рази на рік проводить загальнонаціональні PR-кампанії з популяризації усиновлення та інших форм опіки над дітьми. До участі в кампаніях залучають відомих людей, зірок шоу-бізнесу.

     

     

     

                                                                                    Інтернати/дитячі будинки сімейного типу

     

    В рамках цього блоку доповідали працівники інтернатів, організацій, що працюють з дітьми-сиротами та дітьми позбавленими батьківського піклування, випускники інтернатів.

     

    Сестра Марія Неустанної Помочі, з містечка Милосердя Святого Миколая,

    розповіла історію містечка та напрямки його роботи.

     

     

     

    Андрій Закалюк, директор школи-інтернату №2 м. Львова, розповів про життя та можливості дитини-сироти в інтернаті.

    Карпухіна Тетяна з Маріупольського благодійного фонду “Пілігрим”, познайомила з історією створення та діяльністю реабілітаційного центру для дітей вулиці та про велотур “Україна та світ без сиріт”.

    Маріанна Білик, керівник проектів та програм Львівської освітньої Фундації, розповіла про проект наставництва для дітей героїв АТО “Старший брат”.

     

     

     

    Ангеліна Чендарова (Ліна Дешвар), громадська активістка, волонтер, випускниця Цюрупинського дитячого будинку-інтернату для дітей з інвалідністю. Ліна поділилась досвідом життя в інтернаті, розказала, як система впливає на вихованців.

    На четвертий день після народження від Ліни відмовились батьки, тому усе дитинство вона провела в різних інтернатах. Її висновок однозначний — якими б чуйним й турботливим не був персонал, система колективного виховання досить часто є нищівною для особистості дитини. Зараз Ліна активно опікується вихованцями інтернатів, а також співпрацює з пологовими будинками. У випадку, коли породілля має намір відмовитись від немовляти, Ліна говорить з нею, а також залучає психологів та благодійні організації, щоб надати жінці необхідну підтримку. Таким чином вдалося врятувати від сирітства досить багато дітей.

     

     

                                                                 Соціальні послуги та супровід випускників закладів опіки

     

    Леся Гусак, з осередку допомоги вагітним у кризовій ситуації та одиноким матерям з маленькими дітьми, поділилась досвідом надання соціального супроводу своїм підопічним, які часто є випускницями інтернатів.

     

     

     

    Ярина Поніжай, керівник ГО “Турбота в дії”, розказала про напрямки роботи з випускниками інтернатів в рамках програми “Крок”

     

     

     

     

    Отець Павло Горай з Монастиря Товариства Католицького Апостольства познайомив слухачів з методами соціального супроводу випускників ДБСТ

    Анна Шиделко, доцент кафедри психології, кандидат соціологічних наук, випускниця інтернату. Пані Анна розказала, що “дитина-сирота” — це статус, який психологічно лишається з людиною на все життя. Необхідно ламати стереотипи стосовно вихованців інтернатів, оскільки ця стигматизація призводить до упередженого ставлення з боку соціуму, одночасно підриваючи у вихованця/випускника віру у власні сили. Для того, щоб розірвати “Порочне коло сирітства”, необхідна превентивна, профілактична робота з молоддю, духовне та статеве виховання.

     

     

    Мар’яна Кащак, заступник виконавчого директора БО “Львівська Освітня Фундація”, розказала про важливість роботи на рівні громад, стимулювання їх до розвитку та активізації. Громада з високим рівнем свідомості зазвичай не потребує зовнішнього втручання, і здатна сама вирішувати власні проблеми. А часом зовнішнє втручання може бути мінімальним, щоб простимулювати громадян до активізації. Робота громадських та благодійних організацій деколи відбувається ніби у паралельному вимірі, без залучення до обговорень та вирішення проблем самої цільової аудиторії, коли проблеми громад вирішуються без громадян, проблеми батьків — без батьків, а проблеми сиріт — без самих сиріт. Ми намагаємося змінювати це, зокрема в рамках проекту “Розвиток волонтерства в громадах”, створений для активізації місцевої молоді при парафіях навколо вирішення проблеми соціалізації, навчання та виховання дітей-сиріт, напівсиріт та “дітей вулиці”.

     

     

     

     

    За результатами проведення конференції учасники дійшли наступних висновків:

    1. Робота з родинами в складних життєвих обставинах та популяризація сімейних цінностей здатні звести до мінімуму кількість дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування, запобігти їхньому потраплянню в інтернати.
    2. Успішна деінституалізація можлива лише за умови тісної співпраці держави, громадських, благодійних та релігійних організацій. Дії усіх гілок мають бути узгодженими і вести до спільного результату.
    3. Суспільству необхідно доносити меседж про шкідливість інтернатної системи для формування особистості вихованців, разом з тим необхідно утриматись від персональної критики працівників інтернатів — адже люди, що там працюють — такі самі заручники обставин, як і вихованці.
    4. Велику кількість працівників закладів опіки варто дещо перепрофілювати, щоб вони могли продовжувати роботу з дітьми у вже реформованій системі.
    5. Для гармонійного розвитку особистості, розвитку комунікативних навичок та можливості успішної соціалізації вихованцям необхідний контакт з “зовнішнім світом”, саме тому варто популяризувати та активно впроваджувати програму наставництва.
    6. В навчальні програми інтернатів потрібно ввести заняття, на яких вихованці зможуть отримати елементарні побутові навички. До створення та впровадження таких програм варто долучати недержавні організації, що опікуються в своїй діяльності дітьми-сиротами, та дітьми в складних життєвих обставинах.
    7. Станом на сьогодні випускники інтернатів часто потребують супроводу та підтримки для адаптації до реалій дорослого життя, адже ізольованість від зовнішнього світу та колективний принцип виховання в інтернаті накладають свій відбиток, якого не так легко самостійно позбутися.
    8. Існує велика проблема зі стигматизацією дітей-сиріт, протягом життя вони стикаються із безліччю стереотипів. В суспільстві побутує думка, що дитина з інтернату не здатна створити щасливу родину, отримати гарну освіту та стати компетентним працівником. Такі судження є дискримінаційними, погано впливають на самооцінку дітей-сиріт та на формування їхніх життєвих планів. Тому потрібна потужна інформаційна кампанія всеукраїнського масштабу, яка зламає шкідливі  стереотипи, змінить суспільну думку про дітей-сиріт. Така кампанія потрібна і суспільству і вихованцям інтернатів.

     

    Конференція відбулась, вона була успішною та продуктивною. Тепер завданням учасників є втілення спільних напрацювань у життя, і сподіваємось, що при нашій наступній зустрічі зможемо поділитись успіхами та досягненнями в галузі системи опіки дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування.

     








    Більше
  • Роль вакцинації в збереженні здоров’я дітей

    11 квітня 2017 року відбувся круглий стіл “Роль вакцинації в збереженні здоров”я дітей”, організований міжнародним дитячим фондом ЮНІСЕФ у співпраці з Українським Кризовим Медіа-Центром та Львівською Освітньою Фундацією. Учасниками круглого столу були лектори Шкіл майбутніх батьків, що функціонують при церквах, працівники медичних та дитячих розвиткових центрів (загалом 12 запрошених), а також Наталія Ольберт-Сінько (експерт з комунікацій Українського кризового медіа-центру), Наталія Іванченко (головний епідеміолог Львівської області), Катерина Булавінова (медичний експерт ЮНІСЕФ), Анна Суходольська (керівник комунікаційних програм ЮНІСЕФ).

     

    DSC_2003

     

    Готуючись стати батьками (особливо вперше) родини часто звертаються в школи батьківства. Програми таких шкіл зазвичай включають поради стосовно підготовки до пологів, грудного вигодовування, збалансованого харчування, догляду за новонародженою дитиною, проте оминають тему імунопрофілактики. Ми намагались з”ясувати причини цього явища, адже безпосередньо у день народження дитини, ще в пологовому будинку, батькам пропонують зробити малюку щеплення проти Гепатиту В, ставлять перед складним вибором. Молоді батьки змушені приймати важливе рішення, не маючи інформації для аналізу. Отож, ми намагались зрозуміти, чи потрібно розповідати про вакцинацію у школах батьківства, чи готові представники цих шкіл долучатись до створення та впровадження освітніх програм для батьків, і який їх особистий рівень знань щодо імунопрофілактики.

     

     

    DSC_1994 DSC_1997 DSC_2004 DSC_2013 DSC_2039 DSC_2079

     

     

    Лектори шкіл майбутніх батьків, в цілому відкриті до співпраці, проте мають величезну кількість запитань та високий рівень тривожності стосовно щеплень. Вони (особливо ті, що працюють при церквах) мають кредит довіри від майбутніх батьків, є незаперечними авторитетами. Саме тому вони відчувають відповідальність за свої дії та вчинки, і потребують вичерпної інформації про імунопрофілактику, щоб почати доносити її до батьків. Круглий стіл показав, що учасники скурпульозно до нього готувались, прийшли з великими списками запитань, але деякі з них залишились відкритими. На нашу думку, у підсумку, в заходах такого типу акцент потрібно робити не на хибності теперішньої позиції учасників круглого столу, а на їхньому бажанні отримувати інформацію, на їхній відкритості до співпраці.

    Більше
  • Розвиток соціального підприємництва Краматорська

    Розпочинається новий проект розвитку соціального підприємництва у місті Краматорську.

     

    В межах проекту буде проведено навчальну програму із соціального підприємництва та низку відкритих заходів із соціальної відповідальності бізнесу, перспектив бюджету участі та боротьби з корупцією.

    Мета проекту — допомогти вирішити соціальні проблеми міст та містечок регіону шляхом популяризації та навчання соціальному підприємництву. Також в межах проекту пропагуватиметься співпраця між громадськими організаціями, місцевою владою та бізнесом. Планується провести цілу низку заходів, які будуть спрямовані на підвищення рівня обізнаності локального бізнесу про соціальну відповідальність. Представникам органів місцевого самоврядування буде запропоновано участь у відкритих заходах. Молодь, ВПО, ГО та дорослі матимуть змогу пройти навчання соціальному підприємництву та зможуть ефективно комунікувати з місцевою владою та бізнесом.

    Навчальна програма надасть учасникам навики аналізу ринку, розуміння актуальних суспільних проблем, розвине компетенції у сфері ведення бізнесу та допоможе відкрити власну справу. Загалом проект покликаний сформувати середовище для розвитку соціального підприємництва в східному регіоні.


    Перший етап цього проекту буде тривати до липня 2017 року.

     

    Підтримка проекту «Розвиток соціальної відповідальності бізнесу та соціального підприємництва у місті Краматорську», що реалізується БО «Львівська освітня фундація» на базі платформи «Вільна Хата» у Краматорську, здійснюється Фондом Східна Європа та ChildFund Deutschland e.V. за рахунок коштів, наданих Федеральним міністерством економічного співробітництва та розвитку Німеччини.

     

    Розвиток соціального підприємництва у Краматорську

    Більше
  • Конкурс міні-грантів у “Теплиці”

    18 березня  на базі платформи ініціатив "Теплиця" (м. Слов’янськ) відбувся конкурс міні-грантів від UNICEF, за підтримки Львівської Освітньої Фундації.

     

    Учасниками конкурсу стали 17 молодіжних ініціатив Донецької та Луганської областей. Більшість конкурсантів вперше писали та захищали проекти, але показали високий рівень знань та націленість на результат.

     

    17388875_1457242950987843_7833499727530515623_o 17359488_1457242860987852_4030160204702997780_o 17359256_1457244580987680_8911866582875539459_o 17358871_1457244670987671_5431698149664540496_o 17358759_1457242787654526_7173049589729544271_o 17311036_1457244577654347_6091305975820869831_o

     

    Журі складалось з представників фонду UNICEF, Львівської Освітньої фундації, платформи ініціатив "Теплиця", та представників місцевої влади м. Слов’янськ.   Кожен з представлених на розгляд проектів гідний уваги та заслуговує на втілення. Проте конкурс є конкурс. Переможцями стали семеро учасників:

     

    1. Кольорова Ярова — створення комфортних зупинок очікування громадського транспорту (смт. Ярова)
    2. Створи місце свого розвитку (м.Слов'янськ)
    3. Мотор — ініціатива проекту МедіАнна, для зйомки фільмів про життя Миколаївки (м. Миколаївка)
    4. Всем нужен дом — функціонування та розвиток притулку для бездомних тварин (м.Слов'янськ)
    5. Fab Lab — робимо науку цікавою та доступною для молоді (м.Слов'янськ)
    6. Мурал на стіні дитячої лікарні (м.Слов'янськ)
    7. Фестиваль "Щаслива дитина — квітуча Україна" (смт. Ямпіль)     

     

    З нетерпінням чекаємо реалізації проектів-переможців, а також бажаємо всім учасникам, незалежно від результату конкурсу, не зупинятись на досягнутому, йти вперед та розвиватись. Ми віримо, що молодь у своїх селах, селищах, містечках і містах має потужну силу змінювати світ на краще. А ми маємо можливість підсилити цю енергію. Тож не зволікайте та діліться з нами своїми ідеями!

    Більше

Благодійники: